Міністерство фінансів України

Харківський інститут фінансів

Українського державного університету

фінансів та міжнародної торгівлі

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

Опорний конспект лекцій з навчальної дисципліни «історія української культури»

для студентів денної форми навчання

освітньо-кваліфікаційний рівень – бакалавр

галузь знань - 0305 «Економіка та підприємництво»

напрям підготовки – 6.030508 «Фінанси і кредит»,

6.030509 «Облік і аудит»

Укладач Мухіна І.Г., к.і.н.

Розглянуто та ухвалено на засіданні кафедри

Протокол від 23.12.2009 № 6

Опорний конспект лекцій з дисципліни «історія української культури»

Тема 1. Предмет та методологічні основи вивчення культури як історичного процесу

План

1. Культура як складний суспільний феномен. Культура і прогрес суспільства.

2. Формування уявлень про самобутність національної культури

3. Світова і національна культури: взаємозв’язок та взаємодія.

Періодизація історії української культури

Література

1. Білик Б.І., Горбань Ю.А. та ін. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник /С.М. Клапчук, В.Ф. Остафійчук. – К.: Вища школа, 1999.- 326 с.

2. Крип’якевич І. Історія української культури / І. Крип’якевич. - 3-тє вид. – К.: Либідь, 2000.- 656 с.

Ключові терміни і поняття: культура, матеріальна культура, духовна культура, етнос, народ, етногенез, мова, писемна культура, прогрес

1. Культура як складний суспільний феномен. Культура і прогрес суспільства

Культура є складним суспільним феноменом, який відігравав і продовжує відігравати величезну роль в життєдіяльності людини. Вона впливає на працю, побут, дозвілля, менталітет, спосіб життя суспільства і людини. Розвиток культури тісно пов’язаний з прогресом людства, його перспективами. Засвоєння культури – важлива запорука розвитку людської цивілізації, збереження загальнолюдських цінностей.

Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Раніше цей термін існував тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось: cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura scientiae (здобуття знань, досвіду), cultura literarum (удосконалення мови) і та ін. У більшості лінгвістів не викликає сумніву, що латинське слово "cultura" походить від "соїеге" у значенні: піклуватися, удосконалювати, шанувати, заселювати. Деякі значення цього слова пізніше трансформувалися у самостійні поняття: заселення, олюднення — у colonus (колонія), шанування, поклоніння — у cultus (культ). Проте у всіх випадках раннього вживання слова "cultura" воно означало вирощування, удосконалення, культивування чогось (рослин, тварин) і було пов'язане зі землеробством — основою існування античної цивілізації. Наприклад, Марк Порцій Катон (234—149 pp. до н.е.), автор однієї з перших праць про сільське господарство, яка дійшла до наших днів, назвав свій твір "De agri cultura". Однак поступово це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання самої людини. Наприклад, у листах римського філософа та державного діяча Ціцерона (106 р. до н.е. — 43 р. до н.е.) "Тускуланські бесіди" (45 р. до н.е.) трапляється вислів "cultura animi autem philosophia est" ("але культура духу є філософією"). На його думку, дух, розум необхідно плекати так, як селянин плекає землю. Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатись як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло, по суті, в усі європейські мови, у тому числі слов'янські. Проте на цьому еволюція терміна "культура" не закінчується.

У середні віки набуває поширення комплекс значень згаданого слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, — з досконалістю людини. Нарешті, у XVIII ст. слово "культура" набуло самостійного наукового значення. Зокрема німецький філософ-просвітитель Й.-Г.Гердер (1744—1803 pp.) у монументальному творі "Ідеї до філософії історії людства" (1784 — 1791 pp.), розгортаючи панораму всесвітньої історії, висунув ідею багатоманітності людських культур і розглядав її як самостійний і важливий феномен буття людства. Погляд на культурно-історичний процес як на поширення знань, освіти, удосконалення розуму був притаманний і гуманістам епохи Відродження, і мислителям доби Просвітництва. Зокрема, французькі просвітителі М.Ф.Вольтер (1694-1778 pp.), А.Тюрго (1722-1781 pp.), М.Кондорсе* (1743 —1794 pp.) вважали, що "культурність", "цивілізованість" нації чи країни на противагу "дикунству" і "варварству" первісних народів полягають у "розумності" суспільних порядків і політичних установ, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв. Поняття культури пройшло складну еволюцію, поступово збагачуючись за змістом. У сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох основних значеннях. По-перше, для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного, духовного розвитку. По-друге, словом "культура" користуються тоді, коли йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності.

Аналіз розвитку уявлень про культуру, сучасні інтерпретації культури дають змогу дійти певних висновків.

1) культура являє собою створену людиною "другу природу".

2) культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних.

3) культура — це міра людського в людині та суспільстві, що виступає чільною характеристикою розвитку людини як суспільної істоти.

4) культура забезпечує акумуляцію (збереження та накопичення) соціального досвіду у вигляді знань, навичок, різних духовних і матеріальних цінностей, норм людського співжиття, звичаїв, традицій тощо;

5) фундаментальна функція культури полягає у трансляції соціального досвіду, тобто його передаванні від покоління до покоління, що забезпечує безперервність людської історії, поступ людства.

6) культура була і залишається середовищем, в якому відбувається розвиток, удосконалення одухотворення людини, соціалізація людської особистості, тобто залучення індивіда до системи цінностей, що визначальні для певної спільноти, нації, людства. Людина є творінням культури і водночас її творцем.

Залежно від існуючих сфер і видів життя та діяльності людей можна виділити передусім культуру матеріальну і культуру духовну. Якщо говорити про взаємозв’язки матеріальної у духовної культур слід відмітити, що матеріальна культура є фундаментом, базою життя суспільства, а духовна культура пробуджує в людині особистість, підносить саму людину та її роль в світі до найвищих цілей і завдань.