Сучаснi шляхи вирiшення мiжособистiсних конфлiктiв мiж працiвниками овс

Конфлiктологiя як окрема галузь наукових знань виникла, розвивається й вдосконалюється пiд впливом такого потужного чинника, як потреба суспiльства в гармонiзацiї вiдносин мiж окремими людьми, групами, об’єднаннями, державами i багатьма iншими рiзноманiтними структурними елементами, мiж якими можуть виникнути i виникають серйознi розбiжностi, суперечки, конфлiкти та вiйни. Проблема конфлiктних взаємовiдносин — предмет вивчення психологiї, педагогiки, конфлiктологiї та iнших наукових галузей. Окремi аспекти цiєї проблеми також мають мiсце в дослiдженнях iнших наук.

На нашу думку, психологiя вивчає конфлiктну й агресивну поведiнку з погляду соцiально-психологiчної характеристики мiжособистiсної та мiжгрупової взаємодiї. Педагогiка розглядає їх як чинник, що негативно впливає на протiкання навчально-виховного процесу, виховання i формування особистостi. Конфлiктологiя ж вивчає конфлiктну й агресивну поведiнку особистостi, як можливий атрибут зiткнення точок зору, мотивiв, мети i цiнностей людей або груп, що характеризує значущiсть виниклої проблеми.

Взаємодiючи з оточуючими людьми, будь-хто з нас очiкує вiд них належної поведiнки стосовно себе. Коли цi очiкування не збуваються, виникає конфлiктна ситуацiя, або й конфлiкт.

1. До найпоширенiших психологiчних конфлiктiв вiдносяться мiжособистiснi, що охоплюють практично всi сфери людських вiдносин. Будь-який конфлiкт врештi-решт зводиться до мiжособистiсного. Чiткого визначення такого конфлiкту очевидно дати не можна. Але коли йдеться про нього, то ми одразу уявляємо картину протиборства двох людей на пiдставi зiткнення протилежно спрямованих мотивiв.

Мiжособистiснi конфлiкти мають свої вiдмiннi риси, що зводяться до такого:

1. У цих конфлiктах протиборство людей настає безпосередньо, коли стикаються їхнi особистi мотиви. Суперники сходяться вiч-на-вiч.

2. Виявляється весь спектр вiдомих причин: загальних i приватних, об’єктивних i суб’єктивних.

3. Мiжособистiснi конфлiкти для суб’єктiв конфлiктної взаємодiї — це своєрiдний «полiгон» перевiрки характерiв, темпераментiв, вияву здiбностей, iнтелекту, волi та iнших iндивiдуально-психологiчних особливостей.

4. Такi конфлiкти вiдрiзняються високою емоцiйнiстю й охопленням практично всiх сторiн вiдносин мiж конфлiктуючими суб’єктами.

5. Мiжособистiснi конфлiкти торкаються iнтересiв не тiльки конфлiктуючих, а й тих, з ким вони безпосередньо пов’язанi: службовими або мiжособистiсними вiдносинами.

Сфери мiжособистiсних конфлiктiв

Вияв мiжособистiсних конфлiктiв можливий i практично неминучий у трудовому колективi. Тут можна видiлити основнi типи конфлiктiв залежно вiд службового становища, яке займають конфлiктуючi сторони: а) керiвник—пiдлеглий; б) мiж працiвниками одного рангу.

До того ж конфлiкт може мати службовий або неслужбовий характер. Виникнення мiжособистiсних конфлiктiв у колективi можна пояснити такими причинами:

— органiзацiйно-технiчними (розподiл рiзних видiв матерiальних ресурсiв; незадовiльнi комунiкацiї; розбiжностi щодо мети тощо);

— соцiально-психологiчнi: iндивiдуально-психологiчнi особливостi працiвникiв; соцiально-психологiчнi явища (позицiя, статус, роль, внутрiшня установка).

Якщо продовжити вивчення причин мiжособистiсних конфлiктiв у трудових колективах, то можна виявити такi фактори, що лежать в основi цих причин:

— iнформацiйнi — неприйнятнiсть iнформацiї для однiєї зi сторiн;

— поведiнковi — недоречнiсть, брутальнiсть, безтактовнiсть тощо;

— цiннiснi — протилежнiсть принципiв поводження;

— структурнi — вiдносно стабiльнi, об’єктивнi обставини, що важко пiддаються змiнi;

— фактори вiдносин — незадоволенiсть вiд взаємодiї мiж сторонами.

