Суперечливі моменти в державотворенні України:

— Українська держава за Конституцією є унітарна держава, а в ній існує Автономна Республіка Крим;

— незважаючи на детальний розподіл функцій (но­вою Конституцією) всіх трьох гілок влади, на практиці вони діють неефективно: немає кваліфікованого законо­давчого забезпечення реалізації їх функцій — закони є, а механізм їх реалізації, як правило відсутній, або один закон протидіє, зводить нанівець інший закон; вищі ор­гани виконавчої влади не можуть забезпечити соціально-економічну ситуацію, яка все більше погіршується, веду­чи до значного зниження життєвого рівня основної маси населення (за незначний час — помінявся склад 10 Ка­бінетів Міністрів); судова влада є, закони щодо її діяль­ності прийняті, але на практиці вона виявляється без­діяльною в умовах криміналізації всіх сфер суспільного життя;

— серйозною загрозою державотворенню є протисто­яння місцевих рад та органів їх виконавчої влади з місцевими державними адміністраціями, взаємне дублю- вання функцій, величезне збільшення армії державний службовців за рахунок народу;

— низький авторитет всіх ланок влади серед насе­лення України, яке свою незгоду з існуючою політикою і практикою висловлює через акції протесту (шахтарі, пенсіонери, працівники освіти, охорони здоров'я тощо).

— серйозною загрозою розгортанню процесів держа­вотворення є зростання корумпованості владних струк­тур на всіх рівнях.

Особливістю державотворчого процесу в Україні є те, що існує багатопартійність, однак багатопартійної системи немає. Політичні партії України, на жаль, не стали об'єднавчими центрами в процесі державотворення. В їх діяльності відсутня єд­ність з основних питань розбудови незалежної держави, навіть збереження її самостійності, суверенітету. Вони малочисельні, гостро стоїть проблема фінансів, кадрів, партійної преси, а звідси — незначний вплив у суспіль­стві. Політичні партії не стали повноцінним суб'єктом політичної системи, переважна більшість з них еволюціо-нує в бік втрати своєї ролі. Основна причина такого стану полягає в тому, що українське суспільство ще не­достатньо диференційоване, а значить не готове для ба­гатопартійної розбудови суспільства. Окрім того, інфор­маційний вакуум (відсутність своїх друкованих органів, дефіцит паперу, друкарських потужностей тощо) ство­рює сприятливі умови для політичного маніпулювання громадською думкою, не дає можливості різним політич­ним партіям донести до мас своє бачення різних аспек­тів державотворення, або критики вже існуючих.

Загрозливим явищем для процесів державотворення стає діяльність прокомуністичних організацій на терито­рії Лівобережжя і в Криму, та позиція деяких народних обранців у Верховній Раді України, які закликають до відродження СРСР, тобто до втрати державності укра­їнського народу.

З а п и т а н н я:

1. Розбудова сучасної незалежної Української держави є тре­тьою спробою українського народу відродити свою суверенну дер­жаву. Назвіть перші дві спроби.

2. Чого досяг український народ в процесі понад 5-річного дер­жавотворення своєї незалежності?

3. В чому Ви вбачаєте кризу влади впродовж усього процесу державотворення в незалежній Україні.

4. Як різні політичні партії (і які) відносяться до державотворчих процесів в незалежній Українській державі?

ДЕРЖАВНА СИМВОЛІКА УКРАЇНИ

Ключові терміни та поняття

• соборна Україна

• державна символіка

• державний герб

• державний прапор

• державний гімн

• столиця України

• традиції

Державна символіка — державні символи (знак, ем­блеми, атрибути), передбачені й закріплені Конституцією й іншими законодавчими актами України. Основними символами Української держави є герб, прапор, гімн й столиця, які затверджуються Верховною Радою. Дер­жавні символи, як правило, виражають національні, іс­торичні, географічні та інші найбільш суттєві особливості держави й нації.

Державний герб — це емблема, особливий спадкоєм­ний знак, створений у відповідності з законами гераль­дики, поєднання фігур і предметів, що мають символічне бачення і виражають відповідну історичну традицію. Зображується на прапорах (знаменах), грошових знаках, печатках, деяких офіційних документах тощо.

На українських землях слов'яни використовували різні символічні знаки ще в епоху родоплемінних відносин. Ними були квадрат, ромб, трикутник, зірки, звірі, птахи тощо.

Після утворення Київської держави рід Рюриковичів користувався знаком власності в зображенні двозубця, а потім тризубця. Тризубець був зображений на печатці Святослава, на монетах — Володимира Святославовича, з деякими відмінностями — на монетах Ярослава Мудро­го. Тризубець в різні часи зображувався як елемент різноманітних гербів в українських землях.

Під час другої спроби українського народу відродити свою державу перед Українською Центральною Радою постало питання про українську символіку. 12 березня 1918 р. на засіданні Малої Ради в Коростені державним гербом УНР було схвалено золотого тризуба на синьому полі. Автором проекту був відомий художник В. Кричевський.

Тризуб залишався державним гербом Української держави за часів гетьмана П. Скоропадського (1918 р.), в часи Директорії УНР (1919—1920 рр.).

Після проголошення Соборності України (22.01. 1919 р.) і об'єднання УНР і ЗУНР в єдиній Українській державі її гербом став золотий тризуб на синьому фоні.

Радянські герби — зображення серпа і молота — не мали ані українських національних, ані історичних тра­дицій.

