8. 2. Виконання внутрішньовиробничого завдання і динаміка показників собівартості продукції

У господарській практиці підприємства прогнозують і розраховують такі основні показники собівартості, як:

• повна собівартість товарної продукції;

• витрати на 1 грн. товарної продукції;

• собівартість одиниці виробів.

До завдання аналізу собівартості продукції входять:

• оцінювання обґрунтованості й напруженості завдання;

• оцінювання виконання завдання за показниками собівар­тос­ті і вивчення їхньої динаміки, встановлення відповідності фактичних і діючих у виробництві затрат поточним нормативам витрат матері­альних, трудових і грошових ресурсів;

• виявлення і кількісне визначення чинників, що вплинули на відхи­лення фактичних показників собівартості від прогнозованих, а також їхньої динаміки;

• оперативний вплив на формування показників собівартості;

• вивчення чинників зміни показників собівартості за окремими статтями витрат;

• виявлення і мобілізація резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Джерелами інформації для аналізу є: форма № 1-підпри­ємництво «Звіт про основні показники діяльності підприємства (робіт, послуг)»; форма № 5 примітки до річної фінансової звітності (дані поточного бухгалтерського обліку, журнал-ордер (№ 5, 5^А), калькуляції окремих виробів, внутрішньовиробничі плани й акти впровадження нової техніки, розрахунки підприємства.

Таблиця 37

Аналіз собівартості товарної продукції об’єднання за рік

До проведення аналізу варто показникам собівартості порівнюваних періодів надати порівняльного вигляду, якщо:

а) змінилася структура підприємства в результаті злиття з іншими виробничими структурами, виділення окремих структурних частин при здаванні їх в оренду, створення спільних підприємств та ін.;

б) змінився склад витрат, що входять у собівартість продукції, або при внесенні до неї витрат, відшкодуванні раніше з інших джерел чи при виключенні деяких витрат, пов’язаних зі змінами в системі економічних відносин;

в) були доволі відчутні зростання цін на виробничі запаси, продукцію і збільшення заробітної плати, зумовлене інфляційними процесами і т. д. У такому випадку зміну цін розглядають як зовнішній, не контрольований підприємством чинник.

У нормуванні й обліку застосовують два види економічного групування витрат – за економічними елементами і за калькуляційними статтями собівартості. Затрати за елемен­тами – це витрати звітного періоду як на готові вироби, так і на незавершене виробництво. Таке групування показує, що витрачено на випуск продукції. При аналізі витрат на виробни­цтво їх доцільно згруповувати таким чином: витрати на засоби праці (амортизацію основних засобів), предмети праці – матеріальні витрати; витрати на оплату праці й ін. Витрати на засоби і предмети праці відображають витрати уречевленої праці, а витрати на оплату праці разом із відрахуваннями на соціальні потреби – витрати живої праці. До інших належать податки, які вносять у собівартість продукції в позабюджетні фонди (крім відрахувань на соціальні потреби), відсотки за кредитами банку, витрати на відряд­ження й ін.

У процесі аналізу вивчають структуру витрат і її динаміку, що дає змогу визначити матеріаломісткість, трудомісткість, енергомісткість продукції, з’ясувати характер змін і їхній вплив на собівартість продукції. Структуру витрат аналізують шляхом порівняння питомої ваги окремих елементів за ряд звітних або фактичних періодів з прогнозами. Крім цього, доцільно визначити абсолютну суму економії або перевитрат за загальною сумою витрат і за кожним елементом, вивчити причини відхилень.

Аналіз структури витрат дає змогу вивчати використання виробничих ресурсів, виявляти дефіцитні ресурси, що стримують використання потенційних можливостей для розширення виробництва і підвищення якості продукції, а також виявляти ті ресурси, споживання яких зумовлює зростання витрат на виробництво, що перевищує розрахунковий рівень.

Аналіз динаміки структури витрат і чинників їхньої зміни дає можливість вчасно реагувати на відхилення від об’єктивних параметрів виробничого процесу, вживати попереджувальних заходів з недопущення зайвих витрат і втрат, виявляти тенденції зміни витрат, розробляти заходи для їх зниження.

Виконання завдання щодо собівартості товарної продукції аналізують шляхом зіставлення фактичної собівартості в цінах, закладених у плані, з нормативною собівартістю фактично випущеної продукції (табл. 37, дані у млн. грн.).

При загальній економії від зниження собівартості товарної продукції по об’єднанні в сумі 154 млн. грн. філія № 2 допустила перевитрату на 20 млн. грн.