I враз несподiвано Григорiй пхнув Гриця в бiк. Пхнув в розчинену браму, аж той поточився. Там стали I стояли завмерши.

Повз них бiгом пробiгла постать в собачiй хутрянцi i в капелюсi з розпущеними вухами. Як хорт...

Пождавши хвилину, як затихло рипiння, хлопцi вийшли, скрутили назад на головну i пiшли шпарко.

До двiрця треба пройти головну вулицю, потiм майдан, потiм пустир за площею, потiм базар, а потiм ще з кiлометр передмiстям. Дохи заважали йти, - хлопцi їх поскидали й тримали на руцi. Рюкзаки - на плечах.

Пересiкли навскiс велику площу з пам'ятником Ленiну посерединi. Ленiн переймав їх, пiднiсши руку, показував шлях в противнiм напрямку, нiби хотiв обдурити чи силою завернути.

Минувши площу, перейшли навскiс пустошi i бур'янища, нацiлившись на рiг вулицi, що вела повз тiчок до вокзалу. Тут перелiзли через окiп i вже були вийшли на шлях, та раптом в темрявi виросла постать перед Григорiєм:

- Руки вгору!.. - блиснула сталь пiстолета, наставленого сторч.

Григорiй звiв руки... Але, зводячи руки, несподiвано пiддав ногою так, що пiстоль фуркнув десь через голову в снiг, а в ту ж мить Гриць зацiдив невiдомого з усього маху в ухо. Григорiй не дав упасти - з лiвої! А тодi турнув ногою так, як те робить сохатий, рятуючись вiд смерти, - сторч у груди прямим ударом.

Невдалий Пiнкертон хекнув, мелькнувши ногами в повiтрi, полетiв у темряву, з хряском ударився об паркан i звалився десь у снiг.

- Не ходи босий! - прошипiв люто Гриць, ступнувши слiдом.

- Стоп! - спинив Григорiй. - То - чорнороб. Гайда!!.

I, пiдхопивши доху, що Григорiй упустив, пiдiймавши руки, хлопцi припустили, як дрiбен дощик...

На станцiю забiгли з другого боку, просто на колiї.

Саме вирушав товаровий ешелон - десь, нiби на пiвдень. Скочили на ходу. Трапили в порожнiй вагон. Забрались у куток i сидiли, тяжко вiдсапуючись.

А вже як ешелон пройшов через мiст на Уссурi i покотив шпарко, Гриць почав реготатись:

- Що воно було за халєра, га?! Чого воно хотiло?

- Чого хотiло?

- Еге ж.

- Напевно, хотiло пограбувати... Мабуть, бачило багато грошей... як гуляли i...

- От заробив бiдняга!

Григорiй мовчав. Думка йому шалено працювала, намагаючись знайти всьому логiчне пояснення, але нiчого не виходило. Сам не знав, що думати. Може, вiн нечемно турнув того, що стояв на дверях?

Далебi так! В кожнiм разi вiн його напевно перелякав.

Це вiн пам'ятає. Може, що ляпнув у хмелю? Так нi...

Напружував пам'ять, намагаючись пригадати, що то був за один, але не годен був щось до пуття згадати, як в дурному снi. Дуже вiн випив зайве.

А може, i справдi хто думав пограбувати? А гляди - швидше всього. Все можливе. Одначе iнстинктивно вiдчував, що щось не так, що за тим криється величезна небезпека, загроза.

А зрештою махнув рукою. "Аби лише не прибили того дурака на смерть. Хай брикає..." Розв'язали рюкзак i заходились вечеряти.

Потiм посiдали тiсно в кутку i так задрiмали. Товаровий ешелон йшов не зупиняючись.

На станцiї Лазо хлопцi вилiзли десь на свiтанку.

У Кiм-Гi-Суна посiдлали конi, швиденько поснiдали, випили по чарцi з того запасу, що накупили в Хабаровську, i рушили.

Поки перебували в цiм свiтi цивiлiзацiї, почувались непевно, почувались в небезпецi, - нiчна пригода набула таємничого значення, незрозумiлого змiсту. Квапилися швидше виїхати в iнший, у свiй свiт.

I тiльки коли повернули в хащi - свобiдно зiтхнули:

"Все!". Вернувся добрий гумор, упевненiсть i душевний спокiй.

Тут - вони вдома! О, тут вони господарi!

Слухаючи, як шумiли кедрачi назустрiч, як височеннi кедри похитували коронами привiтно, переповiдаючiї вiчну свою казку а чи звiтуючи за днi розлуки, Григорiй вiдчув приплив буйної, дикунської радостi, а воднораз, - непереможної сили