7.3.4. Неврози

Неврози — це функціональні захворювання нервової системи, що харак­теризуються розладами вищої нервової діяльності. За І.П. Павловим, в основі розвитку неврозів лежать зрив вищої нервової діяльності, зумовлений пере­напруженням подразнюючого або гальмівного процесів, порушення їхньої рухливості. Головною причиною неврозів є гостра або хронічна психічна трав­ма. Вони можуть виникати також внаслідок травми голови, хронічної інтокси­кації, тривалих інфекційних захворювань, патології залоз внутрішньої секре­ції, дефектів виховання.

Перенапруження подразнюючого процесу виникає внаслідок різних тяж­ких переживань, складних життєвих ситуацій, як результат мікросоціальних конфліктів, постійного почуття страху та небезпеки, безвихідних, на думку па­цієнтів, життєвих обставин. Перенапруження гальмівного процесу спричиняє необхідність постійно і тривалий час стримуватись, не виявляти своїх думок, почуттів, бажань.

Розрізняють такі основні види неврозів: неврастенію, істерію, невроз нав'язливих станів. У виникненні того чи іншого виду неврозу суттєве значен­ня має тип нервової діяльності, перевага першої (підкоркової) або другої (кор­кової) сигнальних систем.

Неврастенія — це нервове виснаження, перевтома, що проявляються од­ночасно підвищеною дратівливістю і слабкістю. Це найбільш поширений вид неврозу і розвивається він у осіб з урівноваженими сигнальними системами внаслідок надмірного по силі і тривалості перенапруження нервової системи, що перевищує межі її витривалості. Неврастенія проявляється у гіперстеніч-ній, перехідній і гіпостенічній формах.

Гіперстенічна форма спостерігається найчастіше, у клінічній картині переважають емоційні порушення. Хворі на цю недугу дративливі, рухли­ві, метушливі, нетерплячі, сердиті, погано володіють собою і часто кон­фліктують. Вони скаржаться на швидку втому, поганий сон, головний біль, що підсилюється при розумовій роботі, у них часто спостерігається ла­більність вазомоторів обличчя, шиї і верхньої частини грудної клітки, тремтіння пальців витягнутих рук, язика, повік, що підсилюється при хви­люванні.

Перехідна форма неврастенії характеризується швидким переходом від стану збудження до апатії, виснаженням хворих. В другій половині дня вони стають непрацездатними, сонливими, з'являється нестійкість настрою, вразли­вість. Хворі скаржаться на зниження працездатності і швидку втому, підвище­не серцебиття, коливання артеріального тиску, аритмію, статеву слабкість, що проявляється у передчасному сім'явилитті.

При гіпостенічній формі неврастенії працездатність хворих різко зни­жується, швидко настає розумова і фізична втома. Вони мляві, повільні, уникають оточення, задумливі, вразливі, пригнічені, прислуховуються до своїх почуттів, вважають себе тяжко хворими. У таких осіб вдень помічаєть­ся сонливість, а вночі безсоння, спостерігаються вегетативні розлади, гіпо­тензія.

У спортсменів можуть виникати ознаки неврастенії, з переважними симп­томами гіперстенічної хвороби, особливо у видах спорту, що потребують під­вищеної уваги і пильності, постійного зорового напруження та готовності мит­тєво реагувати на дії суперника чи партнера (воротарі, авто- і мотогонщики та ін.). Провокуючими чинниками можуть бути також часті порушення режиму тренувань і відпочинку, передчасні фізичні навантаження після травм і захво­рювань та ін.

Істерія — це функціональний розлад вищої нервової діяльності, при якому порушується співвідношення між першою і другою сигнальними сис­темами з перевагою першої. Виникає вона, переважно, в осіб з художнім ти­пом нервової системи, під впливом сильної психічної травми та тривало дію­чих психотравмуючих чинників. Першопричинами цього виду неврозу може бути неправильне виховання у дитинстві, що сприяє розвитку самолюбства, егоїзму, надмірній думці про свою особистість при відсутності життєвих на­вичок, працелюбства. Хворим на істерію властиві підвищена емоційна збуд-

ливість, невмотивовані прояви емоцій, вередливість, переоцінка своїх можли­востей, конфліктність з оточуючими, легка навіюваність і самонавіюваність, манерність, схильність до перебільшень і обманів, бажання звернути на себе увагу.

