4.4. Легiтимнiсть I етичнiсть.

Політичний конфлiкт проходить у певному соцiальному середовищi. Рацiональнiсть поведiнки у легiтимному аспектi - уважне ставлення учасників конфлiкту до норм, звичаїв, традицiй цього соцiуму, включаючи i цiннiсно-нормативнi орiєнтацiї своїх опонентiв.

Етичнi принципи поведiнки у політичному конфлiктi варто виконувати, якщо прагнути до вирiшення конфлiкту; i навпаки, за будь-якого їх порушення конфлiкт розгортається з бiльшою силою.

Конфлiктологи зазначають такi важливi моменти етичностi у конфліктній ситуації:

- етика аудiювання (аудiєнцiя) - взаємне прагнення слухати, чути, правильно, без викривлень iнтерпретувати iнформацiю пiд час дiлового конфлiкту. Технiка аудiювання полягає у переведеннi iнформацiї того, хто говорить, на мову власних уявлень, в уточненнi понять, якими користується той, хто говорить. Необхiдно подумки пiдбирати аргументи, якi пiдтверджують його докази, пiдсумовувати окремi напрями його висловлювань, забути про особистi упередження до спiврозмовника, аналiзувати його думки, а не особистiсть, зважити силу своїх аргументiв, умiло висловити їх головний смисл, зрозумiти мотиви власних висловлювань, висновкiв, вiдмовитись вiд епiтетiв;

- етика доказу передбачає не тiльки логiчну обгрунтованiсть думок, а й уважне ставлення до думки учасника конфлiкту. У кожного своя логiка, яку вiн використовує у дискусiї, i прагнучи переконати опонента краще використовувати його ж логiку, у правильностi якої вiн пiдсвiдомо переконаний, а також аргументи, щодо яких у нього немає сумнiву. Рацiональнiше демонструвати свою повагу навiть нерозумному противниковi, пам'ятаючи при тому, що переконати дурного важче, нiж розумного, через примiтивнiсть логiки первого i вишуканiсть логiки другого;

- етика вираження власної позицiї передбачає за спiврозмовником право спростувати висловлену iншою стороною думку i у коректнiй формi запропонувати свою точку зору;

- етика критики передбачає, що той, хто критикує, усвiдомлює мотиви, якими вiн послуговується, i що критику спрямовано не проти особи, яку критикують, а на те, щоб зарадити справi;

- етика реагування на критику передбачає врахування з боку того, кого критикують, мотивiв, якими керується критик, i прагнення того, хто критикує, брати до уваги не форму, а смисл критики, спрямованої на те, щоб зарадити справi;

- етика згоди. Завершальна стадiя спiвробiтництва у конфлiктi виражається у формулюваннi пiдсумкiв обмiну думками, визнаннi найправильнiших точок зору. При цьому вiдносини будуються за принципом досягнення згоди (визнання конфронтацiї, часткового чи повного збiгу позицiй).

Вiдповiдно до етики згоди сторони визначають:

а) сферу з'ясованого, тобто обсяг того, з приводу чого у подальшому немає сенсу бiльше дискутувати;

б) сферу нез'ясованого, тобто обсяг того, з приводу чого ще потрiбно полемiзувати;

в) сторони переконуються, чи не залишилося неприємного психологiчного осадку у висновках дiлового конфлiкту;

г) у випадку необхiдностi учасники взаємно вибачаються.

Універсальний етичний принціп - поводити себе у будь-якій ситуації конфлікту нібито ти знаходишся у нормальному спілкуванні. Найвищою етичнiстю у прагненнi до згоди - є зусилля представити свого найлютiшого ворога своїм лiпшим другом, вiдшукуючи в ньому все найкраще, що iмпонує вам.

4.5. Головні принципи превентивної політики

З розвалом Берлінської стіни, яка була своєрідним символом розколу Європи і зникненням “холодної війни” світ не став більш стабільним і безпечним. “Буря в пустелі”, боснійський конфлікт, громадянська війна в Чечні зруйнували ейфорію безконфліктного характеру періоду закінчення глобального геополітичного протистояння.

Конфлікти, які в літературі визначаються як конфлікти “низької інтенсивності” мають затяжний характер, вони швидко розширюються і інтернаціоналізуються. Проблема виробки ефективної стратегії превентивної політики по відношенню конфліктів є сьогодні актуальною проблемою для міжнародної спільноти.

Існують загальні правила і підходи до урегулювання конфліктів, які можна уявити в наступному вигляді:

1 етап - відслідкування існуючих і можливих конфліктних ситуацій; ідентифікація причин конфлікту; складання прогнозу його розвитку і визначення ступеню його потенціалу; визначення інтересів суб’єктів, які приймають участь в конфлікті і превентивних можливостях сторін, зацікавлених в локалізації конфлікту.

2 етап - упередження конфлікту на стадії переговорів і взаємних консультацій; створення спеціального переговорного механізму між представниками конфліктуючих сторін; в випадку необхідності створюється інститут посередників, якому учасники конфлікту делегують певні повноваження.

3-й етап - використання судово-правових механізмів в урегулюванні спорів, яких не вдалось вирішити на рівні посередників; проведення судових слухань і винесення рішення на основі закону і норм права.

4-й етап -безпосереднє використання силових мір або авторитету влади для вирішення конфлікту.²⁸

Як показує практика, успіх в превентивній політиці в першу чергу залежить від ефективної і добре скоординованої діяльності всіх суб’єктів, які зацікавлені в локалізації і погашенні конфлікту. Найважливішою умовою подібної зацікавленості є не тількі технічні фактори, які забезпечують координацію спільних дій, а перш за все наявність загальногуманітарної детермінанти або установки на безумовне попередження і локалізацію конфлікту. В дослідницькій літературі ця загальногуманітарна детермінанта ще позначається як стратегічна культура (стратегічне мислення).