1. Визначте долю західноукраїнських земель після поділу Польщі 1939 р.

Четвертий поділ Польщі відбувся у вересні 1939 р. внаслідок підписаного напередодні (23.08.1939 р.) між нацистською Німеччиною та комуністичним СРСР секретного додаткового протоколу. Він передбачав, що німецько-радянський кордон пройде «приблизно по лінії річок Нарва, Вісла, Сана». Німецькі війська вторглися до Польщі 1.09., а радянські - 17.09.1939 р. Формальне завершення окупації Польщі й остаточне визначення нового німецько-радянського кордону було відображено в секретному додатковому протоколі до Договору між Німеччиною і СРСР про дружбу і кордон (28.09.1939 p.). Відповідно до нових уточнень Люблінське й частина Варшавського воєводства залучалися «в сферу інтересів» Німеччини. Західноукраїнські й західнобілоруські землі, що увійшли до складу СРСР, незабаром були приєднані до УРСР і БРСР. Жителі цих земель зазнавали масових репресій і депортацій. Окуповані Німеччиною польські землі були поділені: західні включені до Рейху, на східних - створено Генеральну губернію. На окупованих землях чинився терор, пограбування національного багатства. Відродження польської державності відбулося в 1945 р. після визволення земель від німецьких військ.

2. Визначте історичний вплив Полтавської битви на подальший розвиток України.1699 року Річ Посполита, Саксонія, Данія та Росія утворили анти-шведський Північний союз. Згідно з умовами переговорів першими війну Швеції оголосили Саксонія й Данія, а Росія повинна була приєднатися до них після підписання мирного договору з Туреччиною. 30 липня 1700 року був підписаний російсько-турецький договір, після отримання тексту якого Петро І негайно оголосив Карлові XII війну.Росія розпочала воєнні дії, бо прагнула отримати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території: Інгрію, Ліфляндію, Естляндію, Іжорські землі й Карелію.Північна війна виснажила Україну. Російський цар побудував на українських землях велику кількість укріплень, серед них і Київську фортецю на Печерську. Військові витрати тягарем лягли на місцеве населення: російські війська вимагали харчів, фуражу, коней, волів. Козацькі частини вимушені були приєднатися до царської армії під зверхність російських генералів. Поведінка російських вельмож та німецьких військових, які перебували на службі в Петра І, викликала масові невдоволення в Україні, про що І. Мазепа постійно сповіщав царя. Українські терени перетворювалися на арену кровопролитної війни між двома могутніми європейськими монархами. У цій трагічній ситуації І. Мазепа прийняв рішення перейти на бік шведів.1708 року був укладений таємний договір між гетьманом і Карлом XII. Згідно з ним:• шведи зобов'язувалися обороняти українські терени, направляючи для цього свої війська;• князь і старшина зберігали всі свої права й вільності;• І. Мазепа призначався довічним князем, або гетьманом України;• гетьман брав зобов'язання на час війни передати шведам міста Старо дуб, Мглин, Полтаву, Гадяч і Батурин.Свої плани І. Мазепа тримав у таємниці, доки шведське військо не з'явилося на Лівобережжі. 28 жовтня 1708 року І. Мазепа в оточенні вірної йому старшини та 4 тис. козаків приєднався до Карла XII. Виступ гетьмана проти Петра І підтримала також незначна частина запорізьких козаків, очолювана кошовим отаманом Костем Гордієнком. Навесні 1709 року К. Гордієнко з тисячним загоном козаків прибув до І. Мазепи, щоб підписати договір про спільні дії та майбутню незалежність Запоріжжя від Росії.