Теоретичні питання
Загальна характеристика морфології та біохімічного складу сполучної тканини. Біохімічні особливості міжклітинної речовини сполучної тканини.
Білки волокон сполучної тканини – колагени. Біосинтез і розпад колагену.
Структура та властивості неколагенових білків (еластин, великі та малі протеоглікани).
Неколагенові білки зі спеціальними властивостями (фібронектин, інтегрини, ламініни, вітронектин, тенасцин, тромбоспондин).
Складні вуглеводи основного аморфного матриксу сполучної тканини – глікозаміноглікани (мукополісахариди). Механізми участі молекул глікозаміногліканів (гіалуронової кислоти, хондроїтин-, дерматан-, кератансульфатів) у побудові основної речовини сполучної тканини. Розподіл різних глікозаміногліканів в органах і тканинах людини.
Біохімічні механізми виникнення мукополісахаридозів і колагенозів, їх клініко-біохімічна діагностика.
Організація та хімічна будова кісткової тканини.
Біохімічні механізми формування та фізіологічної регенерації кістки.
Регуляція метаболізму в кістковій тканині: системні та локальні чинники, маркери метаболізму кісткової тканини.
Реакція кісткової тканини на дентальні імплантати.
Практична робота
Дослід 1. Кількісне визначення гідроксипроліну (оксипроліну) в сечі.
Принцип методу. Метод базується на окисненні гідроксипроліну до сполуки, близької за будовою до піролу, яка при конденсації з реактивом Ерліха (п-диметиламінобензальдегід) дає рожеве забарвлення. Інтенсивність забарвлення розчину пропорційна концентрації гідроксипроліну.
Матеріальне забезпечення: реактив Ерліха, 3 н розчин сульфатної кислоти, 6 % розчин водню пероксиду, 2,5 н розчин натрію гідроксиду, 0,01 М розчин міді сульфату, водяна баня, ФЕК, мірні піпетки, пробірки, лійка, фільтрувальний папір.
Хід роботи. У першу пробірку відмірюють 1мл профільтрованої сечі, у другу – 1мл дистильованої води (контрольна проба). В обидві пробірки додають по 1мл 0,01 М розчину міді сульфату, по 1мл 2,5 н розчину натрію гідроксиду, по 1мл 6 % розчину водню пероксиду. Проби перемішують 5 хв, після чого нагрівають 3 хв у киплячій водяній бані, а потім пробірки охолоджують водою з крану. У пробірки додають по 4 мл 3 н розчину сірчаної кислоти і по 1мл реактиву Еріха, ставлять на 1 хв у кип’ячу водяну баню, охолоджують, а потім вимірюють оптичну густину на ФЕКу проти контролю при довжині хвилі 500 – 560 нм (зелений світлофільтр) у кюветі завтовшки 10 мм.
За калібрувальним графіком визначають вміст гідроксипроліну в дослідній пробі та розраховують кількість гідроксипроліну, виділеного з сечею впродовж доби за формулою:
де: а – кількість гідроксипроліну, знайдена за калібрувальним графіком;
V доб. – добовий об’єм сечі (1500 мл);
V проби – об’єм сечі, взятий для аналізу, мл.
Пояснити отриманий результат. Зробити висновок.
Клініко-діагностичне значення. Гідроксипролін – це амінокислота, яка характерна для білків сполучної тканини – колагену (містить 12 – 14 %) і еластину (1 – 2 %). Саме вміст гідроксипроліну в сечі та крові характеризує інтенсивність катаболізму колагену та швидкість обміну цієї амінокислоти. Гідроксипролін може знаходитись у стані, зв’язаному з білками, пептидами, а також у вільному стані як у сироватці крові, так і в сечі. У віці людини 10 – 20 років з сечею виділяється до 200 мг гідроксипроліну за добу, а у дорослих – 15 – 50 мг. Зростання цього показника спостерігають при колагенозах (ревматизм, ревматоїдний артрит, системна склеродермія, дерматоміозит), при гіперпаратиреоїдизмі, хворобі Педжета (до 1 г за добу). Ще більше виділяється гідроксипроліну при спадковій гіпергідроксипролінемії, що спричинено дефектом ферменту гідроксипроліноксидази, у результаті чого порушується обмін гідроксипроліну.