1.Адміністрвтивно-територіальні зміни після Великої Вітчизняної війни. Відновлення політики радянізації у західних областях України.

План відповіді:

1. Питання про повоєнні кордони України (Тегеранська (1943) та Ялтинська (1945) конференції).

Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США, Великобританії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридично закріплювало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі в 1939-1941р.р.

Але це не влаштовувало Великобританію та США.

26 листопада 1944 р. перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР.

29 червня 1945 р. – чехословацький уряд погодився підписати договір із СРСР про злиття Закарпатської України з Радянською Україною, враховуючи віковічне прагнення українців до возз'єднання. Це сталося Після цього компартія Закарпаття була включена до складу КП(б)У.

З0 червня 1945 р., виступаючи на VII сесії Верховної Ради УРСР, М.Хрущов заявив, що український народ вперше возз'єднався в єдиній Українській державі.

Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.

Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користь Радянського Союзу.

Нове розмежування кордонів супроводжувалося переміщенням великої кількості населення. Це пояснювалось як бажанням народів проживати в рамках власних державних утворень, так і етнічним протистоянням, що виникло у зв'язку з тривалим періодом національного та духовного гноблення українців.

2. Угоди України з країнами Південно Східної Європи: Польщею, Чехо-Словаччиною та Румунією про врегулювання кордонів України.

Встановлення кордонів з Польщею супроводжувалося драматичними подіями. Визначена радою держав Антанти ще у 1919 р. як східний кордон Польщі “лінія Керзона” залишала під контролем Польщі споконвічні українські землі – Лемківщину, Холмщину, Посяння, Підляшшя. Тут в 1945 р. проживало 800 тис. українців.

Договір між СРСР і Польщею, підписаний у серпні 1945 р., встановлював радянсько-польський кордон ще східніше, з відхиленням на 17-30 км. від “лінії Керзона” на користь Польщі.

В цій ситуації приймається двостороннє рішення про “обмін народами”. Хоча, в договорі йшлося про добровільний характер переселення, ця акція під кодовою назвою “Вісла” мала примусовий характер з обох сторін. В цій операції брали участь підрозділи НКВС СРСР, які блокували кордони на сході. З польської сторони в депортації брали участь армійські частини. Внаслідок “великого переселення” з прикордонних областей до Польщі було відправлено 810 тис. чол., а до України – 482 тис.

Доля Закарпатської України вирішилася 26 листопада 1944 р. на з’їзді народних комітетів краю, який прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з УРСР. 29 червня 1945 р. був підписаний договір між СРСР і Чехословаччиною, згідно з яким Закарпатська Україна ввійшла до складу УРСР.

Заключним актом повоєнного територіального врегулювання стало підписання

10 лютого 1947 р. договору Радянського союзу з Румунією. Він фактично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.

Внаслідок цього наприкінці 1945 р. територія України становила 540 тис. кв.км.

3. Депортації українців та поляків. Операція «Вісла».

Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок - 28 квітня) під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні), з використанням збройних сил вказаних країн, українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя, і Холмщинина ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.

Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало "Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути добровільним, проводилося примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:

• позбавлення прав українців на землю,

• ліквідації рідного шкільництва,

• ліквідації культурно-освітніх установ,

• ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.