48. Пил та заходи захисту працюючих від його впливу.

Пил — це подрібнені частинки твердого чи рідко­го середовища, що містяться в повітрі. На будівництві виробничий пил утворюється при дробленні каміння, бурінні, під час роботи піскоструминних апаратів, при вибухах земляних мас, розбиранні старих приміщень, розвантаженні сипких матеріалів.

Під час приготування бетону та його розчину в повітря попадає цемент, пісок, вапно. Штукатурні ро­боти з використанням сухої штукатурки та гіпсу, а та­кож паркетні й столярні роботи супроводжуються за­пиленням повітря. Під час роботи будівельних машин у повітря потрапляє пил внаслідок переміщення землі. Часто на будівельних майданчиках через недостатній нагляд за дорогами в літній час утворюються цілі хмари пилу. Повітря може знепилюватися при про­кладанні тунелів, витяганні скельного грунту у процесі будівництва гідростанцій. При зварювальних ро­ботах у повітрі утворюється дрібний аерозоль заліза та інших металів. Пил, що утворюється під час буді­вельних робіт, за винятком деревного і вапняного, містить сполуки кварцу.

Пил поділяють на такі види:

• органічний,

• неорганіч­ний,

• змішаний.

Органічний пил буває рослинного (деревний, ба­вовняний), тваринного (шерстяний, кістковий), штуч­ного (пластмасовий) походження.

Неорганічний пил поділяють на мінеральний (квар­цовий, силікатний тощо); металевий (залізний, алюмі­нієвий тощо).

Змішаний пил утворюється переважно під час шліфування металу та зачищення ливарних виробів.

Проте така класифікація пилу є недостатньою для його гігієнічного значення. Тому користуються кла­сифікацією пилу за його дисперсністю (розмір час­тинок, спосіб виникнення і стан).

Небезпечність пилу тим більша, чим менший розмір пилинок, бо такий пил довше залишається у вигляді аерозолю в повітрі й глибше проникає в легеневі канали.

Робота в умовах пилу може призвести до захво­рювання верхніх дихальних шляхів. Потрапляючи на слизову оболонку, пил травмує і подразнює її, спри­чинюючи запалення, яке поступово розвивається в хронічні риніти, фарингіти, бронхіти, трахеїти.

Деякі види пилу (цементний, гіпсовий) значною мірою подразнюють не тільки верхні дихальні шляхи, а й слизову оболонку очей, що спричинює такі захво­рювання, як кон'юнктивіт, дерматити й екземи.

Пил цементу, гіпсу, електрозварних аерозолів спри­чинює захворювання легень—пневмоконіози. Ознака­ми пневмоконіозу є біль у грудях колючого характеру, у боках, під лопатками, затруднене дихання при фізично­му напруженні, сухий кашель, загальна слабкість, схуднення.

Боротьба з підвищеною запиленістю повітря має бути комплексною. Головні заходи — це механізація та автоматизація робіт, виведення робітників із зони з підвищеною запиленістю повітря і зменшення фізич­них зусиль, що знижує вентиляцію легень, тобто змен­шує попадання пилу у повітроносні шляхи. Велике значення для боротьби з пилом має раціоналізація технологічних процесів з вилученням матеріалів, об­робка яких супроводжується виділенням пилу, а та­кож використання води для змочування матеріалів при бурінні і прибиранні гірничих порід, коли виді­ляється пил.

Хороший ефект дає поливання запилених доріг су­мішшю води і 20%-го розчину хлористого вапна чи сульфідним лугом, що містить смолу. Це допомагає позбутися пилу на тривалий час. Посипання доріг хло­ристим кальцієм знижує запиленість повітря на до­рогах до 1,8...2,6 мг/м³.

Тверде покриття чи хороше трамбування автомо­більних доріг та регулярне поливання їх водою (влітку не частіше ніж через 40...60 хв) також значно знижу­ють виділення пилу. При цьому концентрація його в кабіні автосамоскида знижується в середньому до 1,8...3,5 мг/м³, а поблизу дороги — до 2,5...5,4 мг/м³.

Щоб попередити виділення пилу, потрібно накри­вати обладнання, кабіни, транспортуючі пристрої (шне­ки, елеватори). Якщо неможливо уникнути запиленості повітря технічними засобами, то слід використовува­ти механічну вентиляцію у вигляді відсмоктування — кожухів, воронок. Прибирати осілий пил треба сухим (краще) чи вологим методом за допомогою механіч­них агрегатів і пристроїв у спеціальні пилозбірники.

Для знепилювання спецодягу треба виділяти спеці­альні приміщення (при розчинних вузлах, складах, пилоутворювальних матеріалах, дробильних відділах тощо).

Індивідуальні засоби захисту від пилу — респіра­тори, а також пилозахисний спецодяг, захисні окуляри тощо. Є кілька методів визначення якості повітря на робочому місці, найпоширеніші з них—ваговий, розрахунковий, седи­ментаційний та ультрамікроскопічний.