3.4. Конфлiкт I суперництво

Розглянутi порушення дають змогу вiдповiсти на багато запитань, що уточнюють iстотне у конфлiктi.

У політиці виникає багато ситуацiй, дуже подiбних до конфлiктної, але чомусь до конфлiкту вони не призводять (регламентований механізм виборів, дискусія, обговорення програми дії, аналіз політичній сітуації). Рiч у тому, що дiї у цих ситуацiях легiтимiзованi, тобто ретельно розробленi справедливi норми, правила гри, якi приймаються (як справедливi) усiма, хто бере участь у ситуацiї. I тiльки неприйняття деяких норм призводить до конфлiкту “дисидента” з iншими “правослухняними”.

Термiн “легiтимiзацiя” використовується у полiтичному словнику для оцiнки діяльності лiдера партiї чи держави, правового закону або державної системи. Скажiмо, таке питання: яким чином людина, первiсно вiльна, приймає того, який начальствує над нею? Що примушує її надягати на себе ланцюги? Проблема спiввiдношення свободи i влади пов'язана з осмисленням процесiв легiтимiзацiї. Якщо говорити про конфлiкт, то на соцiальному рiвнi вiн пов'язаний iз порушенням легiтимних оцiнок. Це означає, що досить змiнитися легiтимним оцiнкам, як багато зникне того що стає конфлiктним. Приклад: вiдносини господаря i раба у Древнiй Грецiї були не тiльки легалiзованi (узаконенi), а й легiтимiзованi самими рабами. Раб був у прямому значеннi задоволений своїм життям завдяки цiй легiтимiзацiї. Спартака можна було б назвати дисидентом, тобто людиною, котра не легiтимiзує соцiальний порядок, людиною, яка конфлiктує iз суспiльством. Але він скоріш був невдоволений своєю долею раба як полонений, а не соціальним порядком.²⁴

Таким чином, незбiгання iнтересiв, навiть їх протилежнiсть, потенцiйна конфлiктнiсть не обов'язково призводять до конфлiкту, якщо реалiзацiя цих iнтересiв вiдбувається за умов нормативного консенсусу, легiтимiзованих схем соцiальних дiй. Процеси легiтимiзацiї i прагматичної реалiзацiї iнтересiв вiдбуваються безперервно, взаємно коригуючись за допомогою динамики соціальних структур, політичних інститутів; все це загалом нейтралiзує, попереджає виникнення конфлiкту, контролюючи перебiг спiльної дiяльностi в руслi “здорової конкуренцiї”.

3.5.Аналiтика конфлiкту

Головна мета політичного конфліктолога - навчитися передбачати можливий конфлiкт за будь-якого типу спiлкування. Ключ до цього “конфлiктобачення” - аналiз конфлiктної проблеми i конфлiктної ситуацiї.

Конфлiктна проблема - це проблема узгодження iнтересiв, реалiзацiя яких виявилася у виглядi конфлiкту, “конфлiктної хвороби”.

Проблема узгодження iнтересiв не обов'язково має бути конфлiктною: щохвилини ми узгоджуємо свої iнтереси без найменшого прояву конфлiктностi. Але “хворобливе зiткнення iнтересiв” завжди вiдчувається особливим чином; i це зiткнення з суб'єктивної точки зору, можна охарактеризувати як усвiдомлення перешкоди до досягнення своєї мети: цiєю перешкодою є iнтерес iншої людини. При цьому усвiдомлюється також важливiсть реалiзацiї свого (конфлiктного) iнтересу у спiлкуваннi саме з цiєю людиною.

Проблема - це перешкода при реалiзацiї цiлi, з проблемою пов'язанi не тiльки iнтереси, а й побоювання. Перешкода реалiзацiї iнтересiв лежить в основi конфлiктної проблеми, але щоб виник конфлiкт, треба усвiдомлено перешкоджати. Якщо людина мимоволi стала на завадi iншому, вона звичайно, виправдовується - i таким чином потенцiальний конфлiкт нейтралiзується. Цiль конфлiктного спiлкування на розвинутiй стадiї - перешкоджати, протистояти iнтересам опонента свiдомо.