Спостерігаючи за розвалом шведського війська, старшина, яка пішла за І. Мазепою, почала повертатися до московського царя, схиляючи голову перед його милістю. Шведи змушені були взяти старшину під варту, навіть біля самого І. Мазепи виставили «почесну варту», бо Карл XII уже не довіряв нікому. У цей час, як описують історики, у гетьмана І. Мазепи визрів новий план. Він пообіцяв захопити Карла XII і привести його до табору росіян. Петро І майже повірив гетьманові, але російська варта перехопила посланця І. Мазепи до Станіслава Лещинського, який віз лист з проханням ударити в тил російському війську.Намагаючись виправити ситуацію, Карл XII наказав захопити м. Полтаву, де в той час були розташовані нечисленні російські війська й українські загони. У цьому місті зберігалася значна кількість провіанту, фуражу й одягу, які були дуже потрібні шведському війську. І хоч шведський король хвалькувато заявляв, що «Полтава — нікчемна фортеця», здобути місто його піддані так і не змогли.Під час шведської облоги до Полтави підійшла армія Петра І. Військо Карла XII спробувало прорватися до Польщі, але для цього потрібно було здолати росіян. 27 червня 1709 року відбувся генеральний бій під Полтавою, який вплинув не тільки на весь подальший хід Північної війни, а й на розподіл сил у Європі.Сили сторін були нерівними: у шведів було 16 тис. вояків і лише 4 гармати; а в росіян — 38 тис. солдатів і 72 гармати. До кількісної переваги росіян додавалася й моральна. Російський цар перебував у доброму здоров'ї, а отже, міг вільно керувати своїм військом, на відміну від Карла XII, який напередодні битви був поранений у ногу і міг лише спостерігати за боєм, сидячи на ношах. Українські війська в складі російської армії в цій битві очолював Семен Палій, якого Петро І звільнив із Сибіру та зробив символом вірності царю. Спочатку битва йшла з перемінним успіхом, але досить швидко далася взнаки кількісна перевага російської армії, особливо в артилерії, та ліпший вишкіл військ. Під тиском російської піхоти шведи почали відступати.У розпалі бою від вибуху перевернулися ноші, на яких був Карл XII. Усім здалося, що король загинув, тому шведи в розпачі стали тікати. Кардові XII й І. Мазепі разом з невеликим загоном козаків удалося переправитися через Дніпро й утекти в турецькі володіння.Під час Полтавської битви вбито 9 тис. шведів та 1 345 російських бійців, а також узято в полон 3 тис. підданих Карла XII. Усіх українців, які брали участь у битві на боці шведів і потрапили в московський полон, люто мордували: їх садили на палі, вішали, їм ламали руки й ноги, а покалічені тіла виставляли на привселюдний огляд для залякування народу.Карл XII, І. Мазепа та їхні прибічники потрапили до Бендер (Туреччина), де шведський король одержав листа від російського царя з пропозицією миру на умовах, якщо Швеція:• поступиться землями в Балтії на користь Росії;• визнає польським королем Августа;• видасть І. Мазепу російському цареві.Покровитель І. Мазепи відмовився від такої ганебної угоди. У цей самий час російська дипломатія здійснювала різноманітні ходи, щоб захопити гетьмана. Так, наприклад, туркам обіцяли 300 тис. злотих за те, що вони видадуть Івана Мазепу, але султан відмовився.Хворий та слабкий, гетьман не витримав усіх цих трагічних подій і 22 серпня 1709 року помер. Його тіло відвезли в м. Ясси, і там, у присутності Карла XII, поховали в церкві, що стояла над містечком.Поразка І. Мазепи стала для України величезною катастрофою:· самодержавство після всіх подій 1708 року стало на шлях ліквідації автономного устрою Гетьманщини;· Україна зазнала величезних людських утрат та економічних збитків.

3. Визначте найважливіші оборонні бої Червоної Армії у 1941 р. на території України.22 червня 1941 р., після нападу Німеччини на СРСР, почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу, яка тривала до 8 травня 1945 р., коли у Потсдамі був підписаний Акт про капітуляцію фашистської Німеччини.

