5.1.8. Ревматизм

Ревматизм — загальне інфекційно-алергічне захворювання, що супровод­жується запальним ураженням сполучної тканини з переважною локалізацією у серці. Найчастіше цей процес викликає міокардит — запалення серцевого м'яза та ендокардит — запалення внутрішньої оболонки серця, що покриває його клапани. Наслідком такого ураження, відповідно, є розвиток кардіоскле­розу і формування клапанних пороків серця, що в підсумку призводить до недостатності кровообігу різного ступеня, зниження працездатності, інва­лідності.

Ревматизм виникає після ангіни або іншого інфекційного захворювання. Стрептокок, вірус та інші сенсибілізуючі агенти запускають складний алер­гічний процес, який викликає реакцію переважно серцево-судинної системи,

рідше суглобів, шкіри, легенів і плеври, нирок, органів травлення, нервової системи.

Захворювання розпочинається, переважно, гостро: підвищується темпера­тура тіла, з'являється загальна слабість, біль або неприємні відчуття в ділянці серця, задишка при фізичних навантаженнях, інколи виникає біль у суглобах. Ревматизм має хронічний перебіг, у якому розрізняють дві фази: активну і не­активну. Залежно від варіанта перебігу хвороби в активній фазі тривалість її при гострому перебігу — 2-3 міс, підгострому, безперервно рецидивуючому, затяжному перебігу — понад 6 міс. Кожна повторна ревматична атака викли­кає подальші патологічні зміни у серці і пов'язані з цим порушення у діяльнос­ті органів і систем організму.

Лікування ревматизму комплексне, етапне. Хворих в активній фазі проце­су лікують у стаціонарі, потім в місцевому санаторії тієї ж кліматичної зони, а далі — у поліклініці і диспансері.

У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру при ревматичному міокарди­ті та ендокардиті призначають при стиханні гострих проявів хвороби, знижен­ні температури тіла до субфебрильної і покращанні загального стану пацієнта. Послідовність у розширенні рухового режиму і методика занять аналогічні тим, що застосовують при інфаркті міокарда. Однак є деякі особливості. У випадках ураження суглобів, наявності болю в них, рухи, що можуть її підсилювати, ви­конують з неповною амплітудою, використовуїоть додаткові прийоми, що їх по­легшують. Лікувальну ходьбу у напівпостільному руховому режимі проводять сміливіше і дозують, як для хворих на стенокардію. У цьому і вільному рухово­му режимі, особливо у дітей, заняття доповнюються іграми на місці та малорух­ливими іграми, вправами для виховання і закріплення правильної постави.

Лікувальний масаж призначають у постільному режимі для зменшення застійних явищ на периферії, активізації екстракардіальних чинни­ків кровообігу, стимуляції трофічної і скорочувальної здатності міокарда, під­няття загального тонусу організму. Масажують нижні і верхні кінцівки, вико­ристовуючи поверхневі погладжування, ніжні розтирання. У випадках ексуда­тивного запалення суглобів їх не масажують. У подальшому можна застосову­вати сегментарно-рефлекторний масаж, діючи на паравертебральні зони вер-хньогрудних і нижньошийних спинномозкових сегментів.

Фізіотерапію застосовують при стиханні гострих проявів захворю­вання. Головні завдання її: вплинути гіпосенсибілізуюче, протизапально, знебо­лююче. Використовують індуктотермію на ділянку проекціїдадниркових залоз, а при болю у суглобах — електрофорез новокаїну, діадинамотерапію, УФО.

Працетерапію призначають у напівпостільному руховому режимі для підняття психоемоційного тонусу, відвертання хворого від думок про хво­робу. Пропонують в'язання, плетіння, малювання, роботи з пластиліном, папе­ром тощо.

Післялікарнякий період реабілітації охоплює санаторний, поліклініч­ний і диспансерний етапи.

