2001-2002

Прийшовши до влади, кандидат від Республіканської партії Дж. Буш перш за все відмовився від практики свого попередника створювати двосторонні комісії на чолі з віце-президентом. Таким чином, надії України на заміну комісії Кучма-Гор комісією Кучма-Чейні не справдилися. Разом з тим деякі комітети, що входили до складу комісії, залишилися працювати (комітети економіки, зовнішньої політики, оборони).

З самого початку свого президентства Дж. Буш-молодший почав проявляти жорсткість у підході до України. Саме з цього моменту заяви про стурбованість внутрішнім становищем України, а особливо станом забезпечення основних прав та свобод, зазвучали як ніколи. Про потенційну роль України у регіоні продовжували говорити, та все ж не так голосно, як раніше. Українській владі давали зрозуміти: без проведення відповідних реформ геостратегічне положення України втрачає свою цінність.

Дж. Буш замість концентрації на проблемах України, як це робив Б.Клінтон, почав провадити політику, спрямовану на нормалізацію відносин безпосередньо з Росією. Роль, яка відводилася Україні попереднім президентом у здійсненні впливу на Росію, виявилася невитребуваною. Популярними серед нової президентської адміністрації стали концепції «русоцентричної» «школи думки», представленої Дж. Метлоком та С.Хантінгтоном. Адміністрація Дж. Буша-молодшого не відмовлялися від України, проте демонстративний інтерес до українського питання з боку США залишився позаду.

2003-2009

Команда Барака Обами сьогодні проводить серйозну ревізію відносин Сполучених Штатів із зарубіжними країнами. На тлі активних контактів Білого дому і Кремля, відносини Києва і Вашингтона видаються млявими. Нинішня адміністрація взяла паузу в україно-американських відносинах.

27-29 квітня 2009 відбувся візит в Україну першого заступника держсекретаря Джеймса Стайнберга, котрого супроводжував співробітник Білого дому Девід Ліптон, що було розцінено як сигнал, що Київ і надалі залишається для Вашингтона стратегічним партнером, а перегляд відносин Сполучених Штатів із Росією не відбуватиметься за рахунок України. Президент України Віктор Ющенко провів зустріч з Джеймсом Стайнбергом. У інтерв'ю для преси Стайнберг відмітив необхідність розвивати вже існуючі консультативні органи, поглиблювати співробітництво на основі дорожньої карти, і хартії про стратегічне партнерство. Пріоритетними питаннями відносин назвав енергетику, торгівлю і питання безпеки.

2010-2012

Після приходу до влади в України проросійської команди президента Віктора Януковича українсько-американські стосунки позначилися похолоданням. Криза у відносинах поглибилася після арешту колишнього прем'єра Юлії Тимошенко та представників її колишнього уряду.

