Приміткі.

1 Як приклад дезорієнтації свідомості посттоталітарної людини можна привести бувший тимчасово популярним в ЗМІ сюжет роздумів відносно “позитивної ролі генерала Піночета”. Незалежний спостерігач міг би цей факт віднести за рахунок елементарного незнання нашою публікою реальностей чілійської історії, якби не опасне зростання популярності цього сюжету. Певну ясність в процес “брожения умов” внесли відомі публікації в пресі та інтерв’ю де в популярній формі було роз’яснено, що сучасні успіхи Чілі мають мало спільного з фігурою Піночета.

2 Найсвіжіший приклад з недавнього минулого: 12 червня 1990 року перший з’їзд депутатів РРФСР приймає Декларацію про суверенітет - правовий документ, який закріплює створення російської державності в протилежність державності СРСР; рівно через рік - 12 червня 1991 року - вибирається Президент Росії, що спільно становить останній фактор до руйнування СРСР, тому що склалася ситуація, коли одночасно два президента, два уряди і два парламенти претендують на владу майже однієї і тієї ж території, населення і політичного простору. Позбавлення влади Горбачова в такій ситуації постало як рішення простої політичної комбінації.

3 Наприклад, по даним соціологічного дослідження (весна 1994 р.) 91% опитанних жителів Львова вважають, що головна їх суб’єктивна ідентифікація в тому, що вони українці, тоді як 84% мешканців Донецька ідентифікують себе з радянськими людьми.

Згідно цього опитування менше всього спільного, на думку мешканців Львова, у них з комуністами, а у мешканців Донецька - з українськими націоналістами. Ще одне спостереження: респондентів, ідентифікующих себе з греко-католиками, у Львові - 56% проти 2,6% - в Донецьку. Таким чином, найбільш істотні відмінності мешканців Донецька і Львова - этнічні, політичні і релігійні. В той же час опитування показало, що соціальні відмінності для цих регіонів майже непомітні: і у мешканців Львова, і у мешканців Донецьку, на їх думку, мало спільного з категорією багатих людей. [ див. Романюк А.С., Черныш Н.И. Восток - Запад: компромисс или конфронтация. // Философская и социологическая мысль, №3-4, 1995, стр.104-116.]

Про доволі нізькій рівень легітимності влади свідчать і результати опитування Socis Gallup. На запитання (липень 1995 р.): “яким би ви хотіли бачити майбутнє України?” 32,6% відповіли: “Я хотів би відновлення СРСР.” В червні 1995 р. на питання “які головні причини кризи в Україні?” 37,4% відповіли “розпад СССР.” В травні 1995 р. на запитання: “яким повинен бути державний устрій України?” відповіді були такі: “як складова частина федерації з державами СНД, включаючи Росію” - 29,2%; “як складова частина союзної держави, включаючи Росію” - 17,9%, і як “незалежна єдина держава - 37,5%”. [ див. Socis Gallup. Украинский политический и экономический индекс.]

4 По опитуванням Socis Gallup (травень 1996 г.) громадська думка чітко зорієнтована на сильного і авторитетного політичного лідера, якій був би взмозі проводити рішучу політику запобігання кризових тенденцій в суспільстві. Так, відповідая на запитання “чи потрібен зараз Україні авторитетний політичний лідер?” 30% експертів відповіли “потрібен”. За результатами опитування ясно, що причини незатребуваністі сильного і авторитетного політичного лідера визвани вкрай нізької ефектвностю роботи органів влади. Респонденті визначають наступні проблеми з вирішенням, якіх органи влади чи не справляються зовсім чи справляються вкрай незадоволено: на зростання злочинності вказали 86,4% респондентів, на зниження соціального захисту малозабезпечених - 84,1%, запобігання забрудненню навколишнего середовища 82,1%, зростання наркоманії - 81,2%, на поглиблення економічної кризи вказали 81,1% опитаних і росповсюдення корупції в органах влади 80,2%.