Санаторний етап реабілітації проводиться в місцевому кардіоревматоло-гічному санаторії, куди направляють хворого після стаціонарного лікування. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. Обсяг, види, форми, ме­тодика застосування цих засобів фізичної реабілітації залежить від наслідків активної фази перебігу ревматизму, клініко-анатомічної характеристики уражень серця і пов'язаного з цим ступенем недостатності кровообігу. Тому послідовність розширення рухових режимів, застосування ЛФК, лікувального масажу, тренажерів проводиться за програмою фізичної реабілітації недостат­ності кровообігу відповідного ступеня. У випадках компенсованих пороків серця фізичну реабілітацію проводять за програмою лікування хворих на сте­нокардію, які віднесені до І або II функціонального класу.

Фізіотерапію призначають для прискорення ліквідації наслідків ак­тивності процесу; підвищення опірності організму, стимуляції обміну речовин;

покращання функціонального стану серцево-судинної системи, загартування. Застосовують медикаментозний електрофорез (кальцій, саліцилати, сірка), електросон, ультрафіолетові опромінювання; гідротерапію у вигляді прісних ван, дощового та циркулярного душу індиферентної температури (35-36°С), обливань, обтирань; аероіонотерапію.

У поліклінічний етап реабілітації застосування ЛФК, лікувального маса­жу, тренажерів, працетерапії проводять за тими ж принципами, що були покла­дені в основу попереднього етапу, — характер ураження серця ревматичним процесом і ступінь недостатності кровообігу. У зв'язку з цим використання пе­релічених засобів фізичної реабілітації буде продовжуватись за програмами відновного лікування хворих відповідного ступеня недостатності кровообігу. Природно, що специфіка виникнення і розвитку ревматизму, рецидивуючий характер його перебігу вносять свої корективи, в першу чергу, у завдання і, від­повідно, засоби та форми ЛФК.

Враховуючи необхідність стійкої компенсації при утворенні пороку серця, підвищення неспецифічної опірності і нормалізації реактивності організму, попередження повторних ревматичних атак, загартування пацієнтів, широко використовують природні чинники, лікувальну ходьбу, теренкур, ближній ту­ризм. Діти при відновленні занять у школі займаються фізичною культурою в спеціальній медичній групі. У випадках незначних відхилень у стані серцево-судинної системи в осіб з недостатністю мітрального клапана у стадії компен­сації та задовільної адаптації їх до фізичних навантажень у заняттях у спеці­альній медичній групі, школярів через 6-Ю міс переводять до підготовчої медичної групи. Цим дітям через рік можна дозволити займатися в основній медичній групі, якщо лікарсько-педагогічні спостереження, дані інструмен­тальних та лабораторних досліджень будуть свідчити про нормальну реакцію серцево-судинної системи на фізичні навантаження під час занять у підготов­чій медичній групі.

Фізіотерапію використовують для підвищення опірності організму до ін­фекційних чинників, стимуляції термоадаптаційних механізмів та імуноло­гічних процесів; покращання трофіки і скорочувальної здатності міокарда, функціонального стану системи кровообігу; санації хронічних вогнищ інфек-

ЦІЇ, особливо мигдаликів, підвищення функціонального стану ЦНС та вегета­тивної нервової системи. У доповнення до методів, що застосовувались на по­передньому етапі, хворим у неактивній фазі ревматизму з недостатністю кро­вообігу не вище І ступеня призначають бальнеотерапію у вигляді вуглекислих, сульфідних, хлоридно-натрієвих, йодобромних та радонових ванн.

Диспансерний етап реабілітації передбачає періодичний контроль за ста-ном^здоров'я пацієнтів, запобігання інфекції та повторних ревматичних атак медикаметозними методами, шляхом активізації захисних сил організму, пос­тійних занять фізичними вправами, збалансованого харчування, додержання санітарно-гігієнічних норм та режиму праці і відпочинку, періодичного сана­торно-курортного лікування.

Санаторно-курортне лікування показано у неактивній фазі ревматизму че­рез 6-8 міс після первинного або повторного ендоміокардиту з пороком серця чи без нього, з недостатністю кровообігу не вище І ступеня. Рекомендуються бальнеологічні та кліматичні курорти, але направляти до них хворих на ревма­тизм не слід у періоди року з нестійкою, холодною і вологою погодою. Особи з аналогічними клініко-анатомічними ознаками ураження серця, але з недос­татністю кровообігу ІІ-А ступеня лікуються тільки в місцевих кардіологічних санаторіях.