1. 5. Аналіз фінансової стійкості

Відповідно до чинного нині законодавства України для оцінювання фінансової стійкості підприємства вирішального значення набуває показник чистих активів, який визначають як різницю суми активів, використовуваних для розрахунку, і суми зобов’язань, взятих до розрахунку.

Активи підприємства використовують для розрахунків. Вони дорівнюють сумі підсумків розділів балансу І «Позаобігові активи» і ІІ «Обігові активи» за мінусом вартості власних акцій, викуплених в акціонерів (рядок 045 розділу ІІ балансу), а також оцінювальних резервів за сумнівними боргами, якщо їх створювали (рядок 162 розділу ІІ балансу).

Зобов’язання підприємства, взяті до розрахунку, дорівнюють сумі підсумків розділів пасиву балансу ІІІ «Довгострокові зобов’язання» і ІV «Поточні зобов’язання», збільшеній на суми цільового фінансування (рядок 420, розділ ІІ пасиву) і зменшеній на суми доходів майбутніх періодів (розділ V пасиву).

Згідно з чинним законодавством України для акціонерних товариств якщо по закінченні другого і кожного наступного фінансового року вартість чистих активів підприємства менша за його статутний капітал, підприємство зобов’язане поінфор­мувати про зменшення свого статутного капіталу до величини, що не перевищує вартість його чистих активів. Тому різниця реального власного і статутного капіталів – основний вихідний показник стійкості фінансового стану підприємства.

Позитивні складові можна умовно назвати приростом власного капіталу, а негативні складові – вилученням власного капіталу. Якщо зростання власного капіталу перевищує його вилучення (або дорівнює йому), то різниця реального власного капіталу та статутного капіталу є позитивною (або принаймні не є негативною) і, відповідно, виконується мінімальна умова фінансової стійкості підприємства.

Якщо приріст власного капіталу є меншим від його вилучення, то різниця реального власного і статутного капіталів є негативною, що свідчить про нестійкий фінансовий стан підприємства.

Аналіз різниці реального власного і статутного капіталів проводять у формі табл. 52. У ході аналізу встановлюють достатність величин реального власного капіталу.

У випадку визначення нестачі реального власного капіталу зусилля потрібно спрямувати на збільшення прибутку, зростання рентабельності, погашення заборгованості учасників (засновників) за внесками у статутний капітал, розподіл чистого прибутку переважно на поповнення резервного капіталу.

Таблиця 52

Динаміка різниці реального власного і статутного капіталів

(у тис. грн.)

1. 6. Аналіз платоспроможності і ліквідності

Платоспроможність підприємства є ознакою фінансової стійкості, суттю якого є забезпеченість обігових активів довготерміновими джере­лами формування. Більша чи менша поточна платоспроможність (або непла­тоспроможність) зумовлена більшим чи меншим рівнем забез­печеності (або незабезпеченості) обігових активів довготерміновими джерелами.

Для оцінювання платоспроможності підприємства викорис­товують три відносних показники, що відрізняються складом ліквідних активів, які розглядають як покриття поточних пасивів.

Негайну платоспроможність підприємства характеризує коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яку частину поточної заборго­ваності може покрити підприємство за рахунок наявних грошових коштів. Поточні зобов’язання складаються: з короткотермінових кредитів банків, кредиторської заборгованості, інших поточних зобов’язань.

Показник розраховують за формулою:

Достатнє обмеження , поширене в економічній літературі, означає, що кожного дня потрібно погашати 20% поточних зобов’язань підприємства, тобто у випадку збереження залишку грошових коштів на рівні звітної дати (переважно за рахунок забезпечення рівномірного надходження платежів від партнерів) поточну заборгованість, наявну на звітну дату, можна погасити за 50 днів (1:0,2). Враховуючи неоднорідну структуру термінів погашення заборгованості, даний норматив потрібно вважати завищеним. Для одержання реальнішого й об’єктив­нішого обмеження необхідно на основі даних аналітичного обліку визначити середній термін погашення кредитів і середній термін погашення кредиторської заборгованості. Тоді коефіцієнт абсолютної ліквідності має бути не меншим за величину, що показує питому вагу поточних зобов’язань, яка підлягає щоденній оплаті. Основним чинником підвищення рівня абсолютної ліквідності є рівномірне і своєчасне погашення дебіторської заборгованості.