Найяскравішим проявом істерії є істеричний напад, що починається з відчуття підкочування клубка до горла, далі — плач з викриками, який пере­ходить у регіт. Емоційна розрядка набирає характеру рухового збудження з судомами, вигинанням тіла дугою та ін. Напад триває 2-3 хв та більше. На відміну від епілептичного нападу особа не втрачає свідомості, тілесних уш­коджень собі не завдає. Припадок звичайно має демонстративний характер у відповідь на небажану ситуацію або дію. Істеричний напад виникає в присут­ності сторонніх осіб і не виникає, коли хворого ніхто не може побачити і по­чути.

Істерія може симулювати органічні захворювання нервової системи у вигляді парезу або паралічу (моно-, пара- або геміплегії), що супроводжуєть­ся пониженням або підвищенням тонусу м'язів у паралізованих кінцівках, але рефлекторних порушень при цьому не помічається. Хворі охоче демон­струють свою безпорадність і не роблять ніяких спроб подолати цей параліч. Серед рухових проявів істеричного характеру може з'являтися абазія-астазія, яка проявляється у тому, що при достатньому рівні м'язової сили і повному обсязі активних рухів у ногах в положенні лежачи хворий не може ні стояти, ні ходити.

У період між нападами у хворих не спостерігається ні неврологічних, ні психічних розладів. Істеричні напади частіше спостерігаються у жінок у віці від 15 до 25 років. Вони загострюються несприятливими життєвими ситуація­ми, але з віком істеричні риси звичайно згладжуються.

Невроз нав 'язливих станів — це функціональний розлад нервової діяль­ності, при якому переважає друга сигнальна система. Виникає такий невроз пе­реважно в осіб з мислительним типом нервової системи, при зриві вищої нер­вової діяльності. Провідну роль у захворюванні відіграють нав'язливі стани, що періодично виникають: думки, страхи, рухи. Хворі нерішучі, невпевнені у собі і своїх діях, схильні до постійних вагань і сумнівів, надмірно розсудливі, замкнуті. Відзначаються нав'язливі страхи: боязкість особистого зараження, онкологічного захворювання, серцевого нападу, божевілля, закритих примі­щень, висоти, самотності, дрібних звірів та ін. Напади страху можуть супро­воджуватися різними вегетативними розладами, тахікардією, пітливістю, зблідненням обличчя. При нав'язливих діях хворий виконує який-небудь сте­реотипний рух (покашлює, підморгує, кривляється). При клінічному обсте­женні об'єктивних суттєвих змін в організмі хворого, що пов'язані з неврозом, не виявляється.

Лікування неврозів комплексне і проводиться в психоневрологічних дис­пансерах, лікарнях, поліклінічних та санаторно-курортних закладах. Переду­сім слід усунути несприятливі чинники, що спричинили захворювання. Далі використовують психотерапію, медикаментозні препарати, що нормалізують співвідношення процесів збудження і гальмування, а також застосовують

фізичну реабілітацію у вигляді ЛФК, лікувального масажу, фізіотерапії і пра-цетерапії.

У лікарняний період реабілітації використовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують диферен­ційовано, залежно від виду неврозу з перших днів перебування хворого у стаціонарі згідно призначеного постільного або напівпостільного, іноді вільного рухового режиму. Її завдання: покращання психоемоційного стану хворого і його вольових якостей; врегулювання співвідношень процесів збудження і гальмування в ЦНС та сприяння вирівнюванню їх динаміки; ко­ординація функцій кори і підкірки головного мозку, першої та другої сиг­нальної систем; покращання діяльності внутрішніх органів. Використову­ють ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, прогу­лянки.