Коли український народ втретє зробив спробу відро­дити незалежну державу, Верховна Рада України 19 лю­того 1992 р. затвердила тризуб, як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба Ук­раїни.

Державний прапор також відмітний знак держави. описання якого встановлюється Конститу­цією. Д. п. є символом суверенітету держави. 28 січня 1992 р. на пропозицію Президента Л. Кравчука сесія Верховної Ради більшістю голосів прийняла рішення про Державний прапор України. В цій постанові записано:

«Затвердити державним прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке скла­дається з двох рівних за шириною горизонтально розта­шованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2 : З».

Державний прапор піднімається на будинках держав­них установ, посольств, консульств, місій, митниць тощо. Він піднімається також при відкритті міжнародних кон­ференцій, при врученні міжнародних спортивних призів.

Державний прапор України, як і її герб, продовжує традиції в державній символіці Галицько-волинського князівства, героїчної козацько-гетьманської доби, часів УНР, Української держави П. Скоропадського, УНР часів Директорії. У проекті Конституції 1920 р. записано: «Артикул 10. Державними барвами Української Держа­ви є барва синя і жовта. Артикул 11. Прапор військової фльоти є синьо-жовтий з державним гербом золотої бар­ви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торго­вої фльоти є синьо-жовтий».

Крайовий синьо-жовтий прапор було ухвалено 20 бе­резня 1920 р. для Закарпатської України як складової частини Чехословаччини, 15 березня 1939 р. він був прийнятий як державний прапор Карпатської України.

Слід підкреслити, що прапор ОУН, створеної у Відні в 1929 р., а пізніше УПА, як політичних угруповань, був червоно-чорний (це слід пам'ятати тим, хто жовто-синьо­го кольору прапор називає бандерівським).

Синьо-жовтий прапор піддавався сталіністами всіля­кому паплюженню.

Державний гімн — це урочиста пісня, виконання якої пов'язане з урочистими святами, політичними подіями, військовими парадами, перемогами на олімпіадах наших спортсменів, іншими ритуальними заходами державного значення.

Державний гімн України, так само, як її герб і пра­пор, має свою давню історію. Слова і музика цього гімну з'явилися в умовах піднесення національно-визвольного руху в Україні в др. пол. XIX ст. Слова гімну «Ще не вмерла Україна!» написав відомий український поет, ет­нограф, фольклорист, вчений Павло Платонович Чубин-ський. Музика до цих слів була написана західноукраїн­ським композитором і диригентом Михайлом Вербицьким. Вперше глибоко патріотичні слова гімну були опубліко­вані в 1863 р. і дуже швидко стали надзвичайно попу­лярними серед інтелігенції. Слова, які кликали україн­ський народ до відновлення державної незалежності, «Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону», так налякали царський уряд Росії, що вірш цей було зразу заборонено, а автора його через рік заслали в Архан­гельськ.

З проголошенням IV Універсалу ЦР (січень 1918 р.) та утворенням на українській землі суверенної, незалеж­ної України, почалося нове життя гімну.

Як Державний гімн пісня «Ще не вмерла України» була закріплена в 1939 р. сеймом Карпатської України.

З відновленням державності України, указом Президії Верховної Ради «Про державний гімн України» (15 січня 1992 р.) була затверджена музична редакція Державного гімну Ук­раїни, в основу якої покладена музика, написана М. Вер­бицьким.

Столиця Української держави — м. Київ. Старовинне українське місто, засноване в VI—VII ст. як центр племе­ні полян. В літописах відоме з 860 р. В IX—XII ст.ст.— столиця Київської Русі. В 1240 р. зруйноване монголо-татарами. В 1362 р. захоплене Литвою, 1569 р.—Поль­щею. З 1654 р.— практично в складі Російської імперії. За радянських часів—столиця УРСР. З 1991 р.—столиця незалежної України. Закону Верховної Ради про сто­лицю України ще немає.

З а п и т а н н я:

1. Чи знаєте Ви якого походження термін «символ»?

2. Що виражають державні символи?

3. Як би Ви охарактеризували історичні традиції української символіки?

СТАНОВЛЕННЯ І УТВЕРДЖЕННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Ключові терміни та поняття

• адміністративно-командна система

• економічний суверенітет

• планова економіка

• ринкова економіка

• багатоукладність народного господарства

• народно-господарський комплекс

• приватизація

• законодавча влада

• економічні закони

• історичний досвід

• економічна криза

• фінансова криза

• НТР

Взаємозалежність політичного й економічного суверенітету. Історичний досвід свідчить, що без створення високоефективної економіки, зорієнтованої на задоволення потреб широких народних мас, неможливе утвердження політичної незалежності; що погіршення економічного становища людей неминуче ставить під загрозу державну самостійність. 1

Отримана від адміністративно-командного минулого економічна спадщина була надзвичайно важкою. Потрібно було вирішити низку завдань по реформуванню уламків єдиного народногосподарського комплексу:

— докорінно реформувати економіку на ринкових заса­дах, роздержавити її, провести приватизацію, сформувати багатоукладну економіку, забезпечити рівні умови для всіх її форм — державної, приватної, колективної;

— структурно перебудувати промисловість, подолати її однобічну орієнтацію на важку промисловість, демілі­таризувати її, забезпечити її соціальну спрямованість — «виробництво заради людей»;

— на ринкових засадах створити ефективну систему економічної кооперації всередині країни, а також коопе­рації України з державами близького й далекого зару­біжжя.