- •Визначте долю західноукраїнських земель після поділу Польщі 1939 р.
- •Визначте особливості політичного і економічного розвитку Київської Русі.
- •Визначте посилення наступу царизму на державо-правові інститути Гетьманщини (1708-1722 рр.).
- •Визначте причини феодальної роздробленості Київської Русі. III період історії Київської Русі — кінець XI—XIII ст. — це період феодальної роздробленості.
- •Визначте роль входження українських земель до складу Великого Князівства Литовського та їх подальший історичний розвиток.
- •Зазначте зміни і обмеження у правах Гетьманщини за Переяславськими статтями.
- •Назвіть вищі органи влади та їх діяльність на Лівобережній Україні у другій половині 17 ст.
- •Назвіть етапи діяльності упа.
- •Назвіть етапи колонізації в другій половині 17 ст.
- •Назвіть основні напрямки політичної діяльності і.Мазепи.Головною метою і. Мазепи було об’єднання земель України в єдину незалежну державу. Зовнішня політика:
- •Назвіть періодизації України та розкажіть про початок людського життя на її території.
- •Назвіть роки правління князів від Аскольда до Володимира Мономаха.
- •Охарактеризуйте боротьбу Речі Посполитої за Правобережну Україну.
- •Охарактеризуйте включення українських земель до складу Російської імперії наприкінці 18-19 ст.
- •Охарактеризуйте історичне значення Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
- •Охарактеризуйте Люблінську унію.
- •Охарактеризуйте наслідки десталінізації для України.
- •Охарактеризуйте наслідки конституційних реформ 60-х років 19 ст. В Австрійській імперії.
- •Охарактеризуйте період правління князя Ярослава Мудрого.
- •Охарактеризуйте розвиток культури в другій половині 17 – першій половині 18 ст.
- •Охарактеризуйте становище України після підписання Брестського мирного договору 1918 р.
- •Поясніть чому б.Хмельницький обрав союзником Московську державу?
- •Проаналізуйте воєнні дії 1650-1653 рр.
- •Проаналізуйте основні відмінності польського і литовського правління на українських землях.
- •Проаналізуйте причини козацько-селянських повстань в кінці 16-17 ст.
- •Проаналізуйте реформи Марії Терезії та Йосифа іі, та їх вплив на західноукраїнські землі.
- •Проаналізуйте реформи, проведені князем Володимиром Великим.
- •Проаналізуйте роль і зміст «Березневих статей» для розвитку українських земель.
- •Проаналізуйте, як відбувався процес ліквідації автономії Гетьманщини.
- •Розкрийте суть національної політики більшовиків на українських землях в 20-30 рр. «Українізація»?
- •Яке значення «Руська трійця» мала для розгортання українського національно-визвольного руху?
- •Яке місце Наддніпрянської України в системі міжнародних відносин початку 19 ст.?
- •Які основні результати мав Всеукраїнський референдум 2000 р.?
- •1. Визначте долю західноукраїнських земель після поділу Польщі 1939 р.
-
Охарактеризуйте наслідки десталінізації для України.
Десталінізація — процес ліквідації наслідків сталінізму, започаткований після смерті Й. Сталіна. 27 березня 1953 р. видано указ Президії Верховної Ради СРСР про амністію ув'язнених до 5 років.Процеси десталінізації та лібералізації в Україні за часів хрущовської «відлиги».Після смерті Сталіна (5 березня 1953 року) і приходу М. Хрущова до керівництва в партії відбуваються істотні кадрові перестановки. Вони проходять не лише в Україні, але й у Литві та Латвії. Цілком можливо, що ці кадрові зміни заздалегідь спланував Лаврентій Берія, який розраховував захопити державну владу завдяки підтримці партійної верхівки національних республік. Проте керівники України не піддалися на цю спокусу й не підтримали шефа Міністерства держбезпеки. Як згодом з'ясувалося, колишній начальник Українського штабу партизанського руху генерал Тимофій Строкач з ризиком для життя повідомив М. Хрущова про антидержавну змову.Прихід М. Хрущова до влади в Москві спричинив закономірні процеси «українізації» керівних кадрів в Україні. Адже перемогою над своїми політичними опонентами він великою мірою був зобов'язаний саме українським партійним керівникам, з якими підтримував міцні зв'язки ще з часів своєї роботи в Україні. Уже XVIII з'їзд КПУ в березні 1954 року окреслив тенденцію збільшення кількості українців у партійному керівництві республіки. Наприклад, у новообраному складі ЦК питома вага українців зросла зі 62% до 72% , усі вісім членів Політбюро були українцями, вони одержали посади не лише першого й другого (О. Кириченко й М. Підгорний), але й ще двох секретарів ЦК Компартії України.