У червні 1941 р. армія агресора нараховувала 190 дивізій (157 з них - німецькі), 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. Проти Радянського Союзу виступили у союзі з фашистською Німеччиною Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. На Україну наступала група армій "Південь" (командуючий - фельдмаршал фон Рундштедт). Разом з сателітами (румунськими та угорськими дивізіями) вона налічувала 57 дивізій і 13 корпусів. Їй протистояли 88 дивізій двох фронтів Червоної Армії: Південно-Західного (командуючий генерал М. П.Кирпонос) та Південного (командуючий генерал І. В.Тюлєнєв). В Україні було вжито ряд заходів, направлених на мобілізацію сил. На фронт було відправлено більше 2 млн. жителів УРСР (понад 200 тис. з них – добровольці). Формувались загони народного ополчення. Широко залучались до будівництва оборонних споруд жителі міст і сіл.У 1941 р. Червона Армія, у складі якої воювали мільйони українців, вела жорстокі бої під Києвом, Одесою, Харковом, на Донбасі. Особливо великих втрат зазнала вона під Києвом, де загинуло командування Південно-Західного фронту на чолі з генералом М. П. Кирпоносом, потрапило у полон більш як 600 тис. червоноармійців та командирів. Червона Армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чол., 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат.Київська оборонна операція (7 липня – 26 вересня 1941 р.)5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на стику 5 і 6-ї радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Ця подія вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалось справою найближчого часу. На 21 липня Гітлер призначив парад на Хрещатику. Та цим планам не судилося здійснитися. Німецькі частини , що підійшли до першої смуги оборони не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11-14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби оволодіти містом. Героїзм захисників міста (понад 120 тис. бійців, з яких 33 тис. – народе ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня Гітлер приймає рішення припинити лобові атаки міста. Під Києвом ворог втратив 100 тис. чол. Наступ на Київ тимчасово припинився. Тим часом склалось загрозливе становище на флангах Південно-Західного фронту, що обороняв місто. Німецькі танкові частини з півдня і півночі обійшовши захисників міста і замкнули кільце оточення біля Лохвиці. Наказ про відхід радянських військ було віддано занадто пізно і в оточення потрапило чотири радянські армії. Спроби вирватись з оточення були невдалими. Командуючий Південно-Західним фронтом М.Кірпонос загинув у бою. 19 вересня німецькі війська вступили до Києва.Значення: Зірвала плани німецького командування сходу оволодіти містом. Примусила його змінити напрям головного удару, що зрештою призвело до провалу плану «Барбаросса». Смоленська битва (10 липня – 10 вересня 1941 р.)Смоленська битва розгорталася на фронті у 650 км і в глибину – 250 км. Після розгрому радянських військ у прикордонних боях на початку липня німецькі війська вийшли на підступи до Смоленська. Радянське командування після попередніх поразок зуміла відновити боєздатність військ Західного фронту, який вчинив запеклий опір ворогу. Хоча німецьким військам захопили Смоленськ, втрати (50% у танкових частинах, 30% - у піхотних) примусили їх зупинити наступ. На завершальному етапі Смоленської битви радянські війська здійснили наступальну операцію в районі Єльні, ліквідувавши виступ і вперше примусивши ворога перейти до оборони.Значення: Уперта оборона радянських військ на московському напряму та на Україні примусило ворога змінити стратегію головного наступу. Головний удар тепер був спрямований на Україну. Це зрештою призвело до провалу плану «Барбаросса».

Оборона Одеси (5 серпня – 16 жовтня 1941 р.)Після поразки Південного фронту румуну-німецькі війська вийшли до міста і взяли його облогу. Проте захопити його сходу не вдалося. Декілька штурмів міста було відбито з великими втратами для ворога. Напередодні залишення міста радянські війська провели вдалу десантну операцію в районі села Григорівка, захопивши важкі гармати, що обстрілювали місто. Рішення про припинення оборони міста було прийнято через прорив німецьких військ у Крим. Евакуація військ з Одеси відбулась без втрат і несподівано для ворога. Війська евакуйовані з Одеси були спрямовані на оборону Севастополя.

Значення: Радянські війська, що протягом 72 днів здійснювали оборону міста приковували до себе значні сили ворога, завдавши їм великих втрат – понад 300 тис. чол. оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 р. контролювати всю акваторію Чорного моря, загрожуючи узбережжю Румунії та її нафтовим родовищам. Оборона Севастополя (30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р.)У жовтні 1941 р. німецькі війська увірвалися до Криму. Зо жовтня вони підійшли на далекі підступи до міста. Місто не було обладнано оборонними спорудами з суші, проте мало продуману оборону з моря. У короткий час навколо міста було створено три лінії оборони. Хоча місто було відірвано від тилових районів суходолом, дії Чорноморського флоту у продовж 250 днів забезпечувало оборону міста необхідним. Неодноразові штурми міста німецькими і румунськими військами були відбиті з великими втратами для ворога (понад 300 тис. чол.). Проте поразка радянських військ Кримського фронту на Керченському п-ві дала змогу німецьким військам здійснити вирішальний наступ, прорвати оборону міста. 3 липня 1942 р. Ставка дала наказ про евакуацію військ , проте вже було пізно. Евакуюватися змогла лише невелика частина захисників міста.

