Тоніс-інформ 23:59 (Тоніс)

У сюжеті „Тоніса” щодо подій у Верховній Раді крім опису бійок майже нічого оригінального (у порівняні з іншими відповідними сюжетами українських каналів) не містилося. За докорами („Цього разу опозиція розтрощила ледь не всю комп’ютерну систему „Рада””) слідувала іронія („депутатське шоу”).

Правда слід відмітити, що своєрідно підійшли на Тонісі до висвітлення конфлікту між Ю.Тимошенко та Г.Суркісом. Було сказано про те, що С.Хмара захищав Ю.Тимошенко, поданий його синхрон, в якому він звинувачує Г.Суркіса у побитті Ю.Тимошенко, журналіст сказав і про те, що жінки-депутати звернулися із проханням щодо Г.Суркіса до спікера „вилучити його з парламентського поля на 5 днів”. Але ні для пояснень самого Г.Суркіса, ні для відповідної інформації журналіста щодо тих пояснень місця не знайшлося. Тобто тут можна говорити про приховування інформації та приховану атаку на одну з фракцій більшості. Об’єкт атаки помінявся, але методи залишилися тими самими.

Наприкінці сюжету було надано слово А.Толстоухову, який представляє більшість. Щодо позиції опозиційних сил, то глядач її не побачив і не почув.

Всі провідні канали України в своїх новинних випусках поставили на перше місце протистояння у парламенті. Тобто спроби замовчувати або принизити значення тих подій зафіксовано не було. Але фактично в усіх новинах розмова переводилася з політичної площини на побутову. Журналісти широко використовували прийоми іронії та докору. Тобто наголос робився на бійках, на поведінці парламентарів, яка не відповідає їх високому призначенню, на поламаному обладнані та інших матеріальних збитках. А глибинні причини протистояння, як правило, не висвітлювалися. Акцент робився тільки на зовнішніх обставинах. Наголошувалося на тому, що опозиція вважає голосування по відставці голови Нацбанку порушенням регламенту, а більшість вважає інакше. Деякі канали пояснювали дії опозиції небажанням поступатися посадами голів комітетів (це мало відбутися після розгляду питання по голові Нацбанку). Але жоден канал не поінформував по суті звинувачень опозиції, які були висловленні П.Симоненком, щодо намагання здійснити фінансову операцію з 3,5 млрд. грн. Замовчування цього питання є порушенням права на інформацію. Новинні сюжети про протистояння у парламенті до болі нагадували один одного. Вони нібито були скроєні за одним шаблоном. Навіть докори та іронічні елементи повторювались („надважливі” законопроекти в новинах УТ-1 і Ери, „було б смішно, якщо б не...” у випусках Ери та Інтера, „працівники технічних служб парламенту намагаються оцінити (підраховують) збитки” на 1+1, Інтері, ICTV тощо).

Висновки

Різноманітні маніпуляційні технології використовують всі провідні телевізійні канали України. Треба відмітити вражаюче велику різницю між підходами до проблеми у вечірніх та нічних випусках новин. У нічних випусках у журналістів „прорізається” голос, досить сміливі власні оцінки подій, вони роблять сюжети значно професійніше, більше дотримуючись принципів „доброї” журналістики. Залишається пошкодувати, що значна частина населення України не є глядачами саме нічних випусків новин і свою „картинку світу” вибудовує на матеріалах вечірніх випусків.

Значна частина журналістів прямо ідентифікує себе з однією з сторін у конфлікті та, таким чином, порушує принципи інформаційної журналістики. Часто журналісти використовують при цьому прийом „авторитета”, тобто наводять свою позицію під прикриттям цитати якогось політика. Можна навести також прийом „аргумент”, коли репортер фактично вступає у дебати, відстоюючи одну з сторін у конфлікті. Враховуючи те, що журналіст користується, внаслідок зовнішньої нейтральності, більшим авторитетом в аудиторії, порівняно з прямими учасниками конфлікту, такі техніки є особливо небезпечними при маніпуляції свідомістю аудиторії.

Важливу роль у встановленні інформаційних пріоритетів має формування „порядку денного”, тобто місця розташування новин. Зрозуміло, що найголовніші події дня мають йти на початку випуску. Часто цей принцип порушується, і глядач отримує спотворене уявлення про пріоритетність подій у країні та світі.

На жаль, на українських каналах ми спостерігаємо також прийом „підтасування карт”, коли журналісти пересмикують поняття, події, фігури і, таким чином, вводять аудиторію в оману.

Майже на всіх каналах широко використовується прийом „останнє слово”. Тобто після повідомлення про конфліктуючи думки журналіст наприкінці викладає позицію тільки одної з сторін, „забуваючи” про другу.

На жаль, ми спостерігаємо майже повну відсутність дебатів на українських каналах. В основному, робота ведеться на основі „напівдебатів”, коли слово надається тільки представнику одної сторони конфлікту. Звичайно, це порушує права глядача на об’єктивну, неупереджену інформацію.

Інколи використовується прийом сарказму та іронії. Важливі події представляються смішними та несуттєвими. Зрозуміло, що і в цьому випадку права аудиторії на інформацію теж порушуються.

Інколи журналісти повністю ідентифікують себе з однією з сторін конфлікту та здійснюють прямі атаки на протилежний бік. Але найчастіше ми спостерігаємо техніку, коли журналіст під прикриттям „фальшивого нейтралітету” здійснює приховані атаки проти опонентів „правильної” точки зору. В принципі, нічого особливого в таких атаках немає. Немає у тому випадку, якщо її об’єктом є не одна, а обидві політичні сили. Але позиції влади не атакує жодний канал.

У складних і суперечливих ситуаціях телебачення не інформує населення про всі обставини тієї чи іншої справи, порушуючи таким чином право на інформацію і не даючи можливості аудиторії виробити свою точку зору з приводу подій, що відбуваються, із урахуванням всіх обставин справи.

Інформаційні сюжети різних каналів на проаналізовані теми майже всі були побудовані за однією схемою і давали однакові оцінки. Звичайно, це ненормальне явище у будь-якій країні. Фактично, на телеекрані відбивалася тільки точка зору провладних сил, а опозиція служила „хлопчиками для биття”. Як правило, після синхрону представника опозиції слідує синхрон провладного політика, який спростовує інформацію опозиціонера. Можливо, інколи це буває доречно, але чому ніколи не буває навпаки? Журналісти, свідомо чи несвідомо виступають як знаряддя певних політичних сил, забуваючи про своє соціальне призначення нести аудиторії об’єктивну та всебічну ІНФОРМАЦІЮ про факти та події сьогодення.