Відчутні позитивні зміни відбувалися і в державному апараті, де на високі посади були висунуті драматург О. Корнійчук та син українського письменника Василя Стефаника Семен. Профспілки України замість росіянина А. Клебанова очолив українець К. Москалець. Значні кадрові перестановки відбулися в Міністерстві внутрішніх справ України після арешту прибічника Л. Берії П. Мешика. Щоб обмежити владу московської керівної еліти, М. Хрущов надавав більше повноважень національним кадрам у розв'язанні важливих проблем. Унаслідок цього можливості владних структур республіки помітно зросли, посилюючи автономістські домагання та особисті амбіції їхніх лідерів.Збільшилося українське представництво й у союзному керівництві. Перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко був обраний до складу Президії ЦК КПРС. До всесоюзного уряду ввійшло близько десяти міністрів, що раніше працювали в Україні. Українці значно поповнили керівний склад збройних сил СРСР.
Найголовнішим кроком на шляху десталінізації і лібералізації радянського суспільства став XX з'їзд КПРС, що відбувся в лютому 1956 року. У ніч з 24 на 25 лютого 1956 року М. Хрущов протягом чотирьох годин зачитував «таємну закриту доповідь», у якій розкрито причини утвердження «культу особи Сталіна», його конкретні прояви й наслідки. Критика культу особи Й. Сталіна на XX з'їзді партії була хоч і різкою, але поверховою. Незважаючи на свою інформаційну насиченість і емоційність, доповідь М. Хрущова скоріше маскувала, ніж розкривала справжню картину злочинів сталінізму. Проте й ця дозована критика позитивно вплинула на оздоровлення політичної і морально-психологічної атмосфери в країні, здійснила справжній переворот у суспільній свідомості. Цей переломний період у житті радянських людей, за влучним висловом І. Еренбурга, був названий хрущовською «відлигою».Перші ознаки політичної «відлиги» в Україні стали відчуватися у сфері культурного життя. Вони виявилися насамперед у поверненні українській культурі імен безпідставно репресованих діячів. Спочатку завдяки активній діяльності М. Рильського були посмертно реабілітовані поети О. Олесь та М. Вороний. У 1956 році з'явилися повідомлення про реабілітацію В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, М. Ірчана, В. Чумака, О. Досвітнього, І. Микитенка та ін. Згодом розпочалася кампанія за повернення чесних імен драматургові М. Кулішу, кінорежисеру О. Довженку, режисеру Л. Курбасові та ін.Водночас розгортаються й процеси реабілітації окремих партійних, державних та військових керівників. У 1954 році створюється спеціальна комісія Президії ЦК КПРС для вивчення матеріалів, присвячених масовим репресіям у період «великої чистки» 1936-1939 pp. Наслідком її роботи стала реабілітація відомих в Україні партійних та державних діячів: В. Затонського, Е. Квірінга, С. Косіора, Ю. Коцюбинського, М. Скрипника, С. Постишева, І. Якіра. У вересні 1955 року одержали амністію громадяни, що співпрацювали з німецькими окупантами в роки Другої світової війни. Унаслідок цього до 1957 року в Україну повернулося понад 65 тис. колишніх членів ОУН та вояків УПА.
У цілому на кінець 50-х pp. були переглянуті справи майже 5,5 млн. осіб. Проте лише 58% з них визнано реабілітованими. Як і раніше, поза законом залишалася більшість жертв політичних репресій 1920-х — початку 1930-х pp., а також особи, які були звинувачені в українському націоналізмі.