1 Співробітництво Укр в рамках СНД
Після розпаду СРСР і згортання діяльності Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) країн колишнього соцтабору у 1991 р. в Україні виникли серйозні проблеми щодо економічного розвитку країни. Одними з важливих причин даних проблем були втрата ринку країн РЕВ, а також розрив міжреспубліканських зв'язків, розпад могутнього єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Необхідність пошуку нових ринків та відтворення загального економічного простору сприяли спочатку створенню Співдружності Незалежних Держав (СНД), а згодом таких регіональних інтеграційних об'єднань як ГУАМ та ОЧЕС, в яких Україна стала активним членом.
Співробітництво України в рамках снд
1. Співдружність Незалежних Держав (СНД) є добровільним об'єднанням суверенних країн, як самостійних і рівноправних суб'єктів міжнародного права з метою регулювання за допомогою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД немає національних повноважень.
В рамках взаємодії з країнами СНД першочерговими інтересами для України є економічні інтереси, які полягають в розвитку передусім взаємовигідної двосторонньої співпраці з країнами членами СНД.
Україна обрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в Радах глав урядів та глав держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та організацій.
СНД є дуже ефективною організаційною формою для цивілізованого вирішення на міжнародному рівні таких невідкладних завдань:
- завершення процесів економічного і державного розмежування (розподіл активів і пасивів колишнього СРСР, власності, встановлення державних кордонів і погодженого режиму на них тощо);
- розроблення механізму взаємних торговельно-економічних відносин на принципово новій, ринковій і суверенній, основі;
- відновлення міжреспубліканських господарських і виробничо-технологічних зв'язків;
- цивілізоване вирішення гуманітарних питань (гарантії прав людини, трудових прав, міграцій тощо);
- забезпечення систематичних міждержавних контактів з економічних, політичних, воєнно-стратегічних і гуманітарних питань.
2. Експортно-імпортні відносини з країнами СНД носять дуже активний характер. Найбільшими торговими партнерами України в рамках даного об'єднання є Росія, Білорусь та Казахстан (табл. 14.1).
Основними товарами, які експортуються з України в країни СНД є переважно продукція з високим ступенем переробки (і, відповідно, з доданою вартістю), наприклад це промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, кукурудзозбиральні та бурякозбиральні комбайни, продукція хімічної промисловості, кам'яне вугілля, чавун, сталь, прокат чорних металів, залізна та марганцева руда, цемент, сіль тощо.
Коксівне вугілля та чорні метали складають найбільшу частку у експорті України. 72 % даних поставок отримує Росія, зокрема Центральний район Росії (до 75 % всієї експортованої продукції). Поволжя та Північний Кавказ споживають українські залізну руду та марганцеву руду, Санкт - Петербург - відповідно, чорні метали. Усі республіки колишнього СРСР, крім Молдови, імпортують цукор. Інші види продовольства в основному імпортує Росія.
До 80 % імпорту з країн СНД в Україну припадає на Росію: це нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних та кольорових металів, машини, устаткування. З Білорусії Україна імпортує трактори, вантажні автомобілі, мінеральні добрива. З Казахстану Україна імпортує кольорові метали, шкірсировину. Молдова поставляє в Україну продукцію виноробної промисловості, килими, виноград. Країни Середньої Азії поставляють на український ринок газ, бавовну, тканини, каракуль.
Експортно-імпортні операції здійснюються на валютній основі та у формі клірингу. Кліринг - це система безготівкових розрахунків, які основані на заліку взаємних вимог та зобов'язань. Клірингові операції проводяться через банківську систему, спеціальні розрахункові палати.