Слід звернути увагу на те, як звичайна людина оцінює сучасну владу. Загальне ставлення до існуючої законодавчої і виконавчої влади таке: хвалять її 0,3%, а гудять - 14,2%; задоволені діяльністью законодавчої і виконавчої гілками влади 1,2%, а не задоволені - 27,2%; як сильну нинішню виконавчу владу характерізують лише 3,7%, а як слабку - 23,7%; як компетентну виконавчу владу характерізують 7%, а як некомпетентну - 17,4%; як гуманну - 6,7%, а як не гуманну - 17,2%; як справедливу - 5,4%, як не справедливу - 19,9%; як демократичну - 7,1%, як не демократичну - 14,8%. Лише 0,7% відповіли, що існуюча законодавча і виконавча влада в своїй діяльності враховує їх інтереси, а 25,4% відповілі, що влада в своїй діяльності їх інтересів не враховує. Показники, які наведени є відображення рівня авторитету і довіри відношення до влади. З циз даних можливо зробити висновок, що політична влада і населення знаходяться в стані латентного (скритого, неявного) конфлікту.

Хто ж на думку опитаних має зараз реальну владу в Україні? Відповіді говорять самі за себе: мафія, злочинний світ, тіньовики одержали 12,4%, корумпована державна бюрократія - 8,17%. В той же час інши позиції мають незначні показники. Наприклад, фінансисти, бізнесмени і підприємці - 4,3%, Адміністрація Президента - 2,6%, комуністи - 1,5%, Верховна Рада - 1,1%. Тобто ці відповіді вказують на дезінтеграцію державної влади, на дуже небезпечний процесс приватизації базових державних функцій. Підтвердженням цього може бути відповіді на таке запитання до експертів: “чи можливо на сьогодні повноцінне здійснення державної влади в нашому суспільстві?” Лише 4% експертів вважають, що для цього є все необхідне, в той же час як 21,3% відповіли, що ні оскільки суспільство розбалансоване, а в державі немає порядку.

5 Степаненко В. Національно-державне будівництво і проблема соціокультурної ідентичності. // Політологічні читання, №1,1994, с.3 - 21.

6 Абизов В.Є., Кремень В.Г. Політичне рішення: механізм прийняття. Препринт НІСД, Вип. 40, 1995 р. стор. 6

7 Про кризу західного суспільства писали практично всі провідні мислителі нашого часу. Приведемо декілька показових свідчень:

a) "Сучасна теорія людини загубила свій ідейний стрижень, а ?в заміну ми одержали повну анархію думки. Метафізика, теологія, математика і біологія послідовно приймали на себе керівництво роздумами про проблему людини і визначали загальну лінію досліджень. Реальна криза цієї проблеми дала про себе знати тепер, коли такої головної силі, здатної направляти всі індивідуальні спрямування, більше не існує. Теологи, вчені, політики, соціологи, біологи, психологи, етнографи, економісти - всі підходили до проблеми зі своєї точки зору. Неможливо було поєднати і уніфікувати всі ці особисті аспекти і перспективи. Безумовно, що такий антагонізм ідей - не лише серйозна теоретична проблема, але й наступаюча загроза всьому нашому етичному і культурному життю." [Кассирер Э. Опыт о человеке: Введение в философию человеческой культуры. В кн.Проблема человека в западной философии. М., 1988,с.25-26.]

б) "Сьогодні більш ніж сумнівною є здатність людської істоти, яким би вона не була, знайти, відокремити всередині себе якесь осязаєме ядро, котре можна було б назвати його “істотною самототожністю." [ Марсель Г. К трагической мудрости и за ее пределы. В кн.Проблема человека в западной философии.М.,1988,с.405.]

в) "Непохитний культурний оптимізм залишається тепер на долі або тих, кому нестає проникливості зрозуміти , в чому біда нинішньої культури , ?значить, вони самі втягнуті в процес її фальсифікації, або тих, хто думає , що завдяки своїй рятівній громадській або політичній культурі тримає майбутнє культури в своїх руках, щоби потім ощасливити обділене людство (Хейзинга Й. В тени завтрашнего дня. Диагноз духовного недуга нашей эпохи.В кн.Homo ludens.В тени завтрашнего дня.М.,1992,с.247.).