Заняття з ЛФК починають із загальнорозвиваючих і дихальних простих вправ, що виконують в повільному темпі, без напруження, з паузами для від­починку. Тривалість заняття — 10-15 хв. Вона поступово збільшується до 25—30 хв. У подальшому з метою адаптації хворого до фізичного навантажен­ня вводять вправи з дозованим напруженням, невеликими обтяженнями, більш складною координацією. Заняття проводять індивідуально та з невеликою групою.

Завдання, зміст і методику проведення занять диференціюють залежно від виду неврозу, клінічних проявів захворювання, віку, статі і функціональних можливостей хворого. Хворим на неврастенію та істерію слід у більшій мірі пояснювати, а хворим на невроз нав'язливих станів — показувати. Команди мають бути спокійними, а пояснення — чіткими. Реабілітологу необхідно вик­ликати і підтримувати впевненість хворих у своїх силах, не фіксувати увагу па­цієнтів на неправильному виконанні вправ і обов'язково підбадьорювати при вірному виконанні рухів.

При неврастенії головним завданням ЛФК є тренування процесу активно­го гальмування, відновлення і впорядкування збуджувального процесу. Занят­тя проводять у ранковий час, тривалість і кількість вправ нарощуються посту­пово, щоб не втомити хворого. Рекомендується проводити заняття із заспокій­ливою музикою, помірного і повільного темпу, з поєднанням мажорного та мі­норного звучання.

Застосування ЛФК залежно від форми неврастенії наведено в табл. 7.5.

При істерії основними завданнями ЛФК є: зниження емоційної лабільнос­ті хворих, підвищення активності вольової діяльності і другої сигнальної сис­теми. Заняття проводять за відсутності сторонніх осіб з кількістю не більше 10 хворих з музичним супроводом у темпі, що поступово сповільнюється. Ко­манди подають повільно, плавно, розмовною мовою. Важливим методичним прийомом є виконання вправ за поясненням реабілітолога без показу, а у нас­тупному — напам'ять. Слід спокійно і наполегливо вимагати точного виконан­ня всіх вправ, помічаючи і виправляючи помилки.

P о з л і л 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Таблиця 7. 5. Лікувальна фізична культура при неврастенії (за В.М. Мошковим, 1987)

Неврастенія гіпертонічна	Неврастенія перехідна	Неврастенія гіпостенічна
Завдання
Підсилення процесів гальмування, регламентація поведінкових реакцій у	Тренування процесів збудження. Вирівнювання вегетативних відхилень	Підвищення психофізичного тонусу. Фізичне тренування. Психотерапевтична дія
колективі
Лікувальна гімнастика
Груповий метод ранкової	Малогруповий метод	Індивідуальний метод
гігієнічної гімнастики,	ранкової гігієнічної	ранкової гігієнічної
лікувальної гімнастики. Різноманітні вправи виконують у спокійному темпі. Необхідні точність виконання вправи на	гімнастики, лікувальної гімнастики. Більш помірне фізичне навантаження. Дихальні вправи 1:2. Вправи на координацію,	гімнастики, лікувальної гімнастики. Вправи в положенні лежачи, сидячи і стоячи. Вправи коригуючого характеру з дозованим
координацію, з уповільненням темпу. Дисциплінуючі вимоги. Тривалість 25-30 хв	точність, рівновагу і уповільнення темпу. Вправи в ігровій формі, прості рухливі ігри	навантаженням, дихальні вправи 1:1. Вправи на тренування вестибулярного апарату. Включають паузи
		для відпочинку
Спортивно-прикладні вправи та ігри
Прогулянки, ближній і дальній туризм, лижі, ковзани, плавання, веслування, ігри — городки, волейбол, теніс, рухливі. Полювання і рибальство. Дотримання розпорядку дня	Прогулянки дозовані, ближній туризм, далекий (на пароплавах). Прогулянки на лижах, купання, веслування дозоване. Ігри: крокет, кеглі, городки, рухливі ігри. Дотримання режиму	Прогулянки дозовані, обтирання, душ, купання, дозовані прогулянки на лижах
	праці і відпочинку,
	харчування і рухового
	режиму