Проблема - це дисонанс особистостi політика, політичній групи i її оточення, суспільства. Проблема розпочинається з вiдчуття небажання чогось, потiм iде усвiдомлення проблеми як того, що викликає дисонанс. Визначення проблеми - це вже уточнення того, чого хотiлося, щоб не було дисонансу. I насамкiнець, вирiшення проблеми - це знання того, як досягти бажаного чи уникнути небажаного.

Щоб уточнити проблему, необхiдно вiдповiсти на три групи запитань:

1) як вiн/вони ставяться до моїх/наших iнтересiв? як я/ми ставимся до його/їх iнтересiв? якi iнтереси впливають на наше спiлкування, викривлюють його?

2) чи зрозумiлi менi/нам його/їх iнтереси i чи розумiє вiн/вони мене/нас? з чим ми загалом не згоднi?

3) що несправедливого бачить вiн/вони у моїх/наших дiях? чому я/ми обурююмся його/їх поведiнкою?

Якщо дехто вiдмовляє вам у допомозi, то це конфлiктно за умови iснування у вас вiдповiдних очiкувань ціей допомоги, спантеличеностi вiдмовою i необхiдностi вiдповiдати на поставленi вище три групи запитань. Вiдмова партнера, якому довiряв i на якого сподiвався, i вiдмова випадкового перехожого на вулицi - рiзнi вiдмови.²⁵

Учасники політичного конфлiкту - суб’єкти політичній діяльністі (окреми політикі, політичні групи), якi не задоволенi певною політичною сітуацією. Учасники намагаються використати власні політичні і владні можливості для реалiзацiї своїх політичних iнтересiв. Вони згоднi з iншими спiльниками у тому, що вони є учасники саме цього політичного конфлікту.

Типологія учасників конфлікту:

- учасник актуальний - той, хто справляє вплив на ситуацію, хто прагне змiнити конфлiктну ситуацiю, вiн робить усе, щоб її змiнити;

- учасник потенцiальний оцiнює ситуацiю як таку, що зачiпає його iнтереси, але не прагне справляти вплив на неї.

Брати участь у конфлiктi можна по-рiзному, iснують спецiальнi слова-уточнення рiзних видiв участi: “опоненти” - учасники конфлiкту, якi вважають свої iнтереси неузгодженими; “противник” - опонент, який прагне реалiзувати свої iнтереси за рахунок нейтралiзацiї iнтересiв iншого (агресивний стосовно iнтересiв опонента); “агресор” - противник, який виявляє агресивнiсть; “агресивнiсть” - намагання зробити зло iншому; “ворог” - противник, iнтерес якого - знищити противника (не обов'язково фiзичне знищення); “прихильники” - учасники, що спiвробiтничають з “Я”; “спiвчуваючий” - той, хто бачить конфлiкт з точки зору “Я”; “засуджуючий” - той, хто бачить конфлiкт з точки зору “Ти”; “посередник” - учасник, iнтерес якого - лiквiдувати конфлiкт; “арбiтр” - учасник, мета якого проаналiзувати конфлiкт i дати рекомендацiї щодо його лiквiдацiї.

У попередньому параграфi вказувалося, що iснують складнощi визначення учасникiв конфлiкту. При загальному аналізі конфлікту можна в залежності від ситуації вносити до списку учасникiв: окремих осiб, команди, групи або органiзацiї; можна згрупувати учасникiв залежно вiд спiльностi їхнiх iнтересiв стосовно даного конфлiкту; можлива “сумiш” групових i особистих категорiй. Якщо, наприклад, існує конфлікт мiж двома активістами політичних організацій, можна до числа учасників внести не тiльки їх двох, а й iнших прихільників (активистів), об'єднавши їх в одну групу; можливо, що доцiльнiшим буде складний варiант - включення всіх поiменно i навiть додавання до списку iменi лідера. Це залежить від конкретного змісту конфліктної ситуації.

Конфлiктнi iнтереси.При аналізі конфлiкту термiн “iнтерес” слiд розумiти максимально широко - вiн може означати настрої, бажання, намiри, цiнностi, потреби, тобто усе, що може бути важливим для людини. В iдеалi кожний учасник має вiдповiсти на запитання (або за нього повинен вiдповiсти аналiтик конфлiкту): “Стосовно проблеми ... у чому полягають мої головнi iнтереси?”

