3.1. Нормальна (безконфліктна) політична взаємодія.

Учасники політичної взаємодії. Кожен учасник політичного конфлікту бачить ситуацiю “зi своєї дзвiницi”; стати на точку зору iншого не так просто, необхiднi певнi навички, а у бiльшостi випадкiв - навiть професiоналiзм. Особливо важливо фiксувати саме власне бачення ситуацiї у конфлiктi, тому що чуже бачення, вiрогiдно, буде iншим, можливо, у цьому саме i полягає суть конфлiкту.

“Я”, “Ти”, “Вони” - абстрактнi ролi учасникiв конфлiктiв, якi “приймає” аналiтик конфлiкту, прагнучи в ньому розiбратися. У всiх мовах займенники “я”, “ти”, “вони”, коли використовуються в ситуацiї взаємодії, означають вiдповiдно того, хто діе, того, на кого направлена дія, i тих, хто залишився поза взаємодії чи спілкування (спостерiгачiв або взагалi стороннiх).

Далi цi займенники використовуватимуться у бiльш розширеному розумiннi.

“Я” - це учасник конфлікту з його iнтересами (загальними i приватними), з власним баченням ситуацiї та iншими суб'єктивними атрибутами. “Я” - елемент схеми взаємодії, якому протистоїть iнший учасник - “Ти” - зi своїм баченням ситуацiї. У конфлiктi “Ти” є опонентом, супротивником “Я”.

Груповi свiдомостi “Ми” i “Ви” - це абстракцiї, котрi можуть бути вираженi певними представниками. “Я” може розглядатися як носiй групових норм та цiнностей “Ми” у випадку мiжгрупового конфлiкту; “Я” приймає рiшення вiд iменi “Ми”.

“Вони” - це насамперед спостерiгачi конфлікту (ними можуть бути посередники, арбiтри, спiвчуваючi, засуджуючi, представники влади, якi здiйснюють соцiальний контроль та інш.). “Вони” - можуть бути джерелом ескалацiї конфлiкту (спiвчуваючi чи навiть посередник залучаються до конфлiкту i стають його учасниками - прихильниками “Я” або “Ти”). “Вони” - соцiальне оточення політичного конфлікту.

Отже, “Я” виражає бачення конфлікту самим учасником; “Ти” виражає бачення опонентом, супротивником “Я”, причому, розглядаються такi iстотно значущi варiанти: уявлення “Я” про поведiнку i внутрiшнiй свiт “Ти”; уявлення “Ти” про самого себе i про “Я” (можливо, помилковi); уявлення “Вони” (спостерiгачів i потенцiйних учасникiв конфлікту) про вiдносини “Я” i “Ти” (можливо, помилковi).

Уже у цiй схематизацiї “Я - Ти - Вони” використано основний принцип аналiзу конфлiкту: конфлiктна ситуацiя складається у свідомостях людей.

Аспекти політичної взаємодії. Політична дія розглядатиметься у трьох аспектах: суб'єктивність - сфера інтересів; реальність - значення ситуації; нормативність - планування та обмеження діяльності.

Цi аспекти також є принципами аналiзу будь-яких характеристик політичної дії.

Суб'єкти політичної дії реалiзують iнтереси (суб'єктивний аспект), для чого вони повиннi скоординувати свою дiяльнiсть з'ясуванням загального контексту дiяльностi і значень ситуацiї (реальнiстий аспект) i виробити загальний план дiй, норми, якi регулюють їхню iндивiдуальну поведiнку пiд час реалiзацiї загальних завдань спiлкування (нормативний аспект).

Розглянемо особливостi аспектiв дещо докладнiше:

- суб'єктивність. Передбачається, що “Я” виражає себе через певни інтереси і потреби, що визначається насамперед його ментальнiстю, структурою внутрiшнього свiту, життевим досвідом. У конфлікті з “Ти” “Я” репрезентує лише значущi для цього спiлкування iнтереси (зубному лiкаревi розповiдають не про сiмейнi незгоди, а про хворий зуб).

- реальність. Спiлкування “Я” i “Ти” як учасників політичного процесу неможливе без створення ними особливої комунiкативної “реальностi”: “Ти” для “Я” є безпосередньою реальнiстю; “Я” конструює з “Ти” фон спiлкування, який складається iз взаємних усвiдомлень того, що з чим “Я” i “Ти” згоднi. У цьому аспектi комунiкацiя уявляється як необхiдне для обопiльної реалiзацiї політичних цiлей.

- нормативність. Будь-яка політична дія соціальна, що насамперед означає iнтерпретацiю iї за допомогою певних соцiальних норм. Цi норми мають бути прийнятими “Я” i “Ти” як справедливi. У багатьох випадках політичних суперечок “Я” i “Ти” вважають, що ця норма є унiверсально справедливою для “Вони”, тобто переконання кожного у своїй справедливостi почерпується iз думки соцiуму.

Нормативнiсть пов'язана iз принципом рiвностi. Передбачається, що норма, якою ми керуємося, справедлива, легiтимiзована, тобто вона сприймається як справедлива, хоч вона створена i нав'язана суспільством і законодавцями, якi стежать за виконанням створених ними норм. Коли “Я” орiєнтується на “Вони”, то “Я” грає певну політичну роль, виходячи iз визначення свого соцiального статусу.

Зрештою, що означає ще нормативнiсть? А саме те, що пiд час конфлікту “Я” з “Ти” iснує ще хтось, який стежить за ними. У політичній конфліктології це “анонімній третій учасник”. Цей третiй як суддя стежить за виконанням норм, яких учасникі конфлікту повиннi дотримуватись, навiть якщо ім обом це не вигiдно. Отже, проблема нормативностi полягає у з'ясуваннi того унiверсального, до чого учасникі апелюють, коли на якомусь етапi розпочинають конфлiктувати.

