Наталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк

Маніпуляції на ТБ

Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту від впливу та запобігання застосуванню.

Принципи відкритої редакційної політики телеканалів.

Київ – 2003

Телекритика

Інтерньюз-Україна

«Телебачення спецоперацій»

Історія інформаційного терору в українському телеефірі - у викладі аналітиків та експертів „Телекритики”

„ТК” публікує у відкритому доступі електронну версію книги „Телебачення спецоперацій. Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних програмах українського телебачення: моніторинг, методи визначення та засоби протидії”.

Безпрецедентний розмах інформаційного терору та медійних маніпуляцій з яким зіткнулося українське суспільство в ході минулої президентської виборчої кампанії став результатом тривалої і методичної роботи політтехнологів режиму Кучми із створення Єдиного Дезінформаційного Простору. Протягом кількох років, колишня влада, прагнучи продовжити своє панування, здійснювала масштабний план використання маніпуляцій масовою свідомістю за допомогою ЗМІ – в першу чергу телеканалів.

Книга „Телебачення спецоперацій”, яка вийшла в світ у травні 2003 року детально аналізує цей процес на прикладах застосування маніпулятивних прийомів і технологій у програмах українських телеканалів кінця 2002-початку 2003 років. У книзі також подано пропозиції інституційних та законодавчих змін у вітчизняні медіа-сфері, які б застерігали від маніпулятивного використання ЗМІ. Також пропонуються рекомендації щодо впровадження принципів відкритої редакційної політики на телеканалах та Громадського стандарту якості новин. Багато з наведених пропозицій залишаються актуальними і сьогодні.

ВСТУП.

1. Влада інформації = влада маніпуляції?

Маніпулювання громадською думкою із застосуванням різноманітних технологій інформаційно-психологічного впливу - є достатньо масовим явищем у світі. В тому числі – і з метою політичного впливу та здійснення політичних завдань, що і є предметом аналізу цього дослідження. Політичне маніпулювання громадською думкою - серйозна загроза як головним засадам демократичного суспільства, так і особистій інформаційно-психологічній безпеці громадян.

Складно дати стисле визначення маніпуляції, в якому було б враховано всі критерії та характеристики подібного соціально-психологічного феномена взаємодії та взаємовпливу членів суспільства.

Наприклад, відомий російський дослідник Євген Доценко дає кілька формулювань поняття „маніпуляція”:

- вид психологічного впливу, майстерне виконання якого призводить до прихованого збудження у іншої людини намірів, які не збігаються з її актуально існуючими бажаннями;

- вид психологічного впливу, при якому майстерність маніпулятора використовується для прихованого впровадження в психіку адресату цілей, бажань та намірів або установок, які не збігаються з тими, які є у адресата у даний момент;

- вид психологічного впливу, що використовується для досягнення одностороннього виграшу шляхом прихованого залучення людини до виконання певних дій.

Повніше визначення поняття „маніпуляція” дає російський політолог Георгій Грачов.

Він розглядає його – як означення загального підходу до соціальної взаємодії та управління, спрямованого на активне використання різноманітних засобів прихованого примусу людей.

Використання такого загального підходу щодо засобів масової комунікації та політичних процесів означає дії, спрямовані на програмування думок, намірів та цілей мас і психічних станів населення. Кінцева мета таких акцій – це контроль над населенням, його керованість.

Поняття „маніпуляція” означає також специфічний вид психологічного впливу. В цьому значенні використовуються також поняття „маніпулятивний вплив”, „психологічні маніпуляції”, „маніпулювання громадською думкою”, „соціально-політичні маніпуляції особистістю” і т.п.

Поняття „маніпуляція” використовується також для означення певних організаційних форм застосування таємного примусу людини і окремих способів чи стійких поєднань прийомів прихованого психологічного впливу на особистість.

Слід зазначити, що в умовах інформаційного суспільства різноманітні інформаційні технології є невід’ємною складовою частиною здійснення функцій управління суспільством

Причин цього багато, з них виокремимо лише такі:

- надзвичайна складність та суперечливість взаємодії різних суб’єктів політичного процесу. Оскільки вони зазвичай неспроможні досягти консенсусу з найважливіших суспільно-політичних проблем, то єдина державна ідеологія поступається місцем ситуативному застосуванню певних технологій для вирішення конкретних завдань.

- різка зміна культурної парадигми, перехід від модернізму до постмодернізму, що, серед іншого, передбачає:

а)відсутність загальноприйнятої системи світоглядних координат, множинність точок зору та поглядів;

б)розмивання меж між об’єктивною та віртуальною реальностями, породжене стрімким розвитком інформаційних технологій.

