Цінової еластичності пропозиції.

У даному випадку (рис. 14а) цінова еластичність пропозиції дорівнює:

.

Таким чином, якщо крива пропозиції, задана лінійною функцією, проходить через початок координат, то всі точки даної кривої мають одиничну еластичність за ціною.

Ситуації, при якій крива пропозиції задана лінійною функцією виду , відповідає графік на рис. 14б. Цінова еластичність пропозиції у даному випадку дорівнює:

,

бо С > 0 і kР < kР + С.

У даному випадку пропозиція еластична за ціною для всіх точок кривої пропозиції.

Ситуації, при якій крива пропозиції задана лінійною функцією виду Qs= kP + C, відповідає графік на рис. 14в. Цінова еластичність попиту при цьому дорівнює:

С > 0 і kР < kР + С.

Отже, у розглянутій ситуації пропозиція нееластична за ціною для всіх точок кривої пропозиції.

Таким чином, графічно коефіцієнт цінової еластичності лінійної кривої пропозиції у точці визначають (за аналогією з правилом для лінійної функції попиту) за допомогою співвідношення величин відрізків кривої пропозиції від заданої точки до осей координат. У випадку, якщо відстань від якоїсь точки графіка до осі незалежної змінної (вісь Р) по кривій пропозиції менша від відстані від цієї точки до осі залежної змінної (вісь Q), то пропозиція еластична за ціною у будь-якій точці кривої пропозиції, і навпаки, нееластична, якщо дана відстань більша.

На графіку, що зображує нелінійну функцію пропозиції, цінову еластичність пропозиції у будь-якій точці графіка визначають за допомогою співвідношення величин відрізків дотичної до графіка у досліджуваній точці до осі Р й осі Q. Правило тут таке ж, як і для лінійної залежності величини пропозиції від ціни товару, бо у випадку лінійного характеру функції пропозиції, розглянутому вище, дотичною служить безпосередньо сам графік функції пропозиції.

Серед основних чинників, що визначають величину цінової еластичності пропозиції, можна виділити чинник часу і чинник технології. Так, чим триваліший відрізок часу, яким володіє виробник товару, тим більше можливостей для його пристосування до зміни ціни і перерозподілу ресурсів між альтернативними (різними) напрямками їх використання. І чим гнучкішу технологію використовують для виробництва товарів, тим легше при зміні ціни перейти від виробництва одного товару до виробництва іншого. І навпаки, чим жорсткіша технологія, тим менша еластичність величини пропозиції товару за його ціною.

Розділ 3. Аналіз випуску продукції

3. 1. Аналіз випуску продукції за асортиментом і складом продукції

Аналіз асортименту продукції дає можливість вирішити проблему вибору номенклатури продукції, яку випускають. Основним завданням асортиментної програми є визначення структури виробництва підприємства (дільниці), а саме:

– визначення співвідношення між новою продукцією, що потребує вдосконалення та модифікації, традиційною продукцією, що не

потребує вдосконалень, і застарілою продукцією;

– визначення номенклатури продукції, яку випускають;

– оцінювання числа моделей та модифікацій однієї і тієї ж продукції, яку випускають;

– визначення структури життєвого циклу за всією номен­­­кла­­­­­­турою продукції, яку випускають, та перспектив оновлення асортименту.

Формування асортиментної програми здійснюється з урахуванням необхідних ресурсів, рівня техніки та технології виробництва, можливостей створення нового виробництва в оптимальні терміни, наявності патентів; очікуваної рента­бельності виробництва та термінів окупності інвестицій; наявності управлінських кадрів та кваліфікації персоналу на всіх ланках виробничого циклу; наявності стійких зв’язків із постачальниками; ступеня ризику, пов’язаного із сезонністю попиту. Асортиментна програма спрямована на оптимізацію використання технологічних знань та досвіду своєї фірми, оптимізацію фінансових ресурсів з точки зору рентабельності товарів, які випускають.

В основі формування асортиментної політики лежить концепція життєвого циклу товару. На кожному етапі життєвого циклу товару використовують різні форми і методи торгівлі та застосовують різні засоби стимулювання збуту, (причому наявні специфічні особливості при збуті різних товарів споживчого призначення, а також продукції виробничого призначення).

Розробка асортиментної політики потребує постійної уваги до вивчення продукту з точки зору його життєвого циклу та прийняття своєчасних рішень щодо впровадження нової продукції, модернізації та вдоско­налення традиційних видів продуктів, зняття товарів з виробництва.

Практика показує, що розробкою та здійсненням асорти­ментної програми займається центральний апарат управління постійно.

Коли номенклатура виробів розроблена, відповідальність за впровадження нововведень у виробництво покладають на виробничі дільниці.

Одночасний випуск нових товарів і вдосконалення тради­ційних товарів і технологій, як правило, характерні лише для великих підприємств та об’єднань.

Виробники невеликих підприємств переважно спеціа­лі­зу­ються за видами діяльності, тобто:

– виробники-новатори – виготовляють нову продукцію;

– підприємства і фірми займаються випуском оригінальних модифікацій вже відомих виробів;

– машинобудівельні підприємства вузького профілю випу­скають нескладні вироби або деталі масового випуску.

Виконання укладених контрактів про поставки залежить від випуску конкретних видів продукції, тобто від виконання завдань щодо асортименту продукції.

Асортимент продукції – це перелік найменувань виробів із вказанням одиниць вимірювання кожного з них. Залежно від рівня контролю виконання контрактів розрізняють асортимент двох видів: обов’язковий і повний.

Повний асортимент визначає саме підприємство на основі договорів із покупцями.

Джерелом даних для аналізу виконання завдання щодо асортименту за квартал, півріччя, рік служить форма 1–П, але вона містить дані за групами продукції, тобто за груповим асортиментом. Аналіз виконання завдання щодо повного асортименту проводять на основі машинограми «Відомість випуску продукції з виробництва» («Відомість надходження готової продукції на склад»).

Існує кілька способів аналізу виконання за асортиментом.

Найбільш простим є спосіб найменшого відсотка.

Спочатку виявляють найнижчий відсоток виконання завдання щодо випуску конкретного виду продукції (але не вищий за 100%), а потім приймають його за кінцевий показник виконання завдання щодо асортименту.

При першому способі відсоток виконання завдання щодо асортименту дорівнює 80%. При такому способі оцінювання не враховують питому вагу в обов’язковому асортименті тих виробів, завдання щодо випуску яких не виконано.

Таблиця 7