Підвищення вольової діяльності досягають виконанням силових вправ на приладах у повільному темпі з навантаженням на великі м'язові групи. Для зни­ження емоційного тонусу застосовують такий прийом: на початку заняття вико­нують вправи у прискореному темпі, що поступово знижується, і наприкінці за­няття він найменший. Для цього ж у заключній частині заняття рекомендовано вправи на розслаблення і відпочинок у положенні лежачи чи сидячи протягом кількох хвилин при максимальному розслабленні м'язів із заплющеними очима.

У випадках істеричних паралічів, в основі яких лежать функціональні по­рушення в зоні рухового аналізатора, гальмування його визначених ділянок,

слабість подразнюючого процесу в другій сигнальній системі ЛФК має бути спрямована на ліквідацію цих змін. Лікувальна гімнастика поєднується з дією на хворого через другу сигнальну систему, переконуючи його у необхідності рухатися, допомагати реабілітологу виконувати пасивні рухи, а потім намага­тися самостійно їх відтворити. Хворого треба переконати у тому, що функції руху у нього збережені і у відсутності паралічу. Пасивні вправи паретичними кінцівками викликають потік імпульсів до рухового аналізатора і виводять йо­го зі стану гальмування. Застосовують рухи здоровими кінцівками, що викли­кають аналогічні зрушення в ЦНС. Доцільно використовувати вправи та ігри, які потребують концентрації уваги, активної роботи м'язів і не втягнуті в кон­трактури і паралічі. При цьому слід поступово включати рухи паралізованою кінцівкою.

При неврозі нав'язливих станів основні завдання ЛФК такі: відвернути увагу хворого від нав'язливих думок, підвищити психоемоційний тонус, змен­шити надмірну перевагу другої сигнальної системи, стимулювати рухливість коркових процесів. Для реалізації цих завдань у комплекси лікувальної гімнас­тики слід включати емоційні за характером відомі хворим вправи, що викону­ються автоматично, без фіксації уваги на точності виконання, у швидкому тем­пі. Виправляти помилки слід шляхом показу вірного виконання вправ одним із хворих, не роблячи зауважень тим, у кого вправа не вдалась. Тон реабілітоло-га і музичний супровід може бути жвавим і бадьорим. Йому потрібно реагува­ти на позитивні емоції хворих, підбадьорювати їх, сприяти спілкуванню одно­го з одним.

Заняття проводять за індивідуальним і малогруповим методом. При фор­муванні груп в них доцільно включати кількох хворих, що вже одужують, доб­ре засвоїли виконання вправ. Це пов'язано з тим, що у більшості невротичних хворих погана координація рухів, вони незграбні і неспритні, соромляться сво­єї неповноцінності. Для виправлення такого становища після відповідної пси­хотерапевтичної підготовки хворого, роз'яснення важливості виконання кон­кретних фізичних вправ у прості за змістом комплекси лікувальної гімнастики поступово включають складніші вправи.

Для підвищення емоційного тонусу хворих заняття проводять ігровим методом, застосовують вправи з опором, що виконують у парах. Допомага­ють перебороти невпевненість у собі, страхи такі вправи, як ходьба по коло­ді з поступовим підвищенням висоти, стрибки з підвищення, вправи у подо­ланні перешкод, на приладах, у рівновазі. Для переборення страху серцевого нападу, страху вмерти від інфаркту міокарда (при відсутності органічних пе­редумов для цього) хворим спочатку рекомендують лише бути присутніми на заняттях. Потім їх залучають до нешвидкої ходьби по колу, виконання прос­тих вправ для ніг, тулуба, далі рекомендують ходьбу по рейці, гімнастичній лаві, прості вправи з гімнастичними палицями, згодом — кидання м'яча, під­скакування, елементи спортивних вправ, рухливі ігри та інші циклічні впра­ви. У заключній частині занять не потрібно досягати повного зниження емо­ційного тонусу, тому що хворий має закінчити заняття у бадьорому, доброму настрої.