Отже, широке використання інформаційних технологій викликане саме суперечністю між складністю сучасної політичної системи і перенасиченістю інформаційного поля та неадекватними цій складності інтелектуальними можливостями конкретних людей. Причому йдеться не лише про політичних діячів чи державних службовців, а й про рядових громадян, яким складно адекватно сприймати та оцінювати інформацію і робити на її підставі раціональні висновки. Це й не дивно. Для прикладу: за оцінками деяких експертів, середня добова кількість повідомлень у мережі Інтернет, які можна розглядати як новини, коливається в межах цифри з шістьма нулями.

Таким чином, на думку оптимістично налаштованих теоретиків постіндустріального суспільства, інформаційні технології у політичній сфері відіграють роль, з одного боку, своєрідного підсилювача інтелектуального потенціалу управлінців, з іншого – мають сприяти налагодженню діалогу між владою та суспільством. Діалогу, який би відбувався на основі отримання його сторонами актуальної, комплексної та, головне, достовірної інформації.

Насправді ж інформаційна епоха ставить кожне суспільство перед проблемою вирішення взаємозалежних і, водночас, суперечливих завдань.

Широкі можливості, які відкриває технічний прогрес, наприклад, для доступу до інформації про діяльність владних структур, вступає в протиріччя із забезпеченням державної таємниці чи конфіденційності ділової інформації.

Інформаційна та культурна глобалізація загрожує національній ідентичності.

Нарешті, свобода слова та вільний доступ до інформації межує із вже згаданою тут перенасиченістю інформаційного поля, яка робить окрему людину неспроможною до синтезу різнорідної “мозаїчної” інформації і прийняття на її основі свідомих і раціональних рішень. А значить, така перенасиченість схиляє людей до міфологічного світобачення, що базується на стереотипах. Тоді як традиційний спосіб не тільки сприйняття інформації, а й впливу на людську свідомість базується на переконанні, апеляції до розуму, застосуванні раціональних аргументів.

Коли ж переважає ірраціональний спосіб світосприймання та використовуються ірраціональні методи інформаційного впливу, тоді реальні факти, що не відповідають усталеним чи сфабрикованим міфам, відкидаються, як несуттєві. Наслідок:необхідність вирішення багатьох серйозних суспільних проблем ігнорується або заміщується у масовій свідомості інспірованими зовні “інформаційними приводами”.

Глобальний процес інформатизації перетворив інформацію у найважливіший інструмент влади та управління. Сучасний світ фактично став “світом мас-медіа” - з потужними механізмами самовідтворення та саморегуляції. ЗМІ почали відтворювати впливати на світ об’єктивної реальності – не лише відображаючи його, а й конструюючи на свій розсуд.

Фактично інформаційне суспільство, хоч як це парадоксально, виявляється найбільш пристосованим до міфологізації політичного життя, а, отже, стає найвразливішим для маніпуляцій.

А сучасні засоби масової комунікації , які є безпосередніми носіями і розповсюджувачами суспільно значущої інформації, відкрили для широкого застосування маніпулятивних технологій принципово нові можливості.

Саме тому, оцінюючи роль та вплив ЗМІ на політичні процеси, експерти зазначають, що в інформаційну епоху влада інформації стає вирішальною в управлінні суспільством, витісняючи на другий план навіть вплив грошей та владного примусу.

Американський соціолог Мануель Кастеллс пише: ”Нова влада полягає в інформаційних кодах, в представницьких іміджах, на підставі яких людство організує свої інститути, а люди будують своє життя і приймають рішення щодо своїх вчинків. Центром такої влади стає людський розум. Ось чому владу в інформаційну епоху одночасно можна ідентифікувати і неможливо вловити. Ми знаємо, що вона з себе являє, але не здатні вловити її, оскільки влада є функцією безкінечної битви навколо культурних кодів і кодексів суспільства. Незалежно від того, хто вийде переможцем у боротьбі за людський розум, саме він правитиме світом...”

***

2.Чому пострадянське суспільство є особливо сприятливою „зоною” для маніпуляцій?

Дуже важливо чітко розмежовувати інформаційні та суто маніпулятивні технології за принципами їх застосування. Схожість і навіть взаємопроникнення цих технологій очевидна, що дає підставу деяким експертам вести мову про невідворотність використання маніпуляцій у політичній сфері, навіть у країнах розвинутої демократії. Цьому можна знайти цілком раціональне пояснення.

Демократія – це своєрідна диктатура компромісів. Влада, завдання якої - знаходити оптимальний варіант поєднання інтересів своїх громадян, практично змушена, часом, використовувати маніпулятивні прийоми, щоб, мінімізуючи затрати ресурсів та коштів, отримати максимальний ефект впливу на людей, забезпечити їх “добровільну” підпорядкованість для виконання конкретних суспільно-значущих завдань. Деякі дослідники взагалі зазначають, що демократизація суспільного життя, власне, і супроводжується переходом від прямого диктату та поневолення до більш тонких і ефективних методик управління.