г). “Марні зусилля тих, хто відводить очі від тяжкої кризи, що стала на шляху західної історії. Симптоми занадто очевидні, і той, хто вперто їх заперечує, не може не відчувати їх власним серцем. Поступово розповсюджується, захоплюючи все більше простору європейського суспільства, дивний феномен, котрий можна було б назвати "життєвою дезорієнтацією". Така ситуація, в котрій знаходиться сьогодні европейське існування. Система цінностей європейця, яка дисциплінувала його тридцять років тому, втратила очевидність, привабливість, силу імператива. Людина Заходу переживає повну дезорієнтацію, бо вона втратила провідну зорю свого життя." [Ортега-и-Гассет Тема нашего времени. Что такое философия? - М., 1991, с.41.]

8 Косолапов Н. Конфликты постсоветского пространства: проблемы дефиниции и типологии. Статья третья. // Мировая экономика и международные отношения, №12, 1995, стр. 35-47.

9 Бібліографія з conflict studies (поняття “конфліктологія” не існує в західної літературі) нараховує майже тисячи видань і зараз практично не піддаються фізичному огляду. Так, в 50-60-і роки популярним сюжетом були спроби створення “загальної теорії конфлікту”, пов’язаної з іменами Козера (Сoser L. The Function of Social Conflict. New York, London.,1964.), Дарендорфа (Dorendorf R. Out of Utopia. Essays in the Theory of Society. London, 1970), Болдуіна ( Boulding K. Conflict and Defence. A General Theory. New York, 1963), Маргентау (Morgentau H.S. The Politics of Nations. New York, 1973). Тут же слід вказати “Journal of Conflict Resolution”, якій видавався в 50 е рр. в США і якій зробив вплив на формування conflict studies.

Зараз практично кожна гуманітарна дисципліна в тій чи іншій мірі займається вивченням конфліктів, тобто в методологічному вимірі мова йде о т. зв. “локальних теоріях конфлікту”. В порядку бібліографічної довідкі приведемо літературу в якій досліджуються міждісціплінарні проблеми конфліктів: Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия.- М.: Международные отношения, 1989.; Бородкин Ф.М.,; Гірник А.М. Управління конфліктом (соціально-психологічний аспект) // Світ безпеки, 1996, № 9 .- С.27-44.; Джеймс М., Джонгвард Д. Рожденные выигрывать. Трансакционный анализ с гештальт упражнениями.- М: Прогресс, 1993.; Дружинин В.В., Конторов А.С., Конторов М.Д. Введение в теорию конфликта.- М., 1989.; Дэна Д. Преодоление разногласий. Как улучшить взаимоотношения на работе и дома.- С.-Петербург: АОЗТ "Институт личности", 1994; Ишмуратов А.Т. Политическое действие. Перспективы логико-когнитивного анализа // Философская и социологическая мысль, 1992, № 9, с. 164-166.; Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. М.: Стрингер, 1992.;Саати Т.Л. Математические модели конфликтных ситуаций.- М., 1977. ; Скотт Д.Г. Конфликты и пути их преодоления.- Киев, 1991.;Словник-довідник термінів з конфліктології.- Чернівці-Київ : Чернівецький ДУ, 1995.- 332.; Фишер Р., Юри У. Путь к согласию или переговоры без поражения. М.,1990.; Юридическая конфликтология.- М.: Российская АН, 1995.

Також в порядку бібліографічної довідкі відсилаемо читача до випуску часопису “Світ безпеки” № 9, 1996 р., де приведен список літератури (1985-1993 рр.) з теми “Конфліктні ситуації, розв’язання конфліктів” за даними ЦНБ НАН України.

10 Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса. - М.: Аспект Пресс,1995, С. 7.

11 Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. С.85

12 Косолапов Н. Конфликты постсоветского пространства: проблемы дефиниции и типологии. Статья вторая. // Мировая экономика и международные отношения, №11, 1995, С. 40.