Лікувальний масаж застосовують для покращання настрою і са­мопочуття хворого, підвищення або зменшення процесів збудження і гальму­вання в ЦНС, її функціональної здатності; підготовки до занять фізичними вправами. Використовують сегментарно-рефлекторний або регіонарний точко­вий масаж комірцевої чи поперекової зони, класичний масаж. При гіперстеніч-ній формі неврастенії і у разі збудження хворого використовують легкі поглад­жування і розтирання, а при гіпостенічній — масаж проводять енергійно з ви­користанням всіх прийомів. Масажують голову і потилицю при головному бо­лю. Ослабленим хворим рекомендують 10-хвилинний масаж перед початком занять лікувальною гімнастикою.

Фізіотерапію призначають для покращання психоемоційного стану хворого; зменшення підвищеної нервової збудженості, підсилення процесів гальмування, нормалізації сну, загартування і загального зміцнення організму. Фізіотерапевтичні методи застосовують диференційовано, залежно від виду неврозу, його форми та клінічного перебігу захворювання. Використовують електрофорез медикаментами, що специфічно впливають і регулюють перебіг тих чи інших основних нервових процесів у ЦНС, електросон, УФО. При гі-перстенічній формі неврастенії застосовують вогкі укутування, повітряні ван­ни, сон на відкритому повітрі. При гіпостенічній формі неврастенії, неврозі нав'язливих станів рекомендують обтирання водою температурою 34°С з пос­туповим зниженням її до 25°С. Хворим на істерію призначають хвойні ванни, вогкі укутування, аеронізацію (фраклінізація) і симптоматичну фізіотерапію:

гальванізацію ділянки хребта, індуктотермію на суглоб при контрактурі і на черевне сплетіння при спазмах кишечника, електростимуляція м'язів при па­ралічах і парезах та ін.

У післялікарняний період реабілітації використовують ЛФК, лікуваль­ний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру слід проводити протягом всього життя пацієнта. Її завдання: підтримання інтересу до занять фізичними вправами та впевненості у своїх силах і у можливості протидіяти розвитку і ліквідації неврозу; нормалізація процесів збудження і гальмування в ЦНС та їх динаміки; формування і закріплення психоемоційних реакцій, адекватних жит­тєвим ситуаціям, здатності керувати ними; покращання функцій серцево-су­динної і дихальної систем, травної системи; загальне зміцнення організму, удосконалення фізичних якостей, підготовка і підтримання фізичної і профе­сійної працездатності. Використовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнас­тику, самостійні заняття, гідрокінезитерапію, прогулянки, теренкур, туризм, їз­ду на велосипеді, ходьбу на лижах, веслування, ігри. Групи доцільно формува­ти змішаними за видами неврозу, щоб взаємовплив пацієнтів був однотипним, інакше заняття можуть викликати і підсилювати прояви хвороби. З дозволу лі­каря пацієнти можуть займатися у групах здоров'я за місцем проживання, від­відувати басейн.

Комплекси лікувальної гімнастики і методику проведення занять склада­ють з урахуванням виду неврозу. У заняття вводять спеціальні вправи, що сприяють покращанню уваги, швидкості і точності рухів, координації, вихову-

ють спритність, швидкість реакції, уміння подолати перепону. Використову­ються вправи, які викликають різкий гальмівний процес — раптова зупинка або перебудова рухів відповідно до команди під час ходьби, бігу. Для тренуван­ня вестибулярного апарату застосовують вправи з заплющеними очима, колові рухи головою, нахили тулуба у різні боки. При позитивній реакції на наванта­ження додають стрибки, зіскакування, вправи зі скакалкою, рухливі і спортив-рі ігри.