У якому ж виглядi виявляються перерахованi вище фактори мiжособистiсних конфлiктiв, якi подiляються на 5 основних типiв?

I тип виявляється у виглядi неповних чи неточних фактiв, чуток, вiльної i мимовiльної дезiнформацiї, передчасної чи запiзнiлої iнформацiї, зведень з ненадiйних джерел iнформацiї, стороннiх фактiв, неадекватних акцентiв.

II тип виявляється в прагненнi до переваги, у виявах агресивностi, егоїзму, в порушеннi обiцянок, у мимовiльному порушеннi комфортних вiдносин.

III тип цiлком може виявитися через дисбаланс у взаєминах, у несумiсностi щодо iнтересiв, цiнностей, манер чи поводження, недотримання обiцянок; у вiдмiнностях щодо освiти, класових розбiжностей, у негативному досвiдi щодо минулого; у низькому рiвнi довiри й авторитетностi.

IV тип iрунтується на полярних принципах поводження, залежно вiд вiрування (забобонiв, переваг, прiоритетiв); вiд прихильностi до групових традицiй, цiнностей, норм; вiд релiгiйних, культурних, полiтичних та iнших цiнностей; вiд моральних цiнностей (уявлення про добро i зло, справедливiсть i несправедливiсть тощо)

V тип залежить вiд структур влади i систем керування, вiд права власностi, норм поводження («правил гри») тощо, а також вiд соцiальної належностi.

Груповi конфлiкти менш поширенi в соцiальнiй практицi, нiж мiжособистiснi, але вони завжди масштабнiшi й важчi за своїми наслiдками. Кожний з нас на роботi чи в будь-якiй iншiй груповiй взаємодiї може бути втягненим у груповий конфлiкт. Небезпека таких конфлiктiв полягає в тому, що вони часто виникають через амбiцiї лiдерiв, «екс-керiвникiв» тощо.

Груповi конфлiкти являють собою не що iнше, як протиборство, в якому хоча б одна зi сторiн представлена малою соцiальною групою. Таке протиборство виникає на основi зiткнення протилежно спрямованих групових мотивiв. Можна видiлити два основних типи групових конфлiктiв: конфлiкт «особа-група» i конфлiкт «група-група». Конфлiкти мiж особою i групою виникають у середовищi групових взаємин i вiдрiзняються деякими особливостями, що варто враховувати в керуваннi цими конфлiктами.

Перша особливiсть пов’язана зi структурою такого конфлiкту. Суб’єктом у ньому, з одного боку, виступає особа, а з iншого — група. Отже, конфлiктна взаємодiя тут вiдбувається на основi стикання особистiсних i групових мотивiв, а образи конфлiктної ситуацiї представленi першим суб’єктом в iндивiдуальних поглядах i оцiнках, а другим — у групових.

Друга особливiсть вiдбиває специфiку причин розглянутого конфлiкту. А такi причини безпосередньо пов’язанi зi становищем iндивiда в групi, що характеризується такими поняттями, як «позицiя», «статус», «внутрiшня установка», «роль», «груповi норми».

Позицiя — офiцiйне, обумовлене посадою становище особи в групi.

Статус — реальне становище особи в системi внутрiгрупових вiдносин, ступiнь її авторитетностi. Статус може бути високим, середнiм i низьким.

Внутрiшня установка — суб’єктивне сприйняття особою свого статусу в групi.

Груповi норми — загальнi правила поведiнки, яких дотримуються усi члени групи.

Причини конфлiктiв, що виникають мiж особою i групою, завжди пов’язанi : а) з порушенням рольових очiкувань; б) з неадекватнiстю внутрiшньої установки статусу особи (особливо її конфлiктнiсть з групою спостерiгається, коли в неї завищена внутрiшня установка); в) з порушенням групових норм.

Третя особливiсть знаходить своє вiдображення у формах прояву конфлiкту. Такими формами можуть бути: застосування групових санкцiй; iстотне, обмежене чи повне, припинення неформального спiлкування членiв групи з конфлiктуючими; рiзка критика конфлiктуючого; ейфорiя з боку конфлiктуючого тощо.