13 Дослідницька література, яка присвячена етнічним конфліктам, нараховує мабуть не одну сотню найменувань. Для інформації приведемо найбільш свіжі видання, які частіше всього циркулюють в бібліографічних посиланнях сучасних дослідників. Louis L. Snyder “Nationalism and War”. Encyclopedia of Nationalism. New York: Paragon,1990, pp. 248-250; J.Snyder “Nationalism and the Crisis of the Post-Soviet State” Survival, Vol.35, №1(Spring 1993), pp.5-26; B. Posen “The Security Dilemma and Ethnic Conflict” Survival, Vol. 35, №1 (Spring 1993), pp. 27-47; Ethnic Conflict and International Security. Ed. by Michael E. Brown. Princeton: Princeton University Press, 1993; Conflict and Peacemaking in Multiethnic Societies. Lexington, Mass.: Lexington Books, 1990; D. Carment The International Dimensions of Ethnic Conflict: Concepts, Indicators, and Theory. // Journal of Peace Research, 1993, Vol. 30, №2, pp. 137-150; T.R. Gurr Minorities at Risk. A Global View of Ethnopolitical Conflicts. Washington, D.C., 1993; Ethnicity and Nationalism. Formation of Identity and Dynamics of Conflicts in the 1990s. Ed. by H. Lindholm. Stockholm, 1990.

14 Для ілюстрації приведемо такі висловлювання:

-“Націоналізм - це “головним чином принцип, згідно якому політичне і національне повинно бути конгруентне”. [ E.J. Hobsbawm Nations and Nationalism Since 1780. New York: Cambridge University Press, 1990, р.9]

“Націоналізм - “граничний рівень лояльності до власної національності” і “національна держава як ідеальна форма політичної організації” [Г. Кон, цит. по Stephen Van Evera Hypotheses on Nationalism and War // International Security, Vol. 18, № 4 (Spring 1994), p.6].

“Націоналізм - політичний рух, який має дві характеристики: 1) його рядові учасники проявляють граничний рівень лояльності до їх власної етнічної чи національної спільноти (ознаки “етнічної спільноти”: спільне ім’я, міф спільного походження, історична пам’ять, спільна культура, зв’язок з історичною територією чи батьківщиною (котру вона може чи не може зараз займати), певна міра загальної солідарності. [see Anthony Smith Ethnic Origins of Nations, Oxford: Basil Blackwell,1983, pp 22-30.]; при цьому ця лояльність витісняє лояльність до інших груп, тобто вона базується на спільному рідстві чи політичній ідеології; і 2) ці етнічні чи національні спільноти прагнуть до власної незалежної держави.”

Окрім таких сцієнтистских визначень в літературі можна зустріти велику кількість вкрай заідеологізованих визначень:

“Націоналізм - це ідеологія, психологія, соціальна практика, світогляд і політика підлеглості одних націй другим, проповідь національної виключності і переваги, розпалювання національної ворожості, недовіри і конфліктів.” [ Политология: Энциклопедический словарь / Общ., ред. и сост.: Ю.И. Аверьянов. - М., Изд-во Моск. коммерч. ун-та. 1993. 431 с.;]

“ Націоналізм - ідеологія і політика в національному питанні, для котрих характерні ідеї національного зверхності і національної виключності. Націоналізм трактує націю як вищу надісторичну і надкласову форму суспільної єдності, як гармонічне ціле з інтересами всіх складових її соціальних прошарків.” [Философский энциклопедический словарь. - 2-е изд.- М.: Сов. энциклопедия, 1989 - 815 с.]

“Під сучасну пору в історичному розвитку людства, в його невгамовному тяжінні до справедливості, найвища форма духовно-органічної спільноти - це нація, як думка Бога. Нація - це природна, вічна категорія; це суспільно-політична вартість; це жива, самобутня, духовно та органічно сплетена спільнота ... це невід’ємна єдність усіх прошарків і всіх поколінь “живих, мертвих і ненароджених”, спаяних “... спільною волею жити самостійним життям у власній державі ...”, “... бути націоналістом означає насамперед бути етичним воїном за Правду й Справедливість. Український націоналізм висуває ідеал Героя як найвищий, найшляхетніший тип Людини” [ Зварич Р. Воля до справедивості. Філософічні основи українського націоналізму (спроба синтезу). Мюнхен: Український Освітний Інститут, 1992 стор. 17,18-19].

15 Тишков В.А. Этничность, национализм и государство в посткоммунистическом обществе // Вопросы социологии. - 1993, №1-2., С. 5,4-7.

16 Зенгхаас Д. Етнічні конфлікти: причини та шляхи розв’язання. // Політологічні читання, №2, 1994, с. 179-188.

