25. Охарактеризуйте включення українських земель до складу Російської імперії наприкінці 18-19 ст.

Наприкінці XVIII — у першій половині ХІХ ст. переважна більшість українських земель — Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя, Південь — входили до складу Російської держави. Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — перебували під владою Австрійської монархії. У 60-х — 80-х роках XVIII ст. царський уряд ліквідував залишки Української козацької держави. Було ліквідовано гетьманство, скасовано поділ на козацькі полки та впроваджено новий адміністративний устрій за російським зразком, козацькі полки перетворені на регулярні полки російської армії. На Лівобережжі і Слобожанщині колишня козацька старшина перетворилася на дворянство (шляхту). У 1796 р., як і в Росії, замість намісництв були створені губернії: Малоросійська (Лівобережжя), Слобідсько-Українська (Слобожанщина), Новоросійська (Південь і Крим), Київська, Подільська і Волинська (Правобережжя). У першій половині ХІХ ст. утвердився такий адміністративний поділ Східної України: Чернігівська, Полтавська, Харківська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії. Царський уряд систему управління будував за військовим зразком. Були утворені генерал-губернаторства: Малоросійське (1802 р.), з 1835 р. — Харківське й Чернігівське з губерніями Харківською, Полтавською і Чернігівською, Новоросійсько-Бессарабське з губерніями Херсонською, Катеринославською, Таврійською і Бессарабською областю, Київське з губерніями Київською, Волинською й Подільською. На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, які користувалися майже необмеженою владою. Під владою Австро-Угорщини перебували Північна Буковина, Східна Галичина й Закарпаття. Протягом першої половини ХІХ ст., унаслідок природного приросту й швидкої колонізації малозаселених районів Півдня, зростало населення України. Особливо швидко кількісно збільшувалося населення степової України. Напередодні реформи 1861 р. лише у двох південних губерніях — Херсонській і Катеринославській — налічувалося понад 2 млн. чол. Усього ж із 1787 р. по 1862 р. населення трьох степових губерній — Катеринославської, Херсонської й Таврійської — збільшилося в чотири рази. У Південній Україні виникли компактні поселення народів різних національностей. Велику групу іноземних колоністів складали так звані «чорноморські німці». У містах Півдня проживали італійці, вірмени та євреї. На Правобережній Україні проживало багато поляків, а також німців, євреїв, татар, болгар. У Західній Галичині українці і поляки складали по 40 %, євреї — приблизно 10 % населення, а у Східній Галичині українці становили близько 65 %, поляки — майже 20 %, євреї — 10 %.

25. Охарактеризуйте Галицько-Волинську державу за часів правління Д.Галицького. Після загибелі Романа Мстиславича розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель.Галицькі бояри, які виступали проти об'єднання Галицької і волинської землі в єдине князівство, прогнали малолітніх синів Романа — Данила і Василька, — від імені яких правила вдова князя Анна, що спиралась на підтримку волинського боярства. Під час панування галицького боярства князівство опинилося в безладі. Цим негайно скористалися поляки та угорці, які намагались оволодіти Галичиною і Волинню.У 1219 р. галичани запросили на престол новгородського князя Мстислава Удатного і за його допомогою вигнали угорців. На Волині боротьбу проти поляків розгорнули брати Данило і Василько. Коли вони підросли, то одержали батькову вотчину - Володимир (1215 p.). Утвердившись на Волині, Данило Романович розпочав боротьбу за Галичину, яку зміг повернути лише у 1238 р. і де остаточно утвердився у 1245 р. після перемоги під Ярославом над угорсько-польсько-боярською коаліцією.Драматичний 40-річний шлях Данила Романовича до влади загартував його характер. Приборкавши бояр, князь забезпечив собі підтримку серед селян та міщанства (озброєна селянська піхота зайняла місце боярських дружин). Одночасно з цим Данило Галицький був вимушений вести боротьбу з тевтонськими рицарями Доброжинського ордену, які загрожували його володінням з північного заходу. Навесні 1238 р. він розгромив рицарів-хрестоносців під Дорогочином і зупинив їх просування на українські землі.Данило також розпочав боротьбу за приєднання до своїх володінь Києва. Його суперником виступав чернігівський князь Михайло Всеволодович. Спершу доля посміхалася Михайлу Чернігівському, який 1236 р. зібрав під своєю зверхністю всі українські землі, за винятком Волині. В кінці 30-х pp. у боротьбу втрутилась третя сила — монголо-татари, які в 1239 р. захопили Переяслав і Чернігів. Данило негайно скористався з цього і в 1240 р. підкорив Київ. Після цього Галицько-Волинське князівство стало загальноукраїнською державою. Монголи не дали Данилові часу для оборони на Дніпрі — того ж 1240 р. Батий почав генеральний наступ і оволодів Києвом, обороною якого керував воєвода Дмитро. Данила Галицького у період монгольської навали в князівстві не було. Він перебував у Польщі та Угорщині, де намагався схилити їх правителів до створення антимонгольського військового союзу. 1241 р. Батий продовжив похід на Захід через Галицько-Волинську землю. Долаючи опір, монголи оволоділи майже всіма містами князівства. Коли війська Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідну землю. Його чекали згарища, руїни, значні людські втрати. У 1242 р. Батий вивів війська з Європи, заснувавши в пониззі Волги державу — Золоту Орду. Данило Галицький у 1245р. змушений був визнати зверхність хана Золотої Орди, але не склав зброї, спрямувавши зусилля на створення анти-ординської коаліції (переговори з послом папи римського, укладення союзу з угорським королем, володимиро-суздальським князем та ін.). Одночасно з цим він докладав великих зусиль для посилення боєздатності князівства: було реорганізовано військо — сформовано піхоту з селян, переозброєно кінноту (удар важкоозброєної кінноти як правило монголи не витримували); укріплено старі міста, збудовано нові — Холм, Львів тощо; побудовано ряд неприступних фортець у горах. Розробляючи плани організації хрестового походу проти Орди, Данило звернувся до ідеї церковної унії. Проте ця ідея наштовхнулась на опір православної ієрархії. Данило все ж погодився на тимчасове визнання папи зверхником над православною церквою і 1253 р. був коронований в Дорогочині послами Інокентія IV королівською короною. На жаль, сподівання на допомогу католицького Заходу не справдилися. Тоді Данило виступив сам. У 1254—1255 рр. — він завдав поразки ханському наміснику Куремсі, але 1259 р. змушений був капітулювати перед темником Бурундаєм, погодившись на знищення найбільших укріплень.Антимонгольська політика Данила Галицького зазнала краху — він не зміг досягти звільнення своєї держави від підпорядкування Золотої Орди.Данило Романович Галицький помер 1264 р. і був похований в Холмі. Діючи в надзвичайних обставинах, перший український король відстояв свою державу і передав нащадкам, які забезпечили існування Галицько-Волинської держави до середини XIV ст. 1238-1264 pp. - правління князя Данила Галицького; 1253 р. - коронація Данила Галицького.

31. Охарактеризуйте державне, господарче та культурне життя античних міст-колоній Північного Причорномор’я. 8 — кінець 6 ст. до нашої ери ввійшли в історію як період Великої грецької колонізації. Її складовою було освоєння грецькими переселенцями територій Північного Причорномор’я. Перші колонії на території Північного Причорномор’я заснували вихідці з Мілета, Гераклеї Понтійської, Ефеса, Колофона, Теоса.

У 2 ст. до нашої ери в районі острову Березань грецькі вихідці заснували місто Брисфеніду. Пізніше виникли Ольвія, Тира, Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Фана- горія та ін. Найбільш освоєні греками-колоністами були райони Дністровського та Дніпро-Бужського лиманів, території Керченського і Таманського півостровів, Південно-Західного Криму та пониззя Кубані.Основою соціально-політичного й економічного життя грецьких колоній були поліси (міста-держави), навколо яких були сільськогосподарські округи (хори) з селищами, хуторами, окремими садибами.За формою політичного устрою грецькі поліси були рабовласницькими республіками (виключенням стало Боспорське царство). Вони мали законодавчу (народні збори), судову владу, виконавчу. Громадяни полісів (крім жінок і рабів) користувалися широкими правами.Грецькі міста-держави торгували із сусідніми племенами скіфів, сарматів та ін. Велася торгівля з Грецією, куди везли хліб, худобу, хутро, рибу, ліс, рабів.З Греції привозили маслинову олію, вина, тканини, зброю, предмети розкоші. Незабаром грецькі поліси перетворилися на ремісничі центри, у яких виплавляли й обробляли залізо, виробляли тканини та кераміку, карбували монети. Навколо міст будувалися оборонні вали, планувалася ар-хітектура міських кварталів. Поліси стали центром розвитку культури Північного Причорномор’я. Велика увага приділялася літературі, музиці, театру. В Ольвії народилися філософи та вчені Віон і Сфер. Вони створили низку філософських та історичних творів. У Боспорському царстві виготовляли розписні вази з кольоровими каміннями, вставками зі скла та емалі. Херсонес був великим культурним центром. Тут мешкали поети, музиканти, скульптори, живописці, лікарі, архітектори. Греки-колоністи брали активну участь у спортивних змаганнях, що відбувалися в Елладі. Звідти вони привозили нагороди-амфори (великі розписні вази).Починаючи з 1 ст. до нашої ери античні міста занепадають. Деякі з них припини¬ли своє існування, інші ввійшли до складу римської провінції Нижня Мезія. Висновок. Тисячолітня грецька колонізація на території Північного Причорномор’я мала величезне значення. Вона сприяла, політичному і культурному, економічному розвитку сусідніх племен (у тому числі і слов’янських), що ознайомилися з прогресивними методами обробки землі, досягненнями ремесел. Колонізація вплинула на поширення на території Північного Причорномор’я демократичних традицій. Дати: 8 — кінець 6 ст. до нашої ери— Велика грецька колонізація; Іст. н. е.— занепад міст-держав.