31. Охарактеризуйте наслідки конституційних реформ 60-х років 19 ст. В Австрійській імперії.

Загострення внутрішніх суперечностей та активізації революційних рухів у зв'язку з так званою весною народів 1848 р. спричинили проведення в обох імперіях, до яких належали українські землі, соціально-економічних і правових реформ. Українські землі, підпорядковані Австрійській імперії, були найвідсталішою в її складі частиною. Промислове виробництво продовжувало залишатися на мануфактурній стадії. Не лише промисловості, а й сільському господарству, яке відігравало головну рольв економіці Західної України, заважало кріпосництво. Селяни змушені були виконувати панщину та інші феодальні повинності, що спричиняло посилення антифеодальної боротьби. Кульмінацією селянського руху стали антифеодальні виступи селян у 1846—1848 pp., щоохопили всю Галичину. Хоча повстання було придушено, проте воно стало однією з вирішальних передумов скасування панщини не лише в Галичині, айв Австрії. Навесні 1848 р. більшу частину Європи охопили революційні рухи, котрі завдали нищівного удару і консервативній багатонаціональній Австрійській імперії. Ці рухи були породжені не лише вимогами політичних та соціально-економічних реформ, а також — і цеособливо стосувалося Центральної Європи — прагненням народів до національного суверенітету. Саме питання про національну незалежність постало як основне для всіх підданих Габсбургів. Боротьбу за національну незалежність розпочали німці, італійці, мадяри. Знову виступили за відновлення втраченої державності поляки. Запанував хаос і, здавалося, імперія опинилась на грані розпаду. Це не могло не турбувати австро-угорську владу. Ще до 1848 р. для тверезомислячих чиновників, ліберальної інтелігенції і навіть для деяких представників шляхти стало цілком очевидно, що феодальні права земельної аристократії та селян, які працювали вїхніх маєтках, безнадійно застаріли. Тому ще австрійська імператриця Марія-Тереза видала ряд законів (патентів), згідно з якими було дещо зменшено селянські повинності. Але найбільше значення для Галичини мали реформи її сина Иосифа II, який патентами 1781 — 1782 pp. проголосив звільнення селян і чітко визначив розмір панщини (до ЗО днів на рік). Було проголошено й інші зміни на користь селян. Натомість у Російській імперії ще була повна залежність селян. Причому, коли Йосиф II скасував кріпацтво і намагався впорядкувати відносини між селянами і поміщиками, Катерина II, навпаки, одним розчерком пера З травня 1783 р. ввела кріпацтво на Лівобережній Україні. Однак ще залишалася, особливо в таких відсталих частинах Австро-Угорської імперії, як Галичина, панщина (повинність селян два-три дні на тиждень обробляти землі пана за право користуватися своїми наділами). Власне, ця ненависна повинність і була основною причиною невдоволення серед галицьких селян під час революції 1848 р. Тоді імператор Фердинанд І 16 квітня 1848 р. видав історичний патент, яким скасовувалася панщина в Галичині. 1 липня 1848 р. дію патенту було поширено і на Буковину. А за імператорським патентом 2 березня 1853 р. стало також вільним селянство Закарпаття. Скасування панщини остаточно ліквідувало юридичну залежність селянина від панського двору. Зробивши українського селянина володарем його власної землі, а отже, і долі, це скасування пробудило в ньому невластивий раніше потяг до політики, освіти та культури. Завдяки цьому селянство перетворилося на самостійну суспільну силу, а згодом — і на важливого чинника політичного життя. Попри всі зміни, Західна Україна залишилася землеробською. В аграрних відносинах домінувало поміщицьке землеволодіння. На рубежі XIX—XX ст. у регіоні близько 90 % сільських господарств були малоземельними та безземельними. А більшість селян Закарпаття взагалі вийшли з кріпацтва без землі. Поміщики позбавляли селян лісів, сіножатей. Західноукраїнські селяни сплачували непосильні викупні платежі, податки, відбували всілякі повинності. Тому вони часто вдавалися до боротьби, відмовляючись працювати в поміщицьких маєтках, проводили страйки, збори, захоплювали землі поміщиків, чинили підпали тощо. Економічний тягар, який лежав на плечах трудівників, змушував значну частину селян Закарпаття вже з 70-х років, Східної Галичини і Буковини — з 90-х років XIX ст. емігрувати в США, Бразилію, Канаду, Аргентину, на Наддніпрянську Україну та на Балкани.До Першої світової війни з цих земель в інші країни виїхало близько 1 млн. осіб. Це істотно не змінило ситуації. У західноукраїнському селі і далі зростала армія безробітних, відбувалися пауперизація і пролетаризація його населення. Незважаючи на це, еволюція сільського господарства в напрямі до ринку відбулася швидкими темпами, особливо в панських маєтках. На початку XX ст. у Галичині 43% великої земельної власності займали магнатські латифундії площею більш як 10 тис. моргів.У Закарпатській Україні 756 поміщикам (0,8 % загальної їх чисельності) належало 45 % землі. Переорієнтації великих господарств на ринок сприяли новозасновані банки: Крайовий банк, Рільничо-кредитний заклад, Буковинський задатковий банк та ін., а також селянська постачально-збутова кооперація. У 1913 р. в Галичині діяло лише українських 1300кооперативів, близько 200 — на Буковині й кілька на Закарпатті. Скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію і постачаючи їм машини, насіння, добрива, кооперативи сприяли розкладу патріархальної залежності селянських господарств, залученню їх, насамперед заможних, до ринкових відносин. Політичний вплив здійснених урядом реформ став відчутний і в промисловому виробництві, особливо в 70—80-ті pp. XIX ст., що були періодом становлення фабрично-заводської промисловості краю. Проте, залишаючись тривалий час аграрно-сировинним колоніальним придатком Австро-Угорщини та країн Заходу, західноукраїнські землі майже не мали важкої промисловості. Із 869 підприємств Східної Галичини 70-х років більшість становили дрібні, на яких і працювало по 5—10 робітників. Розвивалися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова і лісова.