17 Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. С.240

18 Филиппов А.Ф. Наблюдатель империи // Вопросы социологии.- 1992.- №1. С.112.

19 Stephen Van Evera Hypotheses on Nationalism and War // International Security, Vol. 18, № 4 (Spring 1994), p.8-9.

20 Магочий Павло Р. Русинське питання // Політична думка № 2-3, 1995, стор. 105.

21 Панчук М. Політичне русинство в Україні. // Політична думка № 2-3, 1995, стор. 118)

22 Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнінивної теорії конфліктів.- Київ: Наук. думка, 1995.

23 Ролi учасникiв “Я”, “Ти” i “Вони” вiдповiдають трьом аспектам взаємодії - суб'єктивнiсть, реальнiсть, нормативнiсть ; останнi зорiєнтовують аналiз на розгляд iнтересiв (кожного “Я”), ситуацiї (прийнятої разом “Я” i “Ти” як реальної) i соцiальних норм, принципiв справедливостi.

Узагальнений вираз характеристик нормального спiлкування:

Я - IНТЕРЕСИ - ПЕРЕКОНАННЯ

ТИ - РЕАЛIЇ - ЗГОДА

ВОНИ - НОРМИ - КОНСЕНСУС

24 Привидемо деякi термiни, якi стосуються політичній конфлiктологiї i смисл яких тiсно пов'язаний iз змiстом термiна “легiтимiзацiя”: імпічмент - це офiцiйна заява вiдповiдних людей чи органiзацiй про те, що певна людина позбавляється легiтимностi, наприклад: iмпiчмент президентовi; дисидент - це громадянин, який не легiтимiзує полiтичну систему держави, в котрiй вiн живе; революціонер - це активний дисидент; аномія (вiд номо - закон) означає вiдсутнiсть “поваги” до закону; людина аномiчна, на вiдмiну вiд дисидента, не протестує, вона байдужа до закону (хiпi, наркомани). Ця байдужiсть до закону означає вiдсутнiсть оцiнки, але не через незнання закону, а навпаки, через знання i неприйняття його. Дисидент говорить “це погано”, лояльний громадянин - “добре”, а аномiчний - “наплювати”. Це важливо пiд час розгляду соцiальних конфлiктiв, наприклад, якщо наркоман розглядається як аномiчний, з одного боку, то, з другого боку, вiн конфлiктує iз суспiльством, контактуючи з мафiєю, яка постачає йому наркотики.

25²⁶ У книзi Х. Корнелiуса i Ш. Фейра “Виграти може кожний. Як вирiшувати конфлiкти” М.: Стрингер, 1992. С. & яскраво описується стан учасника конфлiкту, який прагне проаналiзувати, у чому його проблема.

“Чи доводилося вам мати справу iз проблемою, що викликала у вас такi почуття:

- Я збентежений. Я нiяк не можу розiбратися у тому, що вiдбувається.

- Я застряв. Я не бачу жодного виходу iз проблемної ситуацiї.

- Тут занадто багато взаємодiючих факторiв. З чого менi розпочати?

- Я вiдчував, що щось ще вiдбувалося, але не знав, що.

- Ситуацiя безвихiдна - ми просто не зiйшлися!

- Яка неуважнiсть! Як людина може поводити себе таким чином?”

Автори цiєї книги пропонують метод аналiзу конфлiкту - складання карти (картографiя конфлiкту), цiннiсть якої “полягає у впорядкованому, систематичному пiдходi до проблеми”.

Перший етап картографiї конфлiкту - фiксування конфлiктної проблеми. Цей етап включає наступнi кроки: 1) висловити проблему однiєю загальною фразою; 2) описати проблему у загальних рисах.

На цьому етапi не обов'язково глибоко занурюватися в проблему i прагнути знайти вихiд iз неї. Пропонується просто назвати проблему (визначити тему); наприклад, “розподiл навантаження”, якщо на роботi хтось “не тягне лямку” разом з усiма; “недовiра” - за умови мiжособистiсного конфлiкту на раннiй стадiї; “робота по дому”, якщо в сiм'ї виникла проблема з миттям посуду. Важливо визначати проблему як тему якомога ширше, щоб залишалася можливiсть вiднайдення нових i оригiнальних рiшень.