Платоспроможність підприємства з урахуванням майбутніх надход­жень від дебіторів характеризує коефіцієнт уточненої (поточної) ліквідності. Він показує, яку частину поточної заборгованості підприємства може покрити в найближчій перспективі за умови повного погашення дебітор­ської заборгованості:

Достатнє обмеження означає, що грошові кошти і майбутні надход­ження від поточної діяльності мають відшкодовувати поточні борги. Для підвищення рівня уточненої ліквідності необхідно сприяти зростанню забезпеченості запасів власними обіговими засобами, для чого потрібно збільшити власні обігові кошти й обґрунтовано знизити рівень запасів.

Прогнозовані платіжні можливості підприємства за умови погашення дебіторської заборгованості і реалізації наявних запасів відображає коефіцієнт покриття:

Достатнім є обмеження показника: . Даний норматив для коефіцієнта покриття можна вважати дещо завищеним. Без сумніву, що коефіцієнт покриття має бути більшим за одиницю, але точніше для конкретної ситуації норматив можна визначити лише на основі статистичної обробки широкого ряду даних вітчизняних і закордонних компаній, які мають аналогічний профіль діяльності до того, що аналізують.

Для підвищення рівня коефіцієнта покриття необхідно поповнювати реальний власний капітал підприємства й обґрунтовано стримувати зростання позаобігових активів і дебіторської заборгованості. На відміну від коефіцієнтів абсолютної ліквідності та уточненої (поточної) ліквідності, що показують негайну і поточну платоспроможність, коефіцієнт покриття відображає прогноз платоспроможності на доволі віддалену перспективу.

Різні показники ліквідності не тільки дають різнобічну характеристику платоспроможності підприємства при різному рівні обліку ліквідних активів, а й відповідають інтересам різних зовнішніх показників аналітичної інформації. Так, для постачальників товарів (робіт, послуг) найцікавішим є коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_аб). Банк, що кредитує дане підприємство, більше уваги приділяє коефіцієнтові уточненої ліквідності (К_л). Потенційні і дійсні акціонери підприємства більшою мірою оцінюють його платоспро­можність за коефіцієнтом покриття (К_п).

Загальну платоспроможність підприємства визначають, як здатність покрити всі зобов’язання підприємства (короткотер­мінові й довготермінові) всіма її активами. Коефіцієнт загальної платоспроможності розрахо­вують за формулою:

Достатнім є обмеження для коефіцієнта:

Основним чинником, що зумовлює загальну платоспро­можність, є наявність у підприємства реального власного капіталу.

Для прогнозу зміни платоспроможності підприємства на практиці використовують коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності, який обчислюють за формулою:

Як коефіцієнт платоспроможності, за допомогою якого здійснюють прогноз, використовують коефіцієнт покриття, нормативне значення якого беруть на рівні 2. За період відновлення платоспроможності беруть 6 місяців, за період її втрати – 3 місяці.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, що має значення більше за 1, свідчить про наявність тенденції відновлення платоспроможності підприємства протягом 6 місяців. Значення коефіцієнта менше за 1 показує відсутність такої тенденції у звітному періоді.

Коефіцієнт втрати платоспроможності, що має значення менше за 1, свідчить про наявність тенденції втрати платоспро­можності протягом 3 місяців.

Прогноз зміни платоспроможності підприємства можна складати за допомогою коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності, а також на основі значень коефіцієнтів абсолютної ліквідності, уточненої (поточної) ліквідності, загальної платоспроможності та їх нормативних значень. При цьому можливі варіації тривалості періоду відновлення (втрати) платоспроможності залежно від мети аналізу.