Індивідуальна самостійна робота студентів

1. Система протеїну С – біохімічний механізм антикоагулянтної дії.

Література Основна:

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 432 – 449.

2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. Підручник. – Т.: Укрмедкнига, 2002 – С. 288 – 290, 357 – 363, 397 – 403.

3. Практикум з біологічної хімії. За ред. О.Я.Склярова. – К.: Здоров’я. – 2002. – 298 с.

4. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф., Биологическая химия.- М.: Медицина, 1990. – С. 464 – 473.

5. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі. / За ред. О.Я. Склярова. – Львів: Світ, 2006. – 271 с.

6. Біохімічні показники в нормі і при патології / За ред. О.Я. Склярова – К.: Медицина, 2007. – 320 с.

7. Клінічна біохімія / За ред. Склярова О.Я. – Київ: Медицина, 2006. – 432 с.

Додаткова:

1. Ангєльскі С., Якубовські З., Домінічак М.Г. Клінічна біохімія. Сопот, 1998. – 451 с.

2. Бышевский А. Ш., Терсенов О. А., Биохимия для врача. Екатеринбург: Уральский рабочий, 1994. – 384 с.

3. Виговська Я.І. Дисеміноване внутрішньосудинне зсідання крові. Український журнал гематології та трансфузіології. 2002, № 3, с. 60 – 65.

4. Галяутдинов Г.С., Корнилова Ю.Л. Антитормбин ІІІ: физиология и клиническоское значение. Гематология и трансфузиология, 2002, т. 47, № 6, С. 31 – 35.

5. Лаповець Л.Є., Луцик Б.Д. Посібник з лабораторної імунології. – Львів. – 2002. – 173 с.

6. Марри Р., Греннер Д., Мейес П. и др. Биохимия человека. М.: Мир, 1993. Т.2. – 414 с.

7. Юрковский О.И., Грицюк А.М. Клинические анализы в практике врача. К.: Техника, 2000. – 110 с.

Змістовий модуль 18. Функціональна та клінічна біохімія органів і тканин.

Тема № 11. Біохімія печінки. Метаболізм порфіринів. Дослідження процесів біотрансформації ксенобіотиків та ендогенних токсинів.

Мета заняття. Засвоїти біохімічні основи метаболізму гему. Навчитися за біохімічними показниками крові та сечі проводити диференційну діагностику жовтяниць. Знати основні біохімічні функції печінки в обміні вуглеводів, ліпідів, простих і складних білків, у знешкодженні токсичних речовин.

Вміти трактувати біохімічні механізми функціонування детоксикаційної системи печінки: реакції мікросомального окиснення та кон’югації в біотрансформації ксенобіотиків та ендогенних токсинів. Вміти пояснювати біохімічні основи розвитку недостатності функцій печінки за умов хімічного, біологічного та радіаційного ураження.

Актуальність теми. Печінка займає центральне місце в обміні речовин, підтримуючи гомеостаз внутрішнього середовища організму. З цим органом пов’язані найголовніші детоксикаційні реакції речовин ендогенного та екзогенного походження. У печінці відбувається метаболізм білірубіну – продукту розпаду гему. Порушення процесів метаболізму білірубіну викликають розвиток жовтяниць, а порушення синтезу гему – розвиток порфірій, діагностика яких проводиться за біохімічними показниками крові та сечі. У печінці знешкоджуються ендотоксини та ксенобіотики, які є чужорідними для нормальних метаболічних шляхів, вони можуть змінювати і порушувати перебіг обмінних процесів. До ксенобіотиків належать і фармпрепарати, знання кінетики всмоктування яких, транспорту, розподілу та метаболізму в організмі є основою для науково обґрунтованого використання їх у лікувальній практиці.