З'ясування того, в чому полягають iнтереси i в чому побоювання кожного зафiксованого учасника конфлiкту, є необхідним етапом при аналізі конфлiкту. В аналітичної карті конфлікту треба також з'ясувати мотивацiю, що стоїть за позицiями учасникiв у даному питаннi. Вiдбиваючи рiзноманiтнiсть iнтересiв i побоювань на загальнiй аналітичної картi конфлікту, ми розширюємо кругозiр i створюємо умови для пошуку ширшого кола можливих рiшень.

Iнодi один i той самий iнтерес стосується кiлькох чи навiть усiх груп. В аналітикі конфлікту дуже важливо фiксувати увагу саме на iнтересах, а не на заготовлених рiшеннях. Щоб вiдволiкти людей вiд заготовлених ними рiшень i перенести їхню увагу на розгляд iнтересiв, корисно поставити навiднi запитання на зразок: “Ваша вiдповiдь щодо вирiшення проблеми полягає у тому, що ми повиннi зробити те-то i те-то. Що це вам дасть?”. Їхня вiдповiдь на це запитання може слугувати вказiвкою вiдносно їхнiх невисловлених iнтересiв.

Ще один важливий пункт: кожний учасник повинен експлiкувати тiльки свої iнтереси i не придумувати за iншого, тому що його передбачення i припущення можуть бути неправильними, викривленими; це важливо фiксувати неупередженому аналiтиковi. I навпаки, процес аналізу конфлiкту викривлюється, якщо один з учасникiв починає обговорювати свiй бiк проблеми пiд час обговорення побоювань та iнтересiв iншого учасника.

Винятково важливе значення в аналiзi конфлiкту має з'ясування побоювань, “негативних” iнтересiв. У мiру входження у конфлiкт побоювання домiнують над “позитивними” iнтересами, викликаючи негативнi емоцiї i тим самим викривлюючи уявлення про дiйснiсть, конфлiктну ситуацiю.

Найважливiшi такi “категорiї” побоювань: провал i приниження; боязнь схибити; фiнансовий крах; можливiсть бути покинутим; втрата контролю; загроза бути розкритикованим чи пiдданим осуду; втрата роботи; низька заробiтна плата; нецiкава робота; побоювання, що вами будуть командувати; побоювання, що усе доведеться розпочати спочатку. Категорiю побоювань можна ефективно використати для виявлення мотивацiй, не виявлених при перерахуваннi iнтересiв. Наприклад, деяким людям легше сказати, що вони не терплять неповаги, нiж визнати, що вони потребують поваги.

Найважливiшим при складаннi аналітичної карти конфлікту є фiксацiя iнтересiв i побоювань, як вони уявляються самим учасником, причому кожним учасником. Вiдволiканням є обговорення наслiдкiв, тобто майбутнiх ситуацiй, рiшень. Подiбнi вiдволiкання можуть також становити аналiтичний iнтерес. І, нарешті, коли описуються iнтереси i побоювання осiб чи груп, що не брали участь в обговореннi, важливо, щоб вони описувалися так, як вони виразили б їх самi.

Конфлiктна ситуацiя - це подiї, об'єкти, якi “цiкавi” чи “небезпечнi” пiд кутом зору конфлiктної проблеми у свiтлi конфлiктних iнтересiв i побоювань. Конфлiктна ситуацiя - обставини, пов'язанi iз виникненням проблеми, iз спробами її вирiшити.

Нагадаємо, що iнтереси i побоювання - це оцiнки значущостi певних фрагментiв реальностi, тобто вони змiстовнi i їх змiстом є реальнiсть, що й становить конфлiктну ситуацiю. Iнтерес визначає предмет конфлiкту як елемент ситуацiї, бажаний чи небажаний для учасникiв конфлiкту. Iнтереси в політичній ситуацiї визначають проблему конфлiкту, а в загальному варiантi - проблему політичній взаємодії (спiвробiтництва, конкуренцiї, суперництва, та iн.).