ВИСНОВКИ  Відносини Сполучених Штатів Америки та України – це відносини провідного глобального гравця і важливої регіональної країни Центрально-Східної Європи. Динаміка їхнього розвитку постійно коливається, оскільки залежить від цілої низки чинників, передусім від пріоритетів та активності Америки на європейській арені, а також від позицій України в пострадянському регіоні. Водночас поряд з цими мінливими чинниками в України та США є низка спільних або близьких національних інтересів, які мало залежать від політичної кон’юнктури і, ймовірно, продовжуватимуть поєднувати ці країни. Зокрема за всього прагматизму нинішньої американської політики питання підтримки демократії продовжуватиме бути чинником двосторонніх відносин (хоча на нинішньому етапі і не визначальним). Упродовж перших двох десятиліть незалежності Україна послідовно намагалася стати для Америки на пострадянському просторі тим, чим стала для Вашингтона Туреччина в ісламському світі – форпостом, агентом впливу, близьким, справді стратегічним партнером. Це прагнення було константою української зовнішньої політики, незалежно від того, хто був Президентом і хто формував більшість у Верховній Раді.  Варто узагальнити, що в українському політичному світогляді, який досі ґрунтується на стереотипах часів «холодної війни», США видаються глобальним гравцем, що бореться з Росією за сфери впливу. Відповідно, в уявленні багатьох українців, у тому числі обтяжених державною владою, Україна є головним полем геополітичних битв цих двох гравців і головним бонусом на пострадянському просторі. За цією логікою Україна може розраховувати на те, щоб отримати від свого ключового геополітичного розташування чималі дивіденди. На першому етапі український напрям американської зовнішньої політики формувався під впливом двох потужних чинників. По-перше, здобувши незалежність, Україна об’єктивно видавалася, з погляду американських стратегів, геополітичною противагою можливому зростанню імперських настроїв у Росії. Це був початок домінування «ідеологічного тренду» у відносинах. По-друге – і це було передвістям альтернативного «прагматичного тренду», – абсолютно необхідною передумовою для розбудови американсько-українських відносин було ядерне роззброєння України. Маємо підсумувати, що до кінця президентської каденції Білла Клінтона «ідеологічний тренд» українсько-американського партнерства почав видихатися. Мало позитиву передвіщали для партнерства з Україною й ізоляціоністські гасла, з якими прийшов до влади Буш-молодший. Проте навіть найгірші скептики не могли передбачити для двосторонніх відносин такого удару і такого падіння, яким стали сумнозвісні «касетний» і «кольчужний» скандали.  Надалі, попри нещире, вимучене і політично мотивоване рішення адміністрації Кучми про участь України в багатонаціональних силах на чолі з Америкою в Іраку, відносини на тривалий час перейшли в режим гострої кризи та були відкинуті на рівень доклінтонівських часів. Цілком нову диспозицію для двосторонніх відносин могла створити – і на дуже короткий час створила – Помаранчева революція 2004 року. Проте наступні події, передусім невдале президентство Віктора Ющенка, швидко звели нанівець закладений у ній позитивний заряд. Навіть більше, в результаті цих років на американський континент перекинулася хвороба, яка за кучмівських часів народилася в Європі – «втома від України».  Підкреслимо, що в американському світобаченні такі події, як Помаранчева революція, сприймаються як історичні прориви, після яких нація обирає та відвойовує для себе два фундаментальні рецепти успіху – демократію та ринкову економіку. Та обставина, що в перебігу президентства Віктора Ющенка ці рецепти не спрацювали на українському ґрунті і принесли замість успіху розбрат, розчарування та кризу, зробила Україну в американському сприйнятті незбагненним місцем, своєрідною геополітичною чорною дірою, де втрачають свою дію базові (в розумінні американця) закони історичного розвитку. Проте мусимо зазначити, що сучасний політичний момент характеризується відчутною втратою інтересу до України адміністрації Барака Обами. На відміну від свого попередника нинішній президент США не намагається навіть симулювати підтримку євроатлантичних прагнень України чи зацікавленість у розвитку «стратегічного партнерства». На тлі активного пожвавлення американсько-російського діалогу і так званого перезавантаження відносин Вашингтона і Москви Київ посідає достатньо маргінальне місце в системі пріоритетів американської влади. Позиція Сполучених Штатів полягає в тому, що жодні зовнішні, в тому числі американські впливи, не вирішать проблем України, не наблизять і не віддалять її від євроатлантичної спільноти. Це може зробити тільки сама Україна, і США більше не мають наміру активно втручатися в цей процес. На двадцять першому році незалежності Україна не так конкурує з іншими країнами за американські інвестиції, як бавиться з американськими інвесторами в дивну, програшну для обох сторін гру, правила якої постійно і непередбачувано змінюються. Підсумуємо, що Україна важлива для Америки як: носій демократичних цінностей, специфічний «демократичний експеримент» на пострадянському просторі, результати якого досі залишаються невідомими; східноєвропейська «тектонічна плита», від стабільності якої багато в чому залежить стабільність усього регіону; важлива транзитна держава, передусім в енергетичній сфері; частковий спадкоємець радянського військово-промислового комплексу (ВПК), військово-технічного ноу-хау та запасів зброї, які потенційно можуть бути небезпечні для США; держава, з якою пов’язана майже мільйонна громада американців українського походження. Натомість Сполучені Штати важливі для України як: гарант безпеки (зокрема згідно з грудневим Будапештським меморандумом 1993 року та грудневою Хартією Україна – США 2008 року); адвокат інтересів України в діалозі з Європейським Союзом, НАТО, МВФ, Світовим банком та іншими міжнародними структурами; носій сучасного ноу-хау, який може допомогти Україні в питаннях модернізації економіки, диверсифікації енергопостачання, реформування системи державного управління, військовій реформі тощо; потенційний інвестор. Зазначимо, що 11-14 квітня 2010 року В.Янукович та Б. Обама підтвердили наміри поглиблювати двосторонні відносини на основі Хартії про стратегічне партнерство та посилювати роботу міжгалузевих механізмів за координуючої ролі Комісії стратегічного партнерства.

