55. Розкрийте суть НЕПу та його особливості впровадження в Україні.Нова економічна політика (НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Суть НЕПу полягала у використані ринкових відносин і різних форм власності. Головним заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком на селі. 1. Запровадження нової економічної політики. 1.1. Причини переходу до нової економічної політики (непу). Основними причинами переходу до нової економічної політики були:- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;- намагання утримати владу в будь-який спосіб.Одним із суттєвих факторів, що підштовхнув більшовиків до зміни внутрішньої політики стало Кронштадтське повстання. Виступ балтійських матросів показав, що політика більшовиків почала втрачати підтримку навіть серед тих верств суспільства, які із самого початку були опорою радянської влади. Більшовикам загрожувала повна втрата контролю над країною.1.2. Введення продподатку. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це був перший і найголовніший крок до нової економічної політики.Нова економічна політика - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений X з'їздом РКП(б). Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Сутність непу полягала у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності. По суті, неп означав перехід від адміністративно-командного до госпрозрахункового соціалізму. Головним заходом непу була заміна продрозкладки продподатком на селі.1.3. Сутність непу. X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;- ліквідація безплатних послуг;- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;- введення стабільної валюти - червонця;- децентралізація системи управління:- розвиток підприємництва;- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.Відмова від політики «воєнного комунізму», денаціоналізація частини торгівельно-промислових підприємств, дозвіл створювати нові стимулювали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голоду, відбудові промисловості та транспорту.3 переходом до непу істотної трансформації зазнала система управління націоналізованою промисловістю шляхом її децентралізації. Замість ліквідованих главків створювалися госпрозрахункові трести: «Донвугілля», «Південсталь», «Машинотрест», «Цукротрест» та ін. Усього в Україні їх виникло 19.Поворот державної влади обличчям до товарно-грошових відносин, легалізація приватної торгівлі і зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємництво. Активну діяльність розгорнули так звані непмани-орендатори, маклери, комісіонери, торгівці-оптовики, промисловці і т. ін. Приватновласницький сектор змагався з державним не тільки в торгівлі, а й у промисловості. Непмани сприяли виведенню країни з кризи та економічної розрухи.Найсуттєвішою ознакою непу у сільському господарстві стало масове кооперативне будівництво. Кооперування у сільському господарстві проводилося поступово. Восени 1921 р. сільськогосподарська кооперація виділилася з єдиної системи споживчої кооперації. Потім поступово поширювалися галузеві види сільськогосподарської кооперації. У березні 1922 р. була створена всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації - «Сільський господар», яка вже у 1923 р. об'єднувала 2,5 тис. товариств і 65 районних спілок. До кінця 20-х pp. у різних формах кооперації було об'єднано більш як половину селянських господарств. Швидкими темпами почала розвиватися кустарно-промислова кооперація, яка об'єднувала дрібних кустарів і міських ремісників. Узагальнюючим показником розвитку сільського господарства на рейках непу стало піднесення зернового виробництва.