9. Визначте причини феодальної роздробленості Київської Русі. III період історії Київської Русі — кінець XI—XIII ст. — це період феодальної роздробленості.

Як відомо, серйозною загрозою для руських земель з середини XI ст. були половці — тюркські племена. Спочатку вони виступили як союзники Візантії у боротьбі з печенігами, витіснили їх з Причорномор'я і почали втручатися у відносини між руськими князями, до того ж ставали не тільки ворогами, але й союзниками і навіть родичами князів. Саме половці у 1068 р. на р. Альта завдали страшної поразки Ярославичам — синам Ярослава Мудрого — Ізяславу, Святославу і Всеволоду. Половці почали просуватися вглиб Русі, руйнуючи все на своєму шляху. У ці важкі часи брати зібралися у Вишгороді (1072), але єдності досягнуто не було. На з'їзді у м. Любечі (1097) було узаконено принцип, за яким кожен князь мав володіти спадковими землями і не зазіхати на володіння інших князів. Це рішення практично закріплювало роздробленість Русі. Була досягнута домовленість про припинення міжусобних воєн, про спільні дії проти половців. Але Любецький з'їзд, як і інші з'їзди (Вітечівський 1100 р., Долобський 1103 р.), не поклав край князівським міжусобицям. У Київській Русі продовжували наростати відцентрові тенденції, влада київського князя ставала номінальною. У той час як Русь вела нескінченну боротьбу з половцями, в далеких східних степах Азії виникла сильна монгольська держава, яка пізніше змінила хід цієї боротьби. Почалася доба монголо-татарських завоювань, що вплинули на країни Азії і Європи, залишивши глибокий слід у їхній подальшій історії. На Русі ж лише за князювання Володимира Мономаха (1113— 1125) — онука Ярослава Мудрого, та його сина Мстислава (1125—1132) вдалося на деякий час відновити єдність земель і припинити міжусобну боротьбу. У цей час велася безперервна боротьба з половецькими вторгненнями, зміцнювалися кордони Русі, відбудовувалися старі фортеці й закладалися нові. Тимчасові успіхи об'єднавчої політики Володимира Мономаха та Мстислава не змогли, однак, запобігти феодальній роздробленості Русі.

Причинами роздробленості Київської держави були: 1) великі географічні розміри Київської Русі та етнічна неоднорідність населення, що об'єктивно сприяло зростанню сепаратистських (відцентрових) настроїв (такою державою важко було управляти); 2) криза росту наприкінці XI ст. феодальних відносин (поява вотчин — великих феодальних землеволодінь, які давали змогу місцевій знаті самостійно вести господарство і без допомоги великого князя, завдяки власному апарату управління, дружини отримувати все необхідне у селян; панування натурального господарства, за якого феодали не були зацікавлені в об'єднанні з іншими феодалами; зростання кількості міст та перетворення їх у економічні і політичні центри); 3) насильницьке об'єднання східнослов'янських племен у IX ст., яке дало зворотну реакцію у XII ст.; 4) відсутність чіткого порядку спадкоємності великокнязівської влади (княжий стіл міг передаватися від старшого брата до молодшого або від батька до сина, тому брати часто воювали між собою, а племінники ворогували з дядьками); 5) занепад Києва як торгового центру (наприкінці XI ст. половецькі орди порушили торгівлю на великому шляху «із варяг у греки»; хрестові походи, особливо пограбування Константинополя у 1204 p., змусили європейців шукати торговельні шляхи у Візантію та на Схід, обминаючи Київ).

З одного боку, феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку Київської Русі (було легше управляти окремими князівствами, розвивати господарство і культуру). З іншого боку, роздробленість знизила обороноздатність держави, що співпало з посиленням монголо-татар. Феодальна роздробленість була не випадковим явищем, усі країни Європи пройшли через цей етап розвитку. Протягом XI—XII ст. на території Київської держави з'явилося біля 15 князівств, з яких Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське та Галицьке були в межах сучасної України.