Зокрема, відомий футуролог Елвін Тоффлер зазначав, що найвищу якість та ефективність сучасній владі надають знання (читай-інформація), які дають можливість “досягти тієї чи іншої мети, мінімально витрачаючи ресурси влади; переконати людей в їх особистій зацікавленості в досягненні мети; перетворити противників у союзників”. Прийнятність такої практики, попри загалом негативне ставлення людей до будь-якого стороннього несанкціонованого психологічного впливу, напевно, можна було б розглядати як один із численних компромісів, на які змушений іти кожен член демократичного суспільства.

Звичайно, влада в будь-якій державі завжди має спокусу підмінити реальне вирішення складних суспільних проблем його імітацією, приховати власні зловживання і т.п. Країни розвинутої демократії – не виняток. До речі, праця знаного американського фахівця Герберта Шіллера „Маніпулятори свідомістю”, яка досі є настільною книгою для фахівців з цієї проблематики, присвячена застосуванню маніпуляцій саме в американському демократичному суспільстві.

Але ось на що слід звернути увагу.

Сучасне політичне життя є сенс розглядати в ринкових категоріях – попиту і пропозиції. Громадяни розвинутого демократичного суспільства формують свій попит на ефективне управління власною державою. При цьому вони спираються на чітко артикульовані власні інтереси та на відповідну – протягом століть - сформовану структуру політичних, громадських, професійних організацій та інституцій, які ці інтереси обстоюють. Існує також суб’єктивний, але дуже вагомий фактор – певний рівень політичної культури, який характеризується вмінням громадян – глибоко чи на примітивному рівні, в даному випадку несуттєво – розуміти віддалені наслідки свого вибору.

Всі ці фактори є серйозними противагами маніпулятивним впливам. Велика кількість соціальних акторів та наявність широкої мережі найрізноманітніших економічно-самодостатніх плюралістичних засобів масової комунікації також девальвує спроби влади чи конкретної політичної сили чинити такі впливи. Нарешті, головними критеріями, які дають змогу у країнах розвинутої демократії відрізняти інформаційні технології від суто маніпулятивних є реальні наслідки їх застосування – для суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема.

Якщо ми розглянемо під таким кутом зору українську реальність, то, м’яко кажучи, знайдемо не багато підстав для оптимізму.

Не будемо заглиблюватись в аналіз соціально-економічного стану української держави, оскільки це тема окремих великих досліджень. Але, навіть спираючись на суто суб’єктивні відчуття середнього українського громадянина, не важко констатувати, що необхідність кардинальних змін у сфері - висловлюючись тими ж ринковими термінами - українського “політичного менеджменту” назріла давно. Подібне розуміння, очевидно, є і в самої влади. Тож цілком зрозуміло, що інстинкт самозбереження диктує владі необхідність широкого застосування для позитивної пропаганди і негативної контрпропаганди, а також для надання їм вигляду об’єктивного інформування - методів маніпуляції свідомістю громадян.

Раніше ця тенденція особливо посилювалася під час парламентських та президентських виборів. Зокрема, останні парламентські вибори яскраво засвідчили, що телевізійниками та PR-фахівцями у великому масштабі застосовувалися прийоми та методи маніпулятивних технологій – часом витончені, часом доволі примітивні.

Тепер, в період з травня 2002-го року, коли буквально на наших очах - за допомогою адміністративного тиску, прямих і неявних погроз та політичних спекуляцій - відбулася підміна результатів народного волевиявлення на парламентських виборах–2002: стало зрозумілим, що влада не має наміру згортати маніпулятивні “операції” проти власного народу і у „міжвиборний” період.

Потужність і масштаб застосування маніпулятивних технологій у засобах масової інформації загалом, і у телебаченні (як найвпливовішому ЗМІ), зокрема, змушує всерйоз замислитися над забезпеченням не тільки демократичних засад реформування пострадянського українського суспільства, а й інформаційно-психологічного захисту українських громадян.

Адже застосування різного роду маніпулятивних впливів, передусім з метою досягнення чи збереження політичного домінування, призводить у результаті до серйозних роладів суспільного життя, породжує суспільну апатію та відчуження більшості населення від свідомої участі у політичному житті країни.

Наслідок - дестабілізація внутріполітичного життя, стагнація негативних явищ, суттєві труднощі на шляху модернізації українського суспільства.

Загроза тим більша, що в умовах різких суспільних змін, руйнування сталих соціальних структур перед кожною людиною постали зовсім нові, незвичні альтернативи вибору життєвої стратегії. Відсутність достовірної інформації не дає громадянам можливості сформулювати для себе раціональний життєвий проект. Як наслідок, люди відчувають соціальну дезорієнтацію та невизначеність, що, як у замкненому колі, збільшує їх залежність від різноманітних маніпулятивних впливів.