Неп досяг свого розквіту в 1926 р.: на цей час оплата в промисловості зросла в 1,6 разу (у порівнянні з 1924 p.), заробітну плату вчителям підвищили в 3,6 рази, розвивалося масове будівництво і капітальний ремонт житла, обов'язковою стала 14-добова відпустка для працюючих у містах, прибутки селян на третину перевищили довоєнні. Протягом 1922-1924 pp. червінець, що дорівнював 10 царським карбованцям, витіснив радянські грошові знаки й обмінювався на 6 доларів США.2. Особливості непу в Україні. Такий крутий поворот у політиці відбувався досить болісно навіть у партійному середовищі під тиском реалій господарського життя. Але 27 березня 1921 р. надзвичайна сесія Всеукраїнського ЦВК прийняла рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком, а вже 29 березня уряд УСРР видав декрет про норми і розмір податку, який був значно менший від продрозкладки.Але неп в Україні було запроваджено пізніше, ніж в Росії. У 1921 р. ситуація в Україні майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнювався валовому збору зерна, тобто все вирощене підлягало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівництва «викачати» з українського села якнайбільше ресурсів суто силовими, перевіреними в роки війни методами, якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами республіки. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особливість переходу до непу в Україні. Крім того, особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка до централізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.3. Скасування непу.3.1. Суперечливість нової економічної політики. В умовах встановлення тоталітарного режиму неп був приречений: нова економічна політика базувалася на двох несумісних елементах:- ринкових відносинах в економіці, плюралізмі форм власності та господарського укладу;- монополії більшовиків на владу, жорсткій адміністративно-командній системі в політичній організації суспільства.Метою більшовиків при запровадженні непу було не надання економічної свободи громадянам. Вони прагнули використати активність населення для зміцнення економічного фундаменту свого політичного режиму і центральної влади.Неп передбачав активізацію зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності, посилення контактів із зовнішнім світом, а політичним курсом більшовицького режиму було побудова соціалізму в одній окремо взятій країні.Необхідність здійснення індустріалізації, створення потужного військо-промислового комплексу відкладалася на невизначений термін через відсутність інвестицій у промисловість з вітчизняних і зарубіжних джерел.3.2. Кризи непу. Незабаром протиріччя, які поєднував у собі неп, призвели до ряду криз. Першою стала криза цін. Після скасування жорстокого контролю держави ціни на продовольство різко підвищилися і стрімко зростали у порівнянні з цінами на промислову продукцію.Влітку 1922 р. країну охопило безробіття. На деяких підприємствах заробітна плата продовжувала видаватися продуктовими пайками, але в перерахунку на ринкові ціни. Інколи платня не видавалася через те, що підприємство не могло знайти готівки.3.3. Наступ на неп з боку державних органів. На ХV з'їзді ВКП(б) (грудень 1927 р.) керівництвом компартії було поставлене завдання повного витіснення з економіки країни приватного сектора. 3 цією метою збільшувалися податки з приватних та орендних підприємств, транспортні тарифи, ціни на сировину, матеріали, устаткування, які приватники купували у державних підприємств та організацій.Методи наступу на приватні підприємства були різними. Один з них - під будь-яким приводом розрив договорів на оренду державних підприємств. Розпочався процес націоналізації відроджених і відбудованих приватниками виробництв під приводом повної сплати всіх податків і штрафів. 1930 р. став останнім у легальній діяльності приватних підприємств.У результаті вже в 1930 р. було продано значно менше промислових товарів, ніж у попередні роки. Виник дефіцит (нестача) товарів широкого споживання, що відразу викликало невдоволення широких верств населення. Ліквідація приватного підприємництва призвела до збільшення кількості безробітних у країні.Для виправдання погіршення економічної ситуації радянське керівництво розпочало активний пошук внутрішніх і зовнішніх «ворогів», яких звинувачували у шкідництві народному господарству.У підсумку це означало відмову від ринкових відносин і перехід до директивних методів управління.