Позицiя учасника конфлiкту. Iнтереси i побоювання учасника у конфлiктній ситуацiї конкретизуються у виглядi його позицiї. У найзагальнiшому значеннi позицiя - це вiдповiдь на запитання “Чого ж я хочу?”. Незбiгання політичних позицiй - необхiдна умова виникнення конфлiкту, але не достатня (виборна кампанія загрожує конфлiктами, але не є суцiльним конфлiктом). Уточненням своєї позицiї конкретизується сама конфлiктна ситуацiя, а саме тi її значення, якi не задовольняють самого учасника.

Жорстке пред'явлення позицiї ускладнює ведення переговорiв з “вiдступом”, чи взагалі унеможливлює компромiс. Компромiс у зв'язку з позицiєю можна визначити як змiну позицiї за домовленiстю з опонентом (за умови, що вiн згодний змiнити i свою позицiю).

Позицiя пов'язана iз цiлями учасника i в “чистому виглядi” може подаватися як цiль чи пiдцiль, тобто конкретне уявлення про бажану ситуацiю, коли бажання опонентiв не беруться до уваги i не враховуються пiд час прийняття рiшення, а опонент розглядається як зовнiшня перешкода. Але в бiльшостi випадкiв пiд час визначення своєї позицiї учасник враховує iнтереси iнших, їхнi можливостi змiнити ситуацiю i соцiальнi норми, що регулюють цi змiни.

Апеляцiя до норм справедливостi - основний спосiб виправдати свою позицiю в очах не так противникiв, як в очах спостерiгачiв.

Ставлення “Я” до позицiї “Ти” завжди забарвлене емоцiєю, “напруга” якої залежить вiд ступеню вiдмiнностi позицiй. Характеристики, за якими порiвнюються позицiї, рiзнi для “Я” i “Ти”, що ускладнює переговори чи уможливлює її тiльки за допомогою посередника.

Легiтимний аспект конфлiктної ситуацiї (можливостi реалiзацiї своїх позицiй у конфлiктнiй ситуацiї) найпростiше аналiзуються у термiнах правил гри. Конфлiкт - це майже завжди “гра не за правилами”, тобто гра, правила якої порушуються (не приймаються, не легiтимiзованi) деякими учасниками цiєї гри, кожний грає в свою гру, за своїми правилами.

У бiльшостi iгор, що моделюють конфлiкт, правила гри формулюються таким чином, щоб вибiр робився iндивiдуально (в шахах, наприклад, iгроки ходять по черзi; “свiй хiд” - це можливiсть особистого вибору, коли iншi не впливають безпосередньо на нього). При перетягуваннi каната моделюється найсуттєвiше у конфлiктi - реалiзацiя своїх iнтересiв за умов, коли немає черговостi ходiв, коли на конфлiктну ситуацiю впливають усi учасники водночас i бажають змiнити її відповiдно до своїх позицiй.

Iгрова модель дає змогу розiбратися щодо вiдмiнностi мiж суперництвом i конфлiктом у прагматичному аспектi. Зрозумiло, що шахи є моделлю воєнної битви, але чим шахова партiя вiдрiзняється вiд реальної воєнної битви? Кiнцевими результатами. Гра у шахи спiлкування-суперництво i кiнцева мета цiєї гри - порiвняння iнтелектiв, тоді як пiд час битви цiллю є физичне знищення противника.

З iгрової точки зору суперництво стає конфлiктним, коли порушуються правила гри, незалежно вiд декларованих цiлей, оскiльки саме порушення правил - симптом змiни цiлей (виграти будь що навiть шляхом деструкцiї Я-КОНЦЕПЦIЇ суперника).

Формальнi дослiдження конфлiктiв пов'язують iз появою теорiї iгор, яку iнодi навiть називають математичною теорiєю конфлiктiв, у розумiннi розробки способiв їх розв'язання (шляхом прийняття ефективних рiшень). Iнтерпретацiя гри як сукупностi норм хоч i залишає можливiсть розглядати її як теорiю конфлiктiв, однак переважно як теорiю попередження конфлiктiв.

Отже, поняття ситуацiї i позицiї взаємопов'язанi i виражають сутнiсть конфлiкту; їх взаємне уточнення (кожним з учасникiв конфлiкту, спостерiгачами-аналiтиками i посередниками-практиками) i дають єдиний образ конфлiкту. Таким чином ідеальним розв'язанням конфлiкту є перехiд до ситуацiї, яка влаштовує позицiї кожного учасника конфлiкту.