2.2. Класифікація політичного конфлікту в сучасній Україні.

Для політичного життя сучасної України характерними є наступні базові форми політичного конфлікту, які в той же час можуть служити своєрідною сіткою координат і для ідентифікації локальних форм політичних зіткнень.

(А). Класифікація політичних конфліктів по змістовним ознакам.

1. Конституційний процес. До 28 червня 1996 це була найбільш активна форма політичного конфлікту між виконавчою і законодавчою гілками владами. В цьому конфлікті були задіяні принципово різні концепції улаштування форми державного устрію і розподілу владних повноважень. Невирішеність конституційного процесу провокує воля у політичному процесі т. зв. феномен “блукаючого центру влади”, анонімність суб’єкта відповідальності за хід реформ. Прийняття нової конституції ліквідувало цей конфлікт для політичного життя країни. Але не ліквідована можливість виникнення нолітичних конфліктів.

2. Наступна форма політичного конфлікту - питання відносно стратегічних цілей і тактичних засобів модернізації суспільства. Він пов’язаний зі з”ясуванням шляхів змін форм власності, засобів введення механізмів ринкової економіки, трансформацією світоглядних орієнтацій посттоталітарної свідомості.

3. Регіональний вимір політичного конфлікту відбуваеться по лініям “Східний регіон - Центр - Західний регіон”; “Крим - Центр”. Його причини: проблеми розподілу владних повноважень між регіоном і центром, проблеми бюджетної політики, фактор культурних відмінностей і політичних симпатій.

(Б). Класифікація політичних конфліктів по ознаках участі суб’єктів політичної діяльності до прийняття конституції.

1)

Верховна Рада

Президент

2)

Політичні сили прокоммуністичної орієнтації

Президент Уряд

3)

Політичні сили прокоммуністичної орієнтацій

Політичні сили націоналістичних орієнтацій

4)

Політичні сили, котрі посідають ведучі позиції в структурах влади.

Політичні сили, котрі або не представлені в структурах влади, або частково представлені, але прагнуть закріпити свої позиції.

5)

Населення

Влада

Коментар до табл. 1-5. Ця класифікація політичних конфліктів відображала процест прийняття нової конституції, тобто для умов, коли була відсутня легітимна визначеність діяльності основних суб”єктів політичної діяльності. Безумовно нова конституція радікально змінює структуру політичного простцру, який існувал раніше, це по-перше, а по- друге, зменшується можливість виникнення саме “жестких”, відвертих конфліктів. Після 28 червня існують всі підстави для того, щоб політична діяльність розвивалась у діапазоні від “співробітництва-конкуренції” до “конкуренції-суперництва”. Але виходячи з аксіоми, що конфлікт ізначально є притаманим політичної діяльності, ми повинни мати на увазі, що з часом все ж таки (і для умов, кли діє конституція) сформуються і нові суб”єкти політичної діяльності, а також і новий простір цієї діяльності, де будуть розгортатись політичні конфлікти.

(В) Класифікація конфліктів по характеру конфліктної поведінки:

Конфлікт як стратегія досягнення раціональних політичних цілей. Мається на увазі раціональна політична поведінка, де є присутній суворий розрахунок на те, що конфлікт в даній комбінації є найбільш виграшною формою поведінки. Тут суб’єкт політичної дії виходячи з розрахунку може свідомо конструювати конфліктну ситуацію, або виходячи з того ж розрахунку, може легко відмовитись віт конфлікту.

Конфлікт як самоціль. Виникає тоді, коли суб’єкт політичної дії керується ірраціональними ідеологічними і психологічними мотивами. Політичний конфлікт тут виступає як наслідок психологічної потреби в декомпенсації стійких соціально-психологічних комплексів, або як наслідок ірраціонального образу власної соціально-історичної ролі.

(Г). Класифікація політичного конфлікту по характеру протікання (термінологія А.Рапопорта):

1. “Сутичка”, “бійка” - жорсткий конфлікт, який проводиться сторонами як виграшно - програшна взаємодія з прагненням добитися перемоги, щоб там не сталося, навіть з допомогою знищення ворога (як суб’єкта політичної діяльності), будь-якими засобами.

2. “Гра” - середній рівень конфлікту, де учасники також орієнтовані на односторонній виграш, однак в них існують деякі правила, які включають також і маніпулювання поведінкою. Вибір засобів тут більш гуманний.

3. “Дебати”, “суперечка” - низький рівень конфлікту, найбільш м”яка його форма, де учасники беруть до уваги інтереси протилежної сторони, орієнтовані на досягнення згоди і досягають її шляхом переконання та компромісу. Тут учасники досить скрупульозні в виборі засобів поведінки в конфліктній ситуації.

(Д) Умови виникнення політичного конфлікту можна представити в нижче приведеній таблиці.

	“Ринок”	“Права людини”	“Демократія”
матеріальні ресурси	1. Умови характеру особистої участі політика в прибутках або умови особистого лоббіювання. 2.Умови контролю над механізмами розподілу ресурсів на користь відомчих інтересів. 3. Умови балансу між державнімі, відомчими і суспільними матеріальними інтересами.	1. Умови забезпечення нормального прожиткового рівня. 2. Умови забезпечення нормального функціонування бюджетних організацій. 3. Створення “соціально орієнтованої економіки”.	1.Умови матеріального забезпечення особистого права висловлювати власну точку зору і впливати на політичне життя 2. Умови забезпечення громадського контроль над діяльністю відомств. 3. Боротьба за збалансований бюджет в масштабах країни.
політичні цінності і норми	1. Умова легітимного характеру особистої участі політика в прибутках або умови легітимного лоббіювання. 2. Умови ідентифікації відомчих інтересів як загальнонаціо-нальних. 3. Умови (в тому числі і геополітичні) економічного забезпечення загальнонаціональних інтересів	1. Рівень захисту прав людини. 2. Легітимність функціонування недержавних інститутів. 3. Питання культурної політики.	1. Тип особистості. 2. Тип суспільних відносин. 3. Форма державного устрою.

Пояснення до таблиці:

За вихідні в цієй класифікації взяті такі позиції: “матеріальні ресурси”-“політичні цінності і норми” як полярний вимір суспільного життя (аналог тривіальної для соціології дихотомії “матеріально-духовне”) і базові виміри суспільного ідеалу (“ринок” - “права людини” - “демократія”) як імперативу дій суб’єктів, які беруть участь в політиці. Суб’єкти політичної дії тут представлені в формі традиційної для соціології тріади - “особистість - інститути (суспільство) - держава”.