Хворим на істерію пропонують одночасно виконувати асиметричні впра­ви (різні завдання для лівої та правої руки, лівої та правої ноги), що активізує побудову диференційованого гальмування в корі великих півкуль. Включення силових вправ на приладах у повільному темпі з навантаженням на великі м'язові групи дає можливість розвивати активно-вольові акти.

Лікувальний масаж застосовують для підтримання доброго нас­трою і самопочуття пацієнта, збалансування процесів збудження і гальмуван­ня у ЦНС. Використовують класичний та точковий масаж, підводний душ-ма­саж. Методика його проведення, як і у попередній період реабілітації.

Фізіотерапію застосовують для нормалізації і підтримання фун­кцій ЦНС, позитивного психоемоційного стану, покращання сну, загального тонусу і загартування організму пацієнтів. Використовують повітряні і соняч­ні ванни, сон на відкритому повітрі, обтирання, обливання, купання у прісній та морській воді. При гіперстенічній формі неврастенії призначають сульфід­ні, йодобромні, радонові ванни індиферентної температури (35-36°С), віяло­вий душ слабого тиску. При гіпостенічній формі неврастенії, неврозі нав'язли­вих станів рекомендують вуглекислі і перлинні ванни (33-35° С), дощовий або циркулярний душ з поступовим зниженням температури води з 34°С до 25°С. Хворим на істерію призначають хвойні, валеріанові, азотно-радонові ванни, інколи використовують душ Шарко середнього тиску з поступовим зниженням температури води з 34°С до 25°С.

Працетерапію застосовують для загального зміцнення організму, підтримання фізичної працездатності, самоствердження у можливості ставити собі завдання і виконувати їх. Використовують в'язання, виши­вання, шевські, слюсарні і столярні роботи, працю у садку, на присадибній ділянці.

Хворим на невроз показано санаторно-курортне лікування на кліматичних курортах загального профілю. Тих, що страждають на невроз нав'язливих ста­нів слід направляти у спеціалізовані місцеві санаторії. При загостреннях нев­розу санаторно-курортне лікування протипоказано.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Назвати захворювання нервової системи. Чим характеризуються розлади рухів, чутливості та трофіки?

2. Обгрунтувати з клініко-фізіологічних позицій необхідність застосування засобів фізичної реабілітації при захворюваннях нервової системи.

3. Які засоби фізичної реабілітації та з якою метою застосовують при захворюван­нях і травмах периферичної нервової системи?

4. Охарактеризувати радикуліт. Як застосовують ЛФК та інші засоби фізичної реа­білітації у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації?

5. Назвати клінічні прояви невриту лицьового нерва. Які пасивно-активні вправи рекомендують для мімічних м'язів?

6. Назвати характерні прояви невритів верхніх і нижніх кінцівок, особливості у під­борі спеціальних вправ?

7. Охарактеризувати інсульт. Як укладаються кінцівки при лікуванні положенням і як застосовують ЛФК при постільному режимі?

8. Яким чином готують хворих на інсульт до вставання та ходьби і що застосову­ють для відновлення функції кисті?

9. Як застосовують лікувальний масаж, фізіотерапію у лікарняний період реабілі­тації у хворих на інсульт?

10. Які засоби фізичної реабілітації застосовують у післялікарняний період реабілі­тації у хворих на інсульт і яка їх мета?

11. Чим проявляються травми спинного мозку? Назвати періоди травматичної хво­роби.

12. Як хворих з травмами хребта і спинного мозку готують до переходу у вертикаль­не положення?

13. Які завдання і як застосовують ЛФК, лікувальний масаж і фізіотерапію у лікар­няний період реабілітації при травмах хребта і спинного мозку?

14. Як застосовують засоби фізичної реабілітації після виписки з лікарні у хворих з травмами хребта і спинного мозку?

15. Охарактеризувати неврози. Які засоби фізичної реабілітації використовують у їх комплексному лікуванні?

16. Які особливості методики ЛФК при різних неврозах?

РОЗДІЛ 8