2⁶ Аспектнi порушення

К-аспект: порушення розумiння;

П-аспект: порушення очiкувань допомоги;

Л-аспект: порушення вiри в норму.

Динамiка нагромадження порушень (аспектних) за фазами

Латентна: К

Демонстративна: К + П

Агресивна: К + П + Л

Батальна: К + П + Л

Когнiтивнi змiни за фазами

Латентна: сумнiв у дружнiх намiрах iншого.

Демонстративна: упевненiсть у неприязнi, але є бажання переконати.

Агресивна: побоювання агресiї, передчуття погрози.

Батальна: упевненiсть в агресивних намiрах iншого.

26 Розглянемо схему динамiки конфлiкту з точки зору його нейтралізації (по горизонталi - фази конфлiкту: латентна, демонстративна, агресивна, батальна; по вертикалi - порушення спiлкування: прагматичнi, комунiкативнi, легiтимнi).

ЛДАБ

П

ПЛ

ПД

ПА

ПБ

К

КЛ

КД

КА

КБ

Л

ЛЛ

ЛД

ЛА

ЛБ

Буквою “В” позначаємо “виправлення”, наприклад, ЛДВ - порада щодо виправлення легiтимного порушення у демонстративнiй фазi.

“Хвороба спiлкування” нiби дiагностується за трьома параметрами, подiбно до хвороби тiла (дихання, пульс, тиск).

Щоб мотивувати доцiльнiсть поради вiдносно виправлення кожного порушення, спочатку будемо формулювати суть кожного порушення за аспектами i фазами.

ПЛ. Порушується увага до iнтересiв. У нормi взаємодії передбачається очiкування допомоги вiд iншого, його пiдтримки, солiдарностi iз своїми iнтересами, очiкування уваги до свого інтересу.

ПЛВ. Прагнути до взаємодії з метою представити iншому свої iнтереси i скоригувати його уявлення про себе.

ПД. Чiтко виражене негативне ставлення до чужих iнтересiв.

ПДВ. Виробити критичне ставлення до своїх уявлень про чужi iнтереси.

ПА. Виникає пiдозра у злому намiрi, в iснуваннi агресивних iнтересiв опонента, який перетворюється на противника.

ПАВ. Проаналiзувати мотиви своїх злих намiрiв, засумнiватися вiдносно злих намiрiв iншого.

Чи може це виконати сам конфлiктуючий? Мабуть, не кожен. Потрiбний посередник. Агресивна фаза у чомусь паранояльна. Людина вважає, що хтось по вiдношенню до неї агресивний, i отже, “Я” повинен бути також агресивним до нього. Порада ПАВ матиме сенс саме на агресивнiй фазi, у латентнiй фазi це навiть небезпечно, оскiльки пiдозри в агресiї вiдсутнi або “ще не визрiли”, а подiбною порадою можна пiдхльоснути їх визрiвання.

ПБ. “Я” впевнений, що будь-який задум противника спрямований проти мене, притiснятиме мої iнтереси. “Я” вiдкидає iнтереси iншого i вважає, що все, що той робить, є ненависним. Крiм того, що той умишляє зле, вiн абсолютно неправий. Що той не чинив, - це все на шкоду менi.

ПБВ. Домовитися про вiдмову вiд агресивних дiй, вiд злого намiру за допомогою арбiтра. Тут важко обiйтися без посередника. Будь-який безпосереднiй контакт загрожує обмiном агресивними дiями. Двi держави у станi вiйни можуть домовитися про перемир'я i без посередникiв, але це за умови iснування легiтимiзуючих норм (вiйна “за правилами” ведеться з оглядкою на iншi держави як на потенцiйнi арбiтри-посередники).

Комунiкативнi порушення пов'язанi з рiзними iнтерпретацiями, тлумаченнями, оцiнками політичної ситуацiї, яка склалася (у кожного учасника конфлiкту своє уявлення про реальнiсть).

КЛ. Порушується взаєморозумiння, спантеличенiсть його поведiнкою, здивування. Раптом те, що партнери-однодумцi вважали реальнiстю, руйнується. Виникають непорозумiння.

КЛВ. Усунути здивування спiлкуванням, уточнити Я-ОБРАЗИ один одного. Як тiльки щось незрозумiло, обов'язково з'ясувати у тактичнiй формi.