56. Яке значення «Руська трійця» мала для розгортання українського національно-визвольного руху?

"Руська трійця" (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, засновниками якого були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Породжене в добу романтизму, воно мало виразно слов'янофільський і будительсько-демократичний характер.Навколо "Руської трійці" об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Учасники угрупування твердили, що "русини" Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру. Вони "ходили в народ", записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових словянських діячів, "трійчани" укладають першу рукописну збірку поезії "Син Русі"(1833). У 1835 році "Руська трійця" робить спробу видати фольклорно-літературну збірку "Зоря", в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.Істотною заслугою "Руської трійці" було видання альманаху "Русалка Дністровая" (1837 рік, Будапешт), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М.Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель.

"Русалку Дністровую" царський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано. Над трьома упорядниками збірки було проведено слідство. М.Шашкович після висвячення на священика був переведений в одну з дрібних парафій, де він, виснажений працею та постійними злиднями, помер у 32-річному віці. Я.Головацькому тривалий час не давали сану священика, а І.Вагилевич, щоб уникнути переслідувань, перейшов у протестантську віру.

Гурток "Руська трійця" припинив свою діяльність невдовзі після смерті Маркіяна Шашкевича.

55. Яке місце Наддніпрянської України в системі міжнародних відносин початку 19 ст.?

Перебування під імперською владою змінило характер участі України в європейській міжнародній політиці. Відсутність власної державності спричинила те, що вона не могла виступати дієвим суб’єктом у міжнародних відносинах. Відтепер вона відігравала роль об’єкта у політичних комбінаціях інших держав.

Наддніпрянська Україна протягом першої половини століття неодноразово привертала увагу тих європейських політиків, які розробляли плани ослаблення Російської імперії через відокремлення завойованих нею територій.Україна в російсько-турецькій війні 1806–1812 рр.Ця війна була викликана намаганням Туреччини взяти реванш над Росією, відволікти її сили, які були задіяні у війнах із Францією (1805–1807 рр.) й Іраном (1804–1813 рр.). У цій війні Україна була найближчим тилом російської армії. У губерніях України було проведено набір земського ополчення. Селяни мусили постачати армію великою кількістю волів, коней, возів, погоничів, фуражем, провіантом. Лише з Лівобережної України до армії було відправлено 6 тисяч возів, 7 тисяч пар волів, понад тисячу коней, майже 4 тисячі погоничів.Російські війська, якими командував М. Кутузов, здобули на Дунаї кілька перемог. Унаслідок цього 16 травня 1812 р. у Бухаресті між Росією і Туреччиною був укладений мирний договір, за яким до Росії відійшла частина Молдови (між Дністром і Прутом), яка стала називатися Бессарабією. Поряд із територіями, населеними в основному молдаванами, були землі, де переважало українське й російське населення (Ізмаїльський, Хотинський й Аккерманський повіти).

Україна в російсько-французькій війні 1812 р.Генерал Наполеон Бонапарт, захопивши в 1799 р. у Франції владу і проголосивши себе «імператором усіх французів», підкорив багато народів Європи і поставив за мету завоювати Росію, розчленувати її, перетворити на свою колонію, домогтися світового панування.

Важливе місце у планах Наполеона займала Україна. Він передбачав відірвати українські землі від Росії, щоб цим послабити Російську державу. Після цього Україна мусила стати колонією Франції. Крім того, Наполеон збирався українськими землями розплачуватися зі своїми союзниками за їхню участь у загарбницьких походах: польським магнатам на чолі з Понятовським він обіцяв повернути Правобережну Україну, австрійському імператорові — віддати Волинь і залишити Галичину, а турецький султан, якщо він вестиме війну з Росією, повинен був отримати Крим і Причорномор’я. Ще до початку війни 1812 р. в Україну засилалися наполеонівські агенти, диверсанти із завданням влаштовувати диверсії, знищувати бази російської армії, а також підбурювати й піднімати українське населення на повстання проти Росії. Однак українське населення піднялося на боротьбу проти загарбників. Селяни й міщани не давали їм продовольства й фуражу, створювали дружини самозахисту, які чинили збройний опір окупаційним військам. Організовувалися партизанські загони, які знищували, захоплювали ворожі обози, переривали лінії зв’язку.Патріотичним піднесенням був охоплений увесь український народ.В Україні були створені козацькі й селянські ополчення. До кінних козацьких полків, які за своєю структурою були подібними до кавалерійських частин регулярної армії, закликалися люди козацького стану на вільну козацьку службу. Як писав поет І. П. Котляревський, що формував у містечку Горошині Хорольського повіту 5-й Полтавський козацький полк, люди вступали «у козаки із задоволенням, охотністю і без будь-якого смутку», формування козацьких полків відбувалося з великим успіхом. За короткий час улітку 1812 р. в Україні були сформовані 22 козацькі полки загальною чисельністю приблизно 24500 чоловік, Лівобережна Україна дала 15 полків (9 полтавських і 6 чернігівських), які налічували 18 тисяч осіб; Правобережна Україна — 4 полки (3 київських і 1 подільський), які складали 4800 осіб. Крім того, для проведення розвідувальної, конвойної, караульної служби і служби зв’язку з лісових наглядачів і нічних сторожів північних губерній — Київської, Подільської, Волинської — були створені загони «лісової варти», або (як їх стали називати) «лісових козаків». Ці загони налічували понад 1000 осіб.Одночасно з козацькими полками в Україні було сформовано 20 піших і кінних ополченських полків, які майже повністю складалися із селян. На Чернігівщині в ополчення пішло 26 тисяч, на Полтавщині — 16 тисяч осіб, із них — 6500 кінних. У числі цих ополченців-захисників було приблизно 32 тисячі поміщицьких і 10 тисяч державних селян. Отже, у цілому для боротьби проти наполеонівських загарбників Україна виставила, крім солдатів регулярної армії, 70 тисяч чоловік.