Аналiз політичної взаємодії за више згаданими аспектами дає змогу оцiнити її як нормальне:

- якщо “Я” вiльно реалiзує свої iнтереси;

- якщо “Я” у чомусь впевнений, то його впевненiсть пiдкрiплюється впевненiстю “Ти”;

- якщо “Я” впевнений, що вiн чинить справедливо, то в цьому також впевнений “Ти”, і обидва впевненi, що “Вони” оцiнюють їхнi дiї як справедливi.

Можливий i такий варiант оцiнки політичної взаємодії як нормальної з точки зору спостерiгача:

- якщо узгоджено iнтереси учасникiв (об'єктивнiсть);

- якщо узгоджено погляди на ситуацiю, що склалася (реальнiсть);

- якщо узгоджено правила реалiзацiї iнтересiв (нормативнiсть).

Види політичної взаємодії - спiвробiтництво, суперництво, конфлiкт.

Спiвробiтництво можливе з елементами суперництва, а суперництво у певному значеннi є спiвробiтництвом, загальна мета якого полягає у порiвняннi деяких “особистiсних характеристик” (як приклад єдиноборство - “мiрятися силою”; шахмати - єдиноборство iнтелектiв). Спiвробiтництво i суперництво є “здоровим” спiлкуванням. Тому говорять про “здорову” конкуренцiю як про безконфлiктну, тобто конкуренцiю за справедливими правилами.

Конфлiкт мiстить елементи суперництва, але репрезентує особливий “хворобливий” вид взаємодії. Конфлiкт - таке спiлкування, у якому виявляється неузгодженiсть дiй людей, що дбають про свої iнтереси.

Фази політичної взаємодії. Політична взаємодія розпочинається з налагодження взаєморозумiння (наприклад, iз з'ясування, якою мовою вестиметься спiлкування). Потiм вiдбувається уточнення iнтересiв (у чому сенс спiлкування, навiщо воно необхiдне?). На наступнiй фазi виробляється загальний план дiй (як спiльних, так i iндивiдуальних), приймаються рiшення. Особлива фаза - реалiзацiя плану на якої відбувається корекція плану. Корекцiя взаємодій може здiйснюватися у будь-якiй фазi (можна коригувати дiї, плани, цiлi i навiть iнтереси. Ця фаза являє собою взаємне коригування сподiвань учасникiв політичного процесу.

Порушення політичної взаємодії. Перехiд нормальної взаємодії у конфлiкт характеризується особливими фазами, особливою динамiкою.

Отже, фази нормальной взаємодії: 1) комунiкативна; 2) прагматична; 3) легiтимна; 4) активна.

У будь-якiй фазi політичної взаємодії можливi специфiчнi порушення:

- втрата взаєморозумiння, розбiжнiсть поглядiв щодо “реалiй” (комунiкативна фаза, викривлення реальностi);

- сумнiви стосовно пiдтримки, допомоги або переконанiсть у негативному, агресивному ставленнi до iнтересiв (прагматична фаза, викривлення у суб'єктивному аспектi);

- сумнiв вiдносно справедливостi норм спiлкування або впевненiсть, що “гра йде не за правилами” (легiтимна фаза, викривлення нормативностi).

Порушення у сукупностi i являють собою виявлення неузгодженостi (думок, iнтересiв i норм), тобто створюють конфлiкт.

Конфлiктнi порушення як викривлення нормальної взаємодії у політикі природно розглядати за вище згаданими трьома основними аспектами. Такий пiдхiд дає змогу не лише уточнити сутнiсть конфлiкту, а й контрастно протиставити конфлiктнiсть i “псевдоконфлiктнiсть”, тобто розрiзняти конфлiкт i суперництво (бiйка на барікадах i “бiйка” в параламенті); вiйну i конкуренцiю (“дикий” i цивiлiзований ринок); “чесну гру” i шахрайство (виборна компанія).

У загальних рисах конфлiктнi порушення можна визначити таким чином:

Комунiкативна iзоляцiя є рiзновидом комунiкативних порушень. Наприклад, коли свідомо замовчується або навіть пропагандистськими засобами спростовується точка зору опонента - це симптоми комунiкативної iзоляцiї. З комунiкативним аспектом пов'язанi такi “порушення” спiлкування, як омана, наклеп. Прагматичнi порушення пов'язанi з усвiдомленням несумiсностi iнтересiв; вони є передумовою конфлiктiв. Ці порушення можуть виражатися побоюваннями, що iнший став байдужим до ваших iнтересiв або навiть намагається заважати їм, дбаючи про свої iнтереси на шкоду вашим. Легiтимнi порушення пов'язанi iз загостренням почуття справедливостi, ви починаєте вважати, що у ваших стосунках з'явилися елементи несправедливостi. Iндикатор легiтимного порушення - почуття несправедливостi. Ви оцiнюєте тодi iншого, навіть свого колишнього найкращого партнера, як людину безчесну, пiдступну тощо..

Нормальне спiлкування може порушуватися i потiм вiдновлюватися, не переходячи у конфлiкт, причому самi учасники можуть цього i не помiчати. З iншого боку, невиправленi порушення можуть непомiтно для учасникiв ввести їх у конфлiкт.

Iдеальне розв'язання конфлiкту полягає у виправленнi усiх порушень i вiдновленнi нормальної взаємодії. Чим точнiший попереднiй аналiз порушень (симптомiв конфлiкту), тим успiшнiше буде лiкування хвороби взаємодії.

Шлях до згоди пролягає через переговори, котрi нейтралiзують чи виправляють ці порушення.²³