Теоретичні питання

1. Загальна характеристика хімічного складу тканин зуба (емалі, дентину, цементу, пульпи).

2. неорганічні речовини емалі: поняття про емалеві призми, види апатитів, їх властивості та біологічна роль.

3. органічні речовини емалі (специфічні білки, пептиди, вуглеводи, ліпіди).

4. Особливості хімічного складу дентину, його структурно-функціональна організація. Цемент зуба.

5. Пульпа – особливості біохімічного складу та обміну.

6. Амелогенез. Процеси мінералізації – демінералізіції – основа мінерального обміну тканин зуба. Проникність емалі.

7. Роль вітамінів А, D, Е, К, С у регуляції процесів мінералізації тканин зуба.

8. Гормональна регуляція процесів мінералізації тканин зуба.

9. Поверхневі утвори на зубах за умов норми (кутикула, пелікула) та патології (зубний наліт і зубний камінь).

10. Біохімічні зміни в тканинах зуба при карієсі.

11. Значення фтору для виникнення карієсу та флюорозу.

12. Склад ясенної рідини та його зміни при патології пародонта.

Практична робота Дослід 1. Виявлення білка у тканинах зуба.

Принцип методу полягає в тому, що білки зуба розчиняються при нагріванні у розчині лугу і їх можна виявити біуретовою реакцією.

Матеріальне забезпечення: наважка зуба (50 мг), 10 % розчин NaOH, 1 % розчин сульфату міді, пробірки.

Хід роботи. Наважку зуба масою 50 мг вносять у пробірку і додають 10 крапель 10 % розчину NaOH. Вміст пробірки нагрівають до кипіння, потім його охолоджують і додають краплю 1 % розчину сульфату міді. Спостерігають появу фіолетового забарвлення (біуретова реакція).

Зробити висновок. Пояснити отриманий результат.

Дослід 2. Якісний аналіз мінеральних речовин зуба.

Принцип методу полягає у демінералізації тканин зуба хлоридною кислотою з утворенням екстракту. При цьому катіони кальцію, магнію тощо утворюють відповідні солі – хлорид кальцію, хлорид магнію тощо, а фосфатні залишки – фосфатну кислоту. кальцій, магній і фосфор виявляють специфічними реакціями: іони кальцію з оксалатом амонію утворюють важкорозчинний білий осад оксалату кальцію; іони магнію витяжки з концентрованим розчином аміаку утворюють білий осад фосфат-магній-амонію; фосфатна кислота (фосфор) з молібденовим реактивом при нагріванні утворює жовтий осад фосфоромолібдату амонію.

Матеріальне забезпечення: наважка зуба (100 мг), 2 н НСl, 2 н NаОН, пробірка з трубкою-холодильником, насичений розчин оксалату амонію, концентрований розчин аміаку, молібденовий реактив, мірна колба на 250 мл, фільтри, ФЕК, центрифуга, пробірки, піпетки.

Хід роботи.

Екстрагування (розчинення) солей тканин зуба: точну наважку зуба (100 мг) вносять у широку пробірку і додають до неї 10 мл 2 н розчину хлоридної кислоти. Пробірку закривають корком з трубкою-холодильником і ставлять у киплячу водяну до повного розчинення мінеральної частини наважки. Вміст пробірки охолоджують і кількісно переносять у мірну колбу на 250 мл. Для цього пробірку промивають 3 – 4 рази 5-ма мл дистильованої води, зливаючи їх у мірну колбу. У мірну колбу вносять 10 мл 2 н розчину гідроксиду натрію для нейтралізації вмісту, а потім доводять дистильованою водою до мітки. Вміст колби ретельно перемішують.

Дослід 2а. Реакція на іони кальцію: у пробірку до 3 – 4 мл фільтрату додають 3 – 4 краплі насиченого розчину оксалату амонію. Випадає білий осад оксалату кальцію:

СаНРО₄ + (NН₄)₂С₂О₄ = СаС₂О₄ + (NН₄)₂НРО₄

Дослід 2б. Реакція на іони магнію: вміст пробірки з попереднього досліду 2а фільтрують. На фільтрі залишається оксалат кальцію, а в фільтраті виявляють іони магнію. Для цього до фільтрату додають 3 – 4 краплі концентрованого розчину аміаку. Випадає осад фосфат-магній-амонію:

MgHPO₄ + NH₄OH = MgNH₄PO₄ + H₂O

Дослід 2в. Молібденова проба на фосфатну кислоту: до 2 мл профільтрованої витяжки додають 5 – 6 крапель молібденового реактиву і нагрівають до кипіння. Рідина забарвлюється у лимонно-жовтий колір. При охолодженні поступово викристалізовується жовтий осад комплексної сполуки фосфорно-молібденового амонію (фосфоромолібдат амонію):

12 (NH₄)МоО₄ + Н₃РО₄ + 21 НNО₃ = (NH₄)₃РО₄.

12 МоО₃ + 21 NH₄NО₃ + 12 Н₂О

Зробити висновок. Пояснити отриманий результат.

Клініко-діагностичне значення. Визначення вмісту кальцію та фосфору в біологічних рідинах (кров, сеча, слина) є важливим в оцінці обміну цих елементів, який підтримується в основному кістками скелету і в незначній мірі тканинами зуба. Причинами порушення обміну цих макроелементів можуть бути як екзогенні (неповноцінне і незбалансоване харчування), так і ендогенні фактори. У стоматологічній практиці спостерігається паралелізм між ступенем тяжкості супутніх стоматологічних захворювань (пародонтоз, карієс тощо) і обміном кальцію і фосфору при таких захворюваннях як рахіт, остеопороз, ниркова остеодистрофія, метастази в кістки тощо. Для клінічної діагностики однією з гомеостатичних констант організму людини є концентрація кальцію і фосфору в сироватці крові і сечі.

Гіперкальціємію (в нормі 2,2 – 2,7 ммоль/л) спостерігають при гіпертиреозі, гіпервітамінозі D, наявності метастазів у кістку з наступним її руйнуванням, акромегалії тощо.

Гіпокальціемія розвивається при рахіті (гіповітамінозі D або резистентності до нього, зниженні синтезу кальцитриолу), порушенні всмоктування кальцію в кишці, при гіпофункції прищитоподібних залоз, гіперсекреції кальцитоніну, надлишку синтезу кортикостероїдів (синдром Іценка-Кушинга), дефіциті магнію, масивній гемотрансфузії, алкоголізмі, остеомаляції, остеопорозі.

Гіперкальційурію (в нормі 2,5 – 10 ммоль/добу) спостерігають при гіпопаратиреозі, злоякісних пухлинах, ацидозі, остеопорозі. Знижується виділення кальцію з сечею при гіпокальціемії, гіпотиреозі, остеомаляції, стеатореї.

Гіперфосфатемія (норма 0,81 – 1,45 ммоль/л) спостерігається при токсикозах вагітних, посиленій м’язовій роботі, наявності метастазів у кістку з наступним її руйнуванням.

Гіпофосфатемія розвивається при гіперпаратиреозі, рахіті, гіповітамінозі D, нирковому ацидозі, зниженні активності лужної або кислої фосфатаз кісток, печінки тощо.

Гіперфосфатурія (в нормі 10 – 30 ммоль/л) спостерігається при рахіті, гіперпаратиреозі, менінгіті, діабеті, лейкемії. Гіпофосфатурія зустрічається при гіпопаратиреозі, акромегалії, гіпервітамінозі D.