Ictv, Факти (докладно) [2002-10-10 21:45]

Теракт у Грозному – злетіла у повітря дільниця внутрішніх справ Заводського району

На шахті ім. К. Маркса знайшли живими 2-х гірників, що опинилися під завалами

Прикарпаттяобленерго“ заохочує громадян за анонімні повідомлення про крадіжки світла

Леонід Кучма задоволений перемовами з президентом Вірменії Робером Кочаряном

Анатолій Кінах переконував журналістів у перевагах українсько-російського газового консорціуму

Дипломатичним відносинам України і Туркменістану сьогодні виповнилося 10 років

Тоні Блер розпочав візит до Москви

Ірак готовий до війни – запевняє в Парижі радник Саддама Хусейна

2/3 парламентарів Конгресу США готові підтримати Джорджа Буша

Новий теракт на Близькому Сході

Поблизу Вашингтона знайдено сьому жертву снайпера

В Румунії літак Міг-21 випадково скинув бойову бомбу

Навіть якщо не робити спеціальних спроб виявити тенденційну інформацію у наведених повідомленнях, впадає в око одне. Принцип подачі повідомлень, який домінує в українських теленовинах – хаотичний, без системної тематичної структурованості, з акцентом на негативні повідомлення, багато з яких не мають жодного стосунку до української дійсності, отож навіть контекст такий не шукається.

А, наприклад, у тому випадку, коли трагічні події відбуваються в Україні, зверніть увагу – чи багато глядачі можуть дізнатися про істинні причини, скажімо, тих же аварій на шахтах, про результати роботи державних комісій, про судові процеси, які в будь-якій цивілізованій державі були б природнім наслідком подібних трагедій...

На жаль, у переважній більшості випадків телебачення звично використовує екстремальні випадки як „фішку”, що, з одного боку, на рівні підсвідомості привертає увагу глядачів, а з іншого – відволікає від інших, суттєвих, потребуючих громадського осмислення, проблем, які мають істотний вплив на реальне життя та добробут громадян.

Звичайно, інформаційні програми українського ТБ не можна вважати суцільним потоком брехні та фальсифікацій. Велика кількість повідомлень цілком відповідають дійсності. Але, на жаль, вони переважно використовуються (свідомо чи не свідомо – то вже інше запитання) в якості своєрідного прикриття. На їх фоні і неправдива інформація сприймається як істинна. Розповсюдження ж неправдивої інформації, пояснюється, звісно, не просто прорахунками самих журналістів, хоча вищезгадані принципи подачі інформації, що називається, в’їлися „в плоть і кров” наших телевізійників настільки, що, мабуть, можна припустити, що багатьом з них вони здаються єдино можливими. Привчили до них і глядачів, оскільки поінформований громадянин являє собою безсумнівну загрозу для самозбереження влади. Маніпулятивні підходи домінують в українських ЗМІ, бо їх господарі у стосунках із потенційними виборцями надають перевагу схемі „аферист-лох” перед схемою „продавець-покупець”.

Такою ж мірою зростання кількості каналів та програм створює лише ілюзію плюралістичного погляду на світ. А та ж інтерактивність, якою ще недавно „козиряли” телевізійники – часто-густо не більш, ніж маскування тенденційної редакційної політики (щоправда, зараз вже і така недолуга інтерактивність, судячи з всього, під забороною). Якість інформації, яку отримують споживачі, погіршується. Відповідно погіршується і знання людьми фактів реальності.

Безумовно, така тенденція, власне, простежується в усьому світі. Так, професор соціології комунікації Каліфорнійського університету Майкл Шадсон пише, що „якщо „бути поінформованим” означає мати під рукою надійну інформацію про своє місто, країну, про те, як закордон впливає на твою країну, про природу, тоді американці поінформовані, як ніколи раніше.. Проте, якщо „бути поінформованим” означає мати ясне і логічне уявлення про світ, яке дає змогу впорядкувати весь інформаційний шум навколо нас, усвідомити своє місце серед оточуючих людей, а також розуміти проблеми, які виходять за межі наших маленьких приватних „світиків”, то таких людей у нас надто мало.. А саме друге означення більше підходить, щоб характеризувати поняття „добре поінформований громадянин”, який визначається не його знайомством як споживача з останнім каталогом наявної інформації, а сформованими інтересами громадянина, що дозволяють йому користуватися цим каталогом не безладно і не навмання.

А наші ЗМІ все більше поставляють матеріал для громадян інформаційного суспільства, а не створюють інформованих громадян.”

Отже, як бачимо, проблема „шоуїзації” новин, яка перешкоджає отриманню громадянами достовірної і всебічної інформації – проблема не суто українська. Вона хвилює і країни, які ми звикли розглядати як зразки демократії.

Але особливість „українського варіанту демократії”, як ми вже писали раніше, полягає у тому, що тут, окрім універсальних проблем медіа, ведеться ще й спланована кампанія дезінформації населення, спрямована на вирішення цілком конкретного завдання – позбавлення українських громадян можливості отримати альтернативну інформацію чи точку зору заради збереження при владі існуючого політичного режиму.