Значення: На тривалий час оборона Севастополя прикувала значні сили німецьких військ, завдавши їм значних втрат. Були зірвані плани по знищенню Чорноморського флоту СРСР.

4. Визначте основні підсумки діяльності Центральної Ради.Одним із наслідків Першої світової війни стала перемога в Росії Лютневої демократичної революції 1917 р., яка поклала край багатовіковому монархічному режимові династії Романових. Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів. Почалося формування нових осередків влади. У Петрограді було створено Тимчасовий уряд. Його репрезентантом у Києві став Виконавчий комітет, що складався з представників міської думи, фабрикантів і заводчиків, земських діячів, ліберальної професури. Паралельно стихійно формувалися органи т.зв. всеросійської революційної демократії — Ради робітничих і солдатських депутатів. Як правило, вони перебували осторонь національно-визвольної боротьби і згодом стали формою відновлення імперії, що розпалася. Переважали в радах представники соціалістичних партій, здебільшого російських. 17 (за н. ст.) березня 1917 р. у Києві виник ще один впливовий політично-координаційний центр — Українська Центральна Рада, який, репрезентуючи інтереси українського народу, за короткий час свого існування — з березня 1917 по квітень 1918 р. — пройшов складний шлях від громадської організації до фактичного парламенту України. Рада була створена групою національно свідомої інтелігенції з Товариства українських поступовців (ТУП), наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради став видатний український історик, громадсько-політичний діяч М. Гру-шевський.Оглядом сил українства, засобом його подальшої організації став Український національний конгрес, який проходив у Києві 19—21 квітня 1917 р. В його роботі взяли участь бл. 1500 осіб, які представляли всі губернії України, а також Петроград, Москву, Крим, Кубань, Холмщину. Отже, конгрес був справді всеукраїнським. У прийнятій резолюції його учасники вимагали автономії України у федеративній демократичній республіці Росія, а також українізації адміністративних, господарських органів і культурного життя. Делегати конгресу визнали Центральну Раду представницьким органом України та переобрали її головою М. Грушевського. Тільки спираючись на реальну силу, розширивши свою соціальну базу, Центральна Рада могла вступати в переговори з Тимчасовим урядом про національну автономію з надією на успіх. На цьому шляху її діяльність підтримали скликані в Києві Всеукраїнські військовий, селянський, робітничий з'їзди, які кооптували до складу Ради своїх представників.

Наприкінці травня 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація Центральної Ради на чолі з В. Винниченком. Висловивши прихильність до Тимчасового уряду, вона запропонувала надати широку автономію Україні в межах федеративної Росії, провести українізацію армії, навчальних закладів, призначити на урядові пости в Україні людей, які володіють українською мовою, звільнити політичних в'язнів. Однак домагання української делегації були відхилені.Щоб і надалі відігравати роль найвпливовішої сили в Україні, Центральна Рада 23 червня 1917 р. видала Перший Універсал до українського народу. В ньому проголошувалося право України на державну автономію в складі Росії. "...Не відділяючись від усієї Росії, — йшлося в документі, — не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям..." Зазначалося також, що тільки всенародно обрані Українські установчі збори мають право ухвалювати в Україні закони.Вслід за цим було створено Генеральний секретаріат Центральної Ради виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив В. Винниченко. Генеральними секретарями стали С. Єфремов, С. Петлюра, X. Барановський, Б. Мартос, В. Садовський, І. Стешенко, М. Стасюк, а генеральним писарем П. Христюк. Стан справ в Україні, зокрема проголошення Першого Універсалу, занепокоїв російські офіційні кола у Петрограді 11 липня 1917 р. до Києва прибула делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським. Вона провела переговори з українськими представниками — М. Грушевським, В. Винниченком і С. Петлюрою. У результаті було досягнуто порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Міністри Тимчасового уряду визнали право України на автономію та погодилися, щоб Центральна Рада і Генеральний секретаріат стали крайовими органами влади в Україні. Центральна Рада у свою чергу визнавала майбутні Всеросійські установчі збори і до їх скликання зобов'язувалася не здійснювати жодних таємних заходів щодо встановлення автономії України.