КД. Сумнiви попередньої фази перетворюються на переконання, що визначають характер обмiну думками: прагнення переконати один одного супроводжується докорами, звинуваченнями, образливими зауваженнями.

КДВ. Слiд органiзувати спiльне обговорення iз складанням карти конфлiкту.

КА. Формується “образ ворога” шляхом деформацiї Я-ОБРАЗУ.

Уникненням спiлкування чи спiлкуванням фальшивим, лицемiрним взаємно пiдтверджуються створенi “образи ворогiв”.

КАВ. Смисл поради - органiзувати процес руйнування “образу ворога” за допомогою посередника, роль якого полягає у такому: вiн провадить консультації з кожним учасником про його опонента у позитивному планi. Вiн намагається виправити Я-ОБРАЗИ, апелюючи до характеристик їхнiх доконфлiктних вiдносин .

Якщо вас запросили як арбiтра, ви насамперед повиннi незалежно вислухати кожну сторону окремо. Коли ви консультуєте окремо, ви реконструюєте суб'єктивнi образи конфлiктної ситуацiї, як її бачить кожен з учасникiв. Ви можете порiвнювати потiм цi образи i на основi цього вже давати рецепти щодо нейтралiзацiї конфлiкту.

Завдання арбiтра реконструювати ситуацiю, вислуховуючи всi сторони, якi беруть участь у конфлiктi.

КБ. Перетворення Я-ОБРАЗУ на “образ ворога”.

КБВ. Посередник уточнює пункти, за якими один вважає ворогом iншого. I коли вiн їх уточнить i опише противникам їхнi взаємнi уявлення, то цiлком можливо, що це викличе сумнiви у створених ними “образах ворогiв”, а далi вони зовсiм зникнуть, як зникли iлюзiї стосовно один одного. Складнiсть для посередника полягає у тому, що на цiй фазi заяви про те, що “Ти” ворог i “Я” тобi ворог, уже зробленi.

Легiтимнi порушення нарощуються вiд фази до фази i пов'язанi з актуалiзацiєю почуття несправедливостi.

ЛЛ. Здивування i сумнiв виникають при труднощах точної, однозначної iнтерпретацiї дiй iншого у термiнах справедливої норми, важливiсть якої починає усвiдомлюватися (порушується легiтимний консенсус).

ЛЛВ. Треба шляхом спiльних консультацій нез'ясованостi уточнити загальну норму, правила “гри”, при цьому або пiдтверджуються попереднi правила (усуваються сумнiви), або розвiюються сумнiви i виробляються новi правила.

ЛД. Немає згоди стосовно спiльного принципу справедливостi, змiст суперечок - звинувачення один одного у несправедливостi.

ЛДВ. Уточнити норму справедливостi; налагодити спiльний пошук норми, бажано за допомогою складання карти конфлiкту.

ЛА. Формується переконання у несправедливостi противника i неможливостi його переконати. Вони пройшли демонстративну фазу, кожний наполягав на своєму, i на цiй фазi вони не взаємодіють, самi не можуть знайти спiльну норму.

ЛАВ. Треба апелювати до iснуючої соцiальної норми як способу вирiшення конфлiкту; має допомогти посередник (пропонує справедливу норму iз уже випробуваного у прецедентi).

ЛБ. Оголошена вiйна, яка вважається тим, хто оголосив її, справедливою, а противник - зрадником, радикалом; заперечується Я-СТАТУС противника, тобто вiн не сприймається як спроможний бути справедливим.

ЛБВ. Доцiльне втручання посередника iз вимогою укласти перемир'я i з погрозою санкцiями (миротворчi сили). Тиск соцiуму у бiльшостi випадкiв - єдиний спосiб нейтралiзувати конфлiкт.

27 Розглянемо деякi типовi мотиви i форми критики, що провокують конфлiкти (за матерiалами книги Бойко В.В., Ковалев А.Г., Панферов В.Н. "Соцiально-психологiчний клiмат колективу i особа". - М., 1983 ).

Ці типи є користнимі й для аналізу політичних конфліктів.

1.) Критика з бажанням допомогти справi. Критикуючий висловлюється по сутi, прагне своїми аргументами i оцiнками сприяти вирiшенню питання, але робить це рiзко, афектно. За такої ситуацiї важливо акцентувати увагу на бажаннi критикуючого допомогти справi; саме це його прагнення повинне цiнуватися i пом'якшити вiдповiдну реакцiю на критику.

2.) Критика з метою показати себе. Мета критики - всього лише продемонструвати власнi знання, досвiд, ерудицiю, пiдкреслити свою значимiсть в очах оточуючих. Такий мотив критики викликаний, як правило, прагненням особи досягти внутрiшнього психологiчного комфорту за допомогою випинання свого "я", пiдвищення рiвня претензiй. Той, кого критикують, повинен зрозумiти це i не реагувати на по дiбну критику iз загостреною увагою i образою. Найкращий вихiд iз становища - пiд якимось приводом уникнути взаємодiї з людиною, яка критикує iнших, щоб показати себе.

3.) Критика з метою зведення особистих рахункiв. Спрямована на те, щоб зганьбити iншу людину, пiдкреслити її слабкiсть, поставити пiд сумнiв її заслуги, нагадати прорахунки. Критика такого гатунку звичайно лицемiрна: критикуючий не видає своїх iстинних цiлей i намiрiв, прикриваючись пiклуванням про справу. Вiдповiддю на таку критику повиннi бути не емоцiї, як це часто трапляється на практицi, а продуманi аргументи, прагнення спрямувати увагу критикуючого, а головне оточуючих, на сутнiсть питання. Доводити що-небудь тому, хто критикує з метою зведення рахункiв, як правило, марно, краще заручитися пiдтримкою оточуючих i будувати свiй захист з розрахунком на них.

4.) Критика з метою збереження чи пiдвищення свого становища i престижу. Справжнiй мотив критики - звеличити себе, але критикуючий може ховати свої намiри за гучними закликами до порядку i навiть за самокритикою. Запобiгти конфлiктовi, який назрiває, можна, якщо незважаючи на тиск критикуючого спокiйно оцiнити ситуацiю, вiдсiяти його пафос i корисливi мотиви вiд дiлових мiркувань.

Критика з метою перестрахування. Людина, яка вдається подiбної критики, використовує її як засiб, щоб завуалювати свою нерiшучiсть, боязнь взяти вiдповiдальнiсть на себе. Така критика ведеться для того, щоб за не сприятливого повороту ситуацiї у майбутньому мати пiдставу заявити: "Адже я вас попереджав!" Частiше за все вона використовується у присутностi вищого начальства, авторитетних членiв колективу i може провокувати справедливе обурення оточуючих, якi розумiють, що критика використовується як ширма, що приховує iншi намiри.

6.) Критика з метою попередження заслужених звинувачень. До такої критики вдаються заздалегiдь, щоб нейтралiзувати виступи потенцiйних опонентiв. Критикуючий може зазделегiдь, попереджуючи критику на свою адресу, "збирати факти" з метою їх компроментацiї.

7.) Критика з метою контратаки. Вона є реакцiєю на чиєсь зауваження, використовується нiбито для розвiнчування критикана i iнтригана, до якого до останнього часу виявлялося терпiння, лiберальне ставлення.

8.) Критика з метою одержання емоцiйного заряду. Є люди, якi перiодично вiдчувають потребу в емоцiйному струсi i почувають себе краще пiсля того, як поговорять на пiдвищених тонах, доведуть себе чи кого-небудь iз оточення до емоцiйного накалу. З такою метою вони можуть вдаватися до критики, особливо якщо її об'єкт легко пiддається емоцiйному впливовi. У такому випадку необхiдно зрозумiти, що не можна ставати мiшенню для емоцiйних розрядок подiбних людей.

Зробивши висновок про конкретний мотив критики, можна точнiше визначити суть конфлiкту i стратегiю досягнення згоди мiж конфлiктуючими сторонами.

28 Лук Райхлер (Luc Reychler The Art of Conflict Prevention: Theory and Practice // The Art of Conflict Prevention. Ed. by W.Bauwens & L.Reychler. Brassey's, L.,N.Y., 1994.19) пропонує таку загальну типологію мір попередження конфліктів: