2.Опозиційний рух в Україні (1965-1985).

У 1950—70-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.

Причини зародження:

• Тоталітарний х-р радянської системи

• Проведення політики десталінізації

• Період Хрущовської відлиги

• Діяльність ОУН та УПА

• Антикомуністичні виступи в країнах Сх.Європи

Організації:

• Об’єднана партія визволення України (1953-1959р.)

• Українська робітничо-селянська спілка(1958-1959)

• Шістдесятники(1959)

• Український національний фронт (1964)

• Український національний комітет(1961)

Форми діяльності десидентів6

• Пропаганда поглядів

• Боротьба проти політики русифікації

• Видання і розповсюдження книг, журналів, газет

• Офіційні до влади до влади через листи-протести

• Зв’язки з міжнародними правозахисними організаціями,організація мітингів протестів демонстрацій

Методи придушення дисидентства:

• Перешкоджання поширенню інформації про діяльність дисидентів

• Спотворення інформації про дисидентський рух, змальовування дисидентів в негативному світлі

• Застосування методів більшого тиску,примушення до каяття або мовчання

• Примусове лікування у психіатричних лікарнях

1965 р. – перша хвиля масових арештів дисидентів

Очолив Українську Гельсінкську групу (УГГ), створену 9 листопада 1976 р., письменник Микола Руденко — політичний комісар у роки другої світовоїГрупа налічувала 37 учасників, найрізноманітніших за походженням. Тут були дисиденти, що вже відбули терміни ув'язнення, такі як Ніна Строката, Василь Стус, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична та Вячеслав Чорновіл, такі колишні націоналісти (що вижили після десятиліть, проведених у сталінських концтаборах), як Святослав Караванський, Оксана Попович, Оксана Мешко, Ірина Сеник, Петро Січко, Данило Шумук та Юрій Шухевич (син командувача УПА Романа Шухевича), й такі релігійні активісти, як православний священик Василь Романюк. війни та колишній партійний чиновник у письменницькій організації. Незважаючи на постійні арешти, склад УГГ продовжував збільшуватисяРізким контрастом до ксенофобії, притаманної націоналізмові оунівського ґатунку, було те, що палкий патріотизм українських дисидентів не передбачав ворожості до інших народів, навіть до росіянАле ні поміркованість Гельсінкської групи, ні вимоги Заходу дотримуватися зобов'язань, що їх на себе взяв СРСР за Гельсінкською угодою, не перешкодили радянським властям знову влаштувати дисидентам погром. До 1980 р. приблизно три чверті членів Української Гельсінкської групи отримали терміни ув'язнення від 10 до 15 років. Решту було вислано з України. Деяким, аби заспокоїти світову громадську думку, дозволили емігрувати.

Діальність Української гельсінської групи засвідчила про перехід дисидентського руху в нову, зрілішу стадію — стадію, яка відзначалася сформованою організаційною структурою й чітко окресленою політичною програмою. Основним новим моментом цієї програми був перехід українських дисидентів на самостійницькі позиції.

1982р. – третя хвиля арештів дисидентів, фактичний розгром дисидентського руху.

Значення:

•  Завдяки їх самовідданій боротьбі у громадський свідомості поступово стверджувалася думка, що український народ є не просто придатком до «великого брата», що можливе створення незалежної держави.

• З початком та розгортанням перебудови Михайла Горбачова поліцейский тиск з боку держави на суспільно-культурну сторону життя громадян СРСР було поступово знято

• Формою вияву руху опору були петиції і протести, адресовані до влади, демонстрації та так звана самвидавна література.

• Висвітлення негативних факторів рад.влади

• Поглиблення системної кризи в СРСР

• конструктивна критика рад.системи

• формування громадської свідомості

• пропаганда демократичних цінностей суспільства

• сприяння розвитку української культури та мови.

Білет №11