4 Україно- Європейські відносини на сучасному етапі . Україна і ЄС

Інтеграція України в ЄС є найбільш бажаною співпрацею і формою інтеграції до світового господарства. Адже Європейський Союз займає провідні позиції у світовому господарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % експорту та 41,9 % імпорту послуг. Тому для будь-якої країни співробітництво з Європейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення.

На міжнародному рівні базовим правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України, є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, яка складається з 9 розділів та 100 статей.

Угода встановлює, як рамки широкого політичного діалогу між сторонами, так і важливі економічні пріоритети. Важливою метою щодо цього є погоджена перспектива створення між Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі.

Узагалі цей документ можна вважати одним з найважливіших міжнародних документів, які були коли-небудь підписані Україною. Фактично Угода встановила загальні принципи двостороннього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів, здійснення взаємних платежів, кооперування в промисловості та агропромисловому секторі, науково-технічному співробітництву. В Угоді декларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки. На нашу державу було поширено загальну систему преференцій для країн, що розвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняних у країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт з найбільш захищених від імпорту в ЄС товарних позиціях - текстилю, виробів зі сталі та ін.

У відносинах між Україною і ЄС, крім базової - Угода про партнерство та співробітництво, діє ряд угод, які регламентують різні аспекти двостороннього співробітництва. Це, зокрема, такі акти:

1. Угода між Європейськими співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.1993 р.);

2. Угода між Урядом України і Комісією європейських співтовариств про заснування представництва Комісії європейських співтовариств України та про його привілеї й імунітети (підписана 17.09.1993 р.);

3. Угода між Урядом України та Комісією європейських співтовариств про створення Контактної групи щодо вугілля та сталі (підписана 08.06.1994 р.);

4. Угода між Європейським співтовариством з вугілля та сталі й Урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (підписана 15.07.1997 р.);

5. Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії у галузі керованого термоядерного синтезу (підписана 23.07.1999 р.);

6. Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана 23.07.1999 р.), а також інші документи, які стосуються сфер науково-технічного співробітництва, мирного використання ядерної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами та ін.

Дані Угоди, а також інші двустороні документи підписані з ЄС відкривають для України простір у зовнішній торгівлі з країнами ЄС. Як видно з таблиці 2. Україна працює зі всіма країнами членами Європейського Союзу. Основними товарами обміну між Україною та країнами ЄС є продукція хімічної промисловості, чавун, сталь, прокат чорних металів, залізна та марганцева руда, автомобілі, устаткування, машини тощо. Оскільки до країн ЄС Україна експортує в основному сировину, а імпортує готові товари, то завдяки різниці у вартості даних товарів Україна на жаль має від'ємне сальдо зовнішньо-торгівельного балансу

На 28 листопада п.р було заплановано підписання угоди між Україною та ЄС про асоціацію, однак, враховуючи певні ризики (втрата ринку Росії, невідповідність норм і стандартів України щодо якості товарів нормам і стандартам ЄС, відсутність грощової компенсаціїї з боку ЄС Україні для подолання ризиків, які виниктнуть після підписання угоди про асоціацію), влада України відмовилася від підписання цього документа.