- •Визначте долю західноукраїнських земель після поділу Польщі 1939 р.
- •Визначте особливості політичного і економічного розвитку Київської Русі.
- •Визначте посилення наступу царизму на державо-правові інститути Гетьманщини (1708-1722 рр.).
- •Визначте причини феодальної роздробленості Київської Русі. III період історії Київської Русі — кінець XI—XIII ст. — це період феодальної роздробленості.
- •Визначте роль входження українських земель до складу Великого Князівства Литовського та їх подальший історичний розвиток.
- •Зазначте зміни і обмеження у правах Гетьманщини за Переяславськими статтями.
- •Назвіть вищі органи влади та їх діяльність на Лівобережній Україні у другій половині 17 ст.
- •Назвіть етапи діяльності упа.
- •Назвіть етапи колонізації в другій половині 17 ст.
- •Назвіть основні напрямки політичної діяльності і.Мазепи.Головною метою і. Мазепи було об’єднання земель України в єдину незалежну державу. Зовнішня політика:
- •Назвіть періодизації України та розкажіть про початок людського життя на її території.
- •Назвіть роки правління князів від Аскольда до Володимира Мономаха.
- •Охарактеризуйте боротьбу Речі Посполитої за Правобережну Україну.
- •Охарактеризуйте включення українських земель до складу Російської імперії наприкінці 18-19 ст.
- •Охарактеризуйте історичне значення Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
- •Охарактеризуйте Люблінську унію.
- •Охарактеризуйте наслідки десталінізації для України.
- •Охарактеризуйте наслідки конституційних реформ 60-х років 19 ст. В Австрійській імперії.
- •Охарактеризуйте період правління князя Ярослава Мудрого.
- •Охарактеризуйте розвиток культури в другій половині 17 – першій половині 18 ст.
- •Охарактеризуйте становище України після підписання Брестського мирного договору 1918 р.
- •Поясніть чому б.Хмельницький обрав союзником Московську державу?
- •Проаналізуйте воєнні дії 1650-1653 рр.
- •Проаналізуйте основні відмінності польського і литовського правління на українських землях.
- •Проаналізуйте причини козацько-селянських повстань в кінці 16-17 ст.
- •Проаналізуйте реформи Марії Терезії та Йосифа іі, та їх вплив на західноукраїнські землі.
- •Проаналізуйте реформи, проведені князем Володимиром Великим.
- •Проаналізуйте роль і зміст «Березневих статей» для розвитку українських земель.
- •Проаналізуйте, як відбувався процес ліквідації автономії Гетьманщини.
- •Розкрийте суть національної політики більшовиків на українських землях в 20-30 рр. «Українізація»?
- •Яке значення «Руська трійця» мала для розгортання українського національно-визвольного руху?
- •Яке місце Наддніпрянської України в системі міжнародних відносин початку 19 ст.?
- •Які основні результати мав Всеукраїнський референдум 2000 р.?
- •1. Визначте долю західноукраїнських земель після поділу Польщі 1939 р.
-
Назвіть етапи колонізації в другій половині 17 ст.
В XVII—XVIII ст. численні вихідці з Московського царства продовжували переселятися на землі Слобідської України. Це селяни-втікачі, знедолені холопи та ін. Виникли компактні та розсіяні поселення росіян на землях Херсонщини. Зазвичай, основна їх маса походила з південноросійських районів, а деякі — з центральних і північних. Тоді ж виникла низка російських сіл з своєрідними назвами. Біля Сум, наприклад, з'являються такі села, як Солдатське, Ніцеха, Катинське, Добринське, Крамчатка, Тарасовка тощо.
Впродовж XVII ст. на правому березі Сіверського Дінця навколо м. Чугуєва засновано російські села Стара Покрова, Новопокровка, Кам'яна Яруга, Тетлега, Запорожне, Молодове. Дещо пізніше на Чернігівщині стали виникати поселення стрільців, у тому числі й Чернігівського полку. Особливо швидко цей процес розселення росіян на українських землях відбувався після входу України до складу Російської імперії. Російські служилі люди, пушкарі, стрільці, засічні сторожі, воротники, діти боярські й інші вихідці з різних областей Росії отримали назву однодворців. Царська адміністрація виділяла їм для поселень приміські слободи, земельні наділи тощо.
В XVII ст. на Чернігівщину переселялися старообрядці, котрі осідали у віддалених, безлюдних, лісистих місцях. Села старообрядців виникали на півдні України, землях, що увійшли до Херсонської та Катеринославської губерній. Втікачі від релігійних переслідувань, "розкольники" оселялися також у неосвоєних придунайських і південних районах України. Богдан Хмельницький, вступивши в союз з російським царем Олексієм Романовим, хотів бачити Україну вільною і займав відповідну послідовну позицію — визволення всіх українських земель. Російський уряд неодноразово висловлював незадоволення діями гетьмана, він прагнув передусім закабалити Україну, позбавити її самостійності, розтоптати намагання і прагнення українців зберегти національну незалежність, своєрідність культури, звичаїв і традицій, матеріальні та духовні надбання. Вже тоді закладалися тверді основи тієї русифікаторської політики, яку з жорстокою послідовністю проводили всі російські самодержці, відрізняючись один від одного лише силою тиску русифікаторства на Україну. Водночас зі стихійним переселенням росіян на українські землі виникали поміщицькі села і слободи, які наприкінці 80-х років XVII ст. заселяли росіяни, здебільшого і вихідці з Півдня Росії, а також донські козаки. Ці поселення зосереджувалися на Харківщині, біля рік Сіверський Донець, Айдир, Деркул, Красній. На початку XVIII ст. дончаки появилися на Східній Слобожанщині, сюди ж переселялися жителі центральних і північних районів Росії. Після приєднання Кримського ханства до Росії, з кінця 80-х років XVIII ст. перші російські села виникли на Кримському півострові. З другої половини XVII ст. до початку XIX ст. розгорнулася активна поміщицька колонізація українських земель. Після перемоги над шведами Петро І чітко вирішив "прибрати Україну до рук". Такою ж була і політика його наступників. Послідовне знищення усіх ознак української державності стало типовою політичною практикою. Одночасно населення України винищували фізично, руйнували матеріальний добробут. На Українській оборонній лінії, яка простягалася від Дніпра до Сіверського Дінця, у 1731—1742 pp. було розселено дев'ять російських полків із Курська, інших міст імперії. На цих місцях виникли слободи Петрівська, Козловська, Ражська та ін. Сюди масово прибували переселенці з Південної Росії. На місці Запорозької Січі було засновано слободу Покровську, а землі "пожаловано" генерал-прокурору імперії князю О. Вяземському і Московському генерал-губернатору О. Прозоровському. Деякі запорожці після зруйнування Січі змушені були перейти в турецькі володіння й утворили Задунайську Січ; тих, котрі залишилися після російсько-турецької війни 1787—1791 pp., переселили на Кубань, де разом з частиною донського козацтва вони утворили Кубанське козаче військо. В першій третині XIX ст. сюди прибули запорожці, котрі повернулися з-за Дунаю. Так були розпорошені ті, хто був символом свободи України.