Один із засновників сучасної соціології, дослідник ідеологій Карл Манхейм відзначав, що в моменти глибоких криз відбувається блокування здорового глузду - здатності людини розумно оцінювати стан справ і діяти, виходячи з цієї оцінки. Необхідність обмірковувати і розуміти, що відбувається, перетворюється в цей час у непосильне навантаження, і людина намагається уникнути цієї необхідності, сховатися у сфері ірраціонального. Вона починає виявляти підвищену цікавість до окультизму, вивчати гороскопи, вірити астрологам. Психологічний захист особистості проти маніпуляції свідомістю різко послаблюється. Відповідно зростає сугестивність (здатність підпадати під сторонній вплив).

3.Маніпулятивні можливості ЗМІ

Аналізуючи маніпулятивні можливості засобів масової інформації, важливо зрозуміти їх природу і загальні причини, які обумовлюють їх існування. Деякі відмінності в трактуванні таких причин у різних авторів не є перешкодою для об’єднання їх у три основні групи.

По-перше, це причини, викликані суб’єктивізмом людей, які працюють у сфері мас-медіа. Велика частина спотворень у подачі інформації спричинена їх індивідуально-психологічними особливостями, особистими політичними симпатіями і т.п.

По-друге, це причини, викликані політичними, соціально-економічними та організаційними умовами, в яких діють ЗМІ. Головна з них – залежність медіа від конкретних суспільних суб’єктів – економічна та адміністративна. В ринкових умовах мас-медіа працюють на певних клієнтів – наприклад, рекламодавців та інших замовників, які представляють економічний і політичний істеблішмент - і часто-густо ЗМІ змушені враховувати їх інтереси. Адміністративна залежність проявляється у підпорядкованості своїм власникам та засновникам.

По-третє, ще одна причина зумовлена самим процесом функціонування ЗМІ. Для привернення уваги масової аудиторії ЗМІ при підготовці матеріалів та повідомлень керуються певними загальними принципами. На Заході не тільки експерти та дослідники, а й широка інтелектуальна громадськість глибоко стурбована так званою „шоуізацією новин”, передусім – телевізійних, які виробляються комерційними каналами. Російський дослідник Василь Пугачов зазначає, що взяті ЗМІ на озброєння ”принципи добору матеріалів погано суміщаються з глибокими аналітичними повідомленнями і часто перешкоджають створенню інформаційної картини світу, більш–менш адекватної реальності”. Він виділяє п’ять таких принципів :

- пріоритетність(справжня та уявна) і привабливість теми для громадян. Згідно з цим принципом, повідомлення ЗМІ стосуються переважно таких тем, як загрози миру, стабільності та безпеці громадян, тероризм, екологічні та інші катастрофи і т.п.;

- неординарність фактів. Інформація про екстремальні події – голод, війни, жорстокі злочини – домінує над висвітленням подій буденного, звичайного життя. Цим пояснюється, зокрема, схильність ЗМІ до інформації негативного характеру та сенсацій;

- новизна фактів. Привернути увагу населення можуть більшою мірою ті повідомлення, які ще не отримали широкого розголосу;

- успіх. У передачі і статті потрапляють повідомлення про успіхи політичних лідерів, партій. Особлива увага приділяється переможцям виборів або рейтингових опитувань. Культ зірок у політиці, мистецтві, спорті – типове явище для ЗМК в ринковому суспільстві;

- високий суспільний статус. Чим вищий статус джерела інформації, тим більш значною вважається інтерв’ю або програма, оскільки вважається, що їх популярність прямо пропорційна їх суспільному становищу. З огляду на дію цього принципу найлегший доступ до ЗМІ мають особи, які займають вищі місця у політичній, військовій, церковній та інших ієрархіях.

З одного боку, орієнтація на ці принципи активізує потреби людей у соціально-значущій інформації, робить їх учасниками інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві. Водночас вони дають змогу суспільним суб’єктам змінювати інформацію, процеси її функціонування для маніпулятивного впливу на людей.

В Україні не відлагоджені демократичні механізми, що захищали б медіа від прямого політичного тиску, який в умовах пострадянського суспільства є головним механізмом „замовлення” на використання маніпулятивних технологій. Суворість законів - традиційно для країн пострадянського простору - пом’якшується необов’язковістю їх виконання, спричиненою відсутністю традицій політичної культури та нерозвиненістю громадянського суспільства, загальною корумпованістю влади. Не випадково для визначення своєрідного політичного устрою, властивого для пострадянських держав, західні політологи придумали (на наш погляд, надто м’який) термін - „дефектна демократія”.