Під час переговорів було вирішено проблему представництва в Центральній Раді національних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям надали ЗО % місць. Передбачалось обрати новий склад Генерального секретаріату, до якого також увійшли б представники національних меншин. Таким чином, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України, Тимчасовий уряд після тривалих переговорів з представниками Центральної Ради наважився на угоду. Але під тиском Тимчасового уряду від проголошених у Першому Універсалі принципів відступила і сама Центральна Рада. У Другому Універсалі, схваленому 16 липня 1917 р., вона заявила про визнання Всеросійських установчих зборів, які мали встановити автономію України, і відсутність наміру відокремлюватися від Росії. Отже, тези про волю України і про те, що український народ сам творитиме своє життя, проголошені в Першому Універсалі, у Другому були фактично заперечені. Цей політичний компроміс послабив авторитет Центральної Ради, посіяв у свідомості широких мас недовіру до неї. Продовжуючи державотворчу діяльність, Центральна Рада на підставі домовленостей з міністрами Тимчасового уряду уклала "Статут Вищого Управління України". Однак новий Кабінет міністрів Росії не затвердив його. Замість Статуту, який українці вважали рівнозначним конституції, було отримано Інструкцію Тимчасового уряду, в якій права автономії України значно обмежувалися. До компетенції Генерального секретаріату, який було названо органом не Центральної Ради, а Тимчасового уряду, не належали військові справи, транспорт, міжнародні зв'язки, продовольчі справи, пошта й телеграф, призначення урядовців. Його влада поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і частково Чернігівську. Тим часом ситуація в Україні з кожним днем погіршувалася. Розхитане війною економічне життя занепадало. Продовольчих запасів було мало. Податків ніхто не платив. Суд, поліція не функціонували. З фронту масово втікали солдати, посилюючи безлад у країні. А Центральна Рада та Генеральний секретаріат замість того, щоб вирішувати назрілі проблеми, надалі залишалися під впливом Тимчасового уряду.

5. Визначте основні причини виникнення українського козацтва + 24. Назвіть передумови і причини виникнення українського козацтва. Більш-менш достовірні відомості про українських козаків з’являються з кінця ХV ст. (перші історичні згадки датуються 1489 р., хроніка Мартина Бельського, та 1492 р., лист Великого князя Литовського Олександра до кримського хана Менглі-Гірея). Проте слід мати на увазі, що ці дати появи козацтва є умовними, вони лише відображають довготривалий історичний процес, започаткований раніше, в ході якого українське козацтво пройшло певну суспільну еволюцію, із побутового явища перетворилось в окремий стан зі своїми привілеями. Причин появи українського козацтва, зумовлені такими взаємопов’язаними факторами: По-перше – це природне прагнення людей до особистої, господарської, духовної і політичної свободи, яку вони у Польсько-Литовській державі поступово втрачали. Щоб отримати цю свободу, найсміливіші, найпідприємливіші селяни і міщани Поділля, Волині, Київщини, а також Західного Поділля і Галичини втікали з давно обжитих земель спочатку у степи Південної Брацлавщини та Київщини, а згодом у безкраї простори Дикого Поля та за Дніпровські пороги. По-друге – на цих необжитих землях втікачі знаходили особисту волю, але разом з тим життя тут проходило на межі смертельного ризику, під постійною загрозою ворожого татаро-турецького нападу і знищення, тому вони постійно мали бути готовими до відсічі і боротьби з ворогом. До появи українського козацтва вели і такі глибинні причини, як інстинкт самозбереження народу, небажання частини еліти нації втратити велич княжої доби, незалежності, яка, хоча мінімально, але ще втримувалась до др. пол. ХУ ст. Козацький стан втілював споконвічне прагнення людини до волі, свободи, романтики, слави, мужності, це була втеча і захист від примусу, підданства, приниження і т. д.

Отже, причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали як економічні, політичні, військово-стратегічні, так і соціальні чинники тощо. Ігнорування чи, навпаки, гіпертрофоване зображення будь-якого з них призводять до деформованого відтворення обставин появи і розвитку козацтва. Тут недоцільно віддавати пріоритет господарським заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу лише на втечах від панів як одній з форм соціальної боротьби на шкоду іншим факторам. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв’язку, можна наблизитись до відтворення цілісної картини виникнення та початкових етапів розвитку українського козацтва.