Фізична реабілітація

На цьому етапі ЛФК значний ефект дають вправи у воді, температура якої має бути 34-36°С. Руку занурюють у воду до верхньої третини плеча і гідростатичний тиск та рівномірне тепло дає змогу розслабити м'язи і більш вільно виконувати дозволені рухи у ліктьовому, променевозап'ястковому суглобах і пальцями.

Як і на попередньому етапі застосування фізичних вправ, слід враховува­ти характер і локалізацію перелому та метод лікування. При переломах ліктьо­вого відростка акцент робиться на розгинання передпліччя, а не на згинання, оскільки це може призвести до зміщення кісткового відламка, а при переломах вінцевого відросгка слід застосовувати вправи у згинанні передпліччя, що сприяє зростанню відламка.

При всіх переломах, окрім травми головки і шийки променевої кістки, призначають вправи у супінації передпліччя, що знижує ймовірність виник­нення такого ускладнення переломів ліктьового суглоба, як пронаційна кон­трактура.

Після закінчення заняття фізичними вправами руку вкладають у лонгету і фіксують бинтами. Протягом дня хворий 3—4 рази виконує вправи, що йому призначали під час періоду абсолютної іммобілізації.

У II період разом із вправами попереднього етапу і з урахуванням мето­дичних рекомендацій щодо їх використання застосовують вправи, що збільшу­ють рухи у ліктьовому суглобі. Вправи виконують у положеннях сидячи за сто­лом з опорою плеча на його площину, сидячи на стільці, стоячи з нахилом ту­луба вперед, з яких виконують згинання і розгинання у ліктьовому суглобі, вправи без предметів і з предметами, з допомогою здорової руки. Поступово включають ротаційні рухи передпліччя, вправи з невеликими навантаження­ми, з опором, біля гімнастичної стінки. Рекомендується щоденно виконувати вправи у воді при температурі 35-36°С. Протипоказані вправи, що викликають больові відчуття у ліктьовому суглобі, — виси, упори, перенесення важких предметів тощо.

Переломи кісток зап'ястка не дуже часта травма. Виника­ють вони при падінні на долонну поверхню кисті або при ударі. Ушкоджуєть­ся переважно найбільша серед них човникоподібна кістка, рідше півмісяцева та тригранна. Лікування перелому човникоподібної кістки проводиться зде­більшого консервативно: накладають гіпсову пов'язку від основи пальців із за­хопленням основної фаланги 1-го пальця до ліктьового суглоба (рис. 4.33) на З міс і більше. Така тривала іммобілізація пов'язана з особливостями крово­постачання в відламках човникоподібної кістки. ЛФК призначають на 2-й день і її методика аналогічна тій, що застосовують при переломі променевої кістки в типовому місці.

Переломи п'ясткових кісток — на другому місці серед переломів кисті. Найчастіше спостерігається переломо-вивих основи 1-ї п'яс­ткової кістки (перелом Бенета) і перелом основи її без ушкодження суглоба. Механізм травми може бути непрямий, коли потерпілий падає на променеву сторону кисті з притиснутим першим пальцем, і прямий від удару. Іммобілі­зація проводиться гіпсовою пов'язкою із захопленням основної фаланги 1-го пальця і решти пальців від їх основи і до ліктьового суглоба на 4—5 тиж. При нестійкому зіставленні відламків застосовують скелетне витягання за нігтьо­ву фалангу або проводиться металоостеосинтез з наступною іммобілізацією гіпсовою пов'язкою на 3-4 тиж. ЛФК проводять з урахуванням характеру травми і способу іммобілізації. Однак незалежно від цього у І період необхід­но ворушити не лише пальцями, що вільні від іммобілізації, а й ретельно ви­конувати ізольовані рухи в їх суглобах, проводити співдружні рухи в суглобах здорової кінцівки.

У II період вправи у звільнених від нерухомості суглобах виконують спо­чатку в полегшених умовах — з неповною амплітудою, опорою передпліччя, ліктя на площину стола, з підтримкою кисті і ушкодженого пальця, з викорис-