1.4 Що таке “криза суспільства”?

Поняття “криза суспільства” відноситься до характеристики макрополітичних процесів. Найчастіше для описання сучасної української кризи використовуються кількісні показники: спад рівня виробництва, рівень інфляції, зменшення капіталовложень, зниження долі ВНП в фінансуванні соціальної сфери і науки, падіння купівельної спроможності населення, зростання страйків, зменшення тривалості життя тощо.

Між тим кількісні характеристики макросоціальних процесів не відображають якісних трансформацій, які відбуваються в суспільстві. Незалежний дослідник лише приблизно в змозі реконструювати трансформації, якій підлягають в умовах кризи: система цінностей, світогляд людей, мотиви поведінки, нарешті, психологія. Гуманітарна сфера суспільства за останні роки переживає найбільш болючі трансформації. Масова свідомість, яка була сформована в дусі радянського патріотизму і комуністичної ідеології, знаходиться зараз в стані дезорієнтації. Не може не турбувати зростання меркантилізму, жорстокості, радикальних настроїв та апатії в масовій свідомості.

Кількісні показники суспільної кризи в змозі скоріше описати тенденції трансформацій, в той час як якісні прагнуть їх пояснити.

Тут постають два завдання принципового характеру: по-перше, гуманітарне знання не може оперувати формально-непротирічними якісними показниками для визначення шкали негативних і/або позитивних трансформацій, які проходять в суспільному організмі. Поняття цінностей, мотивів і цілей поведінки, світогляду тощо не піддаються формалізації. А, по-друге, поліпшення певних кількісних показників, наприклад, зменшення інфляції, зникнення товарного дефіциту, пожвавлення виробництва чи збільшення обсягу інвестиції тощо не приводять до того, що в громадській свідомості зменшиться відчутність того, що криза минула, що щезло підгрунтя для виникнення конфліктів.

Якщо звернутися до історичного і культурного досвіду західних країн, нас тут буде чекати своєрідне відкриття - суспільства з стабільними економічними і соціальними системами постійно відчувають себе живучимі в умовах кризи.⁷

Для демократичного суспільства з одного боку присуща відчутність перманентної кризи, а з іншого - укорінена свідомість потреби мобілізації всіх можливостей для їх переборення.

В сучасному українському суспільстві механізми формування суспільній згоди знаходяться на початкових етапах формування. Причини, які провокують політичні конфлікти, більш глибинні, ніж прийнято визнавати - не протистояння виконавчої і законодавчої влад, не особисті амбіції політиків, не боротьба націоналістичної ідеології з посткомуністичною, і, нарешті, не зіткнення т.зв. противників і прихильників реформ. Причини, які провокують політичні конфлікти в посттоталітарній Україні відбуваються із фундаментальних питань: якою бути Україні? якими засобами модернізувати українське суспільство?

Україна, якщо вона остаточно вибирає шлях демократичного розвитку, завжди буде знаходитись в умовах кризи, тобто завжди буде наявною благодатна почва для виникнення політичної напруженості, тобто і для різного роду політичних конфліктів. Навіть якщо економічна ситуація в державі по кількісним вимірам буде свідчити про зміни до ліпшого, однак це не знищить в громадській свідомості психологію відчутності кризи. Матеріальний достаток і високий рівень споживання не знищить гуманітарну кризу суспільства (або антропологічну), тобто кризу цінностей, норм, суспільних ідеалів, мотивацій поведінки, структур спілкування.

* * *

В громадській думці поширеними є два забобони: перший полягає в тому, що нібито політичний конфлікт є наслідком стихійності і некерованості політичного процесу; другий виводить, що в будь-якому політичному конфлікті прагнуть бачити дії ворожих громадській стабільності і інтересам держави сил. Ці забобони провокують з одного боку настрій незатребуваністі “твердої руки”, котра ніби-то тут же раптово навела би “порядок”, а з другого - - орієнтує на пошуки ворога або злонавмисних сил.

Об’єктивний аналіз суспільного розвитку і реальних конфліктів, котрих в історії вдосталь, показує помилковість цих забобонів. “Конфлікт - це завжди усвідомлена поведінка особистості або складного соціального суб’єкта, котрий ставить перед собою якісь цілі і котрий для досягнення їх виробляє лінію поведінки, політичну або якусь іншу стратегію, котрі він (суб’єкт) вважає оптимальними, найбільш виграшними, або навіть єдино для нього можливими”.⁸

Суспільний розвиток, регулювання громадських відносин здійснюється виключно через і з допомогою суперництва, конкуренції, конфліктності. Позитивна роль політичного конфлікту проявляється тільки в тому випадку, коли забезпечено його регулювання, в протилежному випадку політичний конфлікт здатний привести суспільство до політичної кризи і до суспільної катастрофи. Це може проявлятися в дезінтеграції соціальних і політичних відносин, посилення до критичного моменту конфронтаційних початків в політичних діях, зростання частки форм політичної поведінки прагнучого до ірраціональної мети, збільшення значимості формального фактору “перемоги” в конфлікті замість вирішення реальних проблем.

В кожному окремому випадку громадській думці, професійним аналітикам і політикам необхідно ідентифікувати зміст конфлікту, ціннісні орієнтири його учасників, структуру різнонаправлених інтересів, а також передбачити можливі деструктивні наслідки конфлікту на суспільну стабільність. Не маючи можливості ліквідувати на макрополітичному рівні причини з’явлення конфліктів, ми, між іншим, можемо “працювати” з ними, використовуючи знання про причини їх появлення і динаміки, викорістовуючи прийоми превентивної політики і ранньої діагностики.