2 Україно-російські відносини на сучасному етапі
Відносини з Росією були і залишаються одним із пріоритетів української політики. На сьогодні від цих відносин залежить і економічна, і політична, і соціальна сфери, в кожній з яких склалися свої проблеми. На сьогодні це дуже актуальна тема, тому що саме в останні роки обидві держави стали розуміти важливість цих стосунків Російська Федерація - держава-сусід України, кордон із якою проходить на північному сході та сході країни. Відносини із нею мають стратегічне значення для України і значною мірою визначають її зовнішню, а часом і внутрішню політику. З часу розпадуРадянського Союзу відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у напруженні. Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також від часудемократичних виборів Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору. Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004р. ОфіційнаМосква не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004р, але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України та перманентні «економічні війни»: в тому числі «газовий конфлікт» 2005–2006 рр., «Сирна війна» 2012 року,«Шоколадна війна» 2013 року тощо. Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими. У наш час розпочався новий етап в українсько-російських відносинах. Вони стали більш прагматичними, базуються на спробах пошуку спільних інтересів та взаємовигідному вирішенні існуючих проблем. Саме ці зміни і визначають, як сучасний стан українсько-російських відносин, так і перспективи їх подальшого розвитку. Сучасний етап українсько-російських відносин має стати базисом для їх подальшого розвитку та визначення перспектив. Саме тому вивчення сучасного стану українсько-російських відносин є досить актуальним, має надати можливість для визначення перспектив українсько-російських відносин, спираючись на історичний досвід.
Результат аналізу поглядів закордонних політологів приводить до висновку, що багатовекторна політика України, наявність надто великої кількості її стратегічних партнерів, кризові явища всередині держави не дозволяють Україні в найближчий час реально одержати статус країни з євроатлантичною належністю. Однак поступ до ліберальної демократії, плюралізму й відкритості в політиці, незважаючи на всі бар’єри, продовжується як у Росії, так і в Україні. Вирішальними для долі цих країн можуть бути подальші роки — не раніше 2015-го, коли в обох державах, напевне, зникнуть залишки авторитарних тенденцій, зміцніють інститути громадянського суспільства, включаючи партійні організми.
При цьому, починаючи з 2012 року, більшість українських та закордонних політологів схиляються до думки, що Україна все більше виходить з-під впливу Росії, а Росія програє Євросоюзу битву за Україну
3 Зовнішньополітичні стосунки України та США
Нульовою, якщо не мінусовою точкою відліку українсько-американських відносин можна вважати промову Президента США Джорджа Буша, виголошену 1 серпня 1991 у Києві, в якій він однозначно висловився за збереження СРСР і підтримку М. Горбачова. Безпрецедентним для США було те, що відправляючись з Москви до Києва, Джордж Буш показав текст цієї промови радянському керівникові. Для США це був період болісної переоцінки зовнішньополітичних пріоритетів. Державний департамент дотримувався «московоцентричної тенденції», демонстрував фатальне нерозуміння глибинних процесів, що відбувалися на пострадянському просторі. З іншого боку, тверезомислячі політики, зокремаДик Чейні, Збігнєв Бжезінський, Генрі Кісінджер та інші усвідомлювали необхідність визнання державної незалежності України, встановлення з нею повномасштабних міждержавних відносин. Однак протягом майже всього періоду 1991 — 1993 рр. ці політики були в меншості. Визнавши Росію єдиною правонаступницею СРСР, США фактично блокували політичні й економічні контакти з Україною.
Отож головною метою зовнішньої політики України на американському напрямі в цей період було здобути від США реальне визнання України як рівноправного партнера. 5 — 11 травня 1992 р. відбувся перший офіційний робочий візит Президента України Л. Кравчука до США. В ході візиту було підписано низку документів, зокрема політичну декларацію та меморандум про взаєморозуміння між урядами України та США. В політичній декларації вперше було зафіксовано формулу «демократичного партнерства» двох країн. Практика ж тодішніх українсько-американських відносин залишалася на тому ж рівні.
Головним конфронтаційним питанням цього періоду була проблема набуття Україною без'ядерного статусу. У засобах масової інформації США з'явилася серія тенденційних антиукраїнських публікацій. Майже до середини 1993 р. Вашингтон займав жорстку, майже ультимативну позицію щодо України. США наполягали на якомога швидшій ратифікації Договору про обмеження стратегічних та наступальних озброєнь та приєднання України доДоговору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).