У бойових діях брали активну участь українські полки. Так, у Бородинській битві разом із російськими солдатами героїчно билися з ворогом і воїни-українці (понад 10 тисяч чоловік). Високі зразки мужності показали бійці Охтирського гусарського, Чернігівського та Київського драгунських полків, сотні рядових солдатів, унтер-офіцерів і офіцерів.Серед видатних організаторів і керівників партизанських загонів є імена й уродженців України. Найбільш відомі серед них Єрмолай Четвертак (Четвертаков), Федір Потапов, який дістав прізвисько Самусь, і Степан Єремієнко. У районі села Семенівки загін Четвертака розгромив батальйон військ Наполеона. За бойові заслуги Четвертак отримав звання унтер-офіцера і був нагороджений відзнакою військового ордена, який йому вручено в Парижі, куди він увійшов у складі російських військ, беручи участь у їхньому закордонному поході.Наполеон змушений був зі своєю стотисячною армією залишити Москву й почати відступ, який під ударами регулярних російських військ, ополченців і партизанів незабаром перетворився на безладну втечу.

Російсько-турецька війна 1828–1829 рр.У 1828 р. турецький султан, підбурюваний Англією, почав війну проти Росії. Воєнні дії відбувалися на Дунаї і на Кавказі.Зазнавши поразки, Туреччина 14 вересня 1829 р. в Адріанополі підписала з Росією мирний договір. Росія одержала невеликі острови в гирлі Дунаю і східний берег Чорного моря від гирла Кубані до північних меж Аджарії. Було підтверджено право Росії вільно торгувати на всій території Туреччини і свободу плавання комерційного флоту по Чорному й Середземному морях і в протоках. Турецький уряд підтвердив автономію Молдови, Валахії та Сербії, а також незалежність Греції.Утворення Азовського козацького війська.Коли у 1828 р. почалася російсько-турецька війна, козакам Задунайської Січі турецький уряд наказав виступити разом з турецькими військами проти російської армії. Тоді на заклик кошового отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого і за його таємною домовленістю з російським командуванням 1500 козаків на 42 човнах перейшли під Ізмаїлом на бік російських військ. Із них було сформовано Дунайський козацький полк, який узяв активну участь у боях проти турків, особливо при захваті фортеці Ісакчі. Задунайську Січ турки зруйнували, а задунайське військо було ліквідоване.Після закінчення російсько-турецької війни задунайські козаки, що перейшли на територію Росії, були поселені царським урядом на північно-західному узбережжі Азовського моря між Бердянськом і Маріуполем. Цим було покладено початок Азовському козацькому війську, до якого незабаром було включено частину місцевих державних селян. Азовські козаки жили станицями, займалися землеробством і рибальством, виконували військову службу, зокрема служили у військовій флотилії, яка охороняла східне узбережжя. Зберігався козацько-старшинський устрій. Кошовим отаманом до 1853 р. був Й. Гладкий, який пішов у відставку в чині генерал-майора. Гладкий оселився в м. Олександрівську (тепер — Запоріжжя), помер у 1866 р. і похований там же, в Олександрівську.У 1862–1864 рр. 1000 сімей азовських козаків за наказом царських властей насильно були переселені на Північний Кавказ у станиці Анапського округу та Закубанської області. У 1865 р. за царським указом Азовське козацьке військо ліквідовано. Старшини-офіцери були включені до складу дворянства, а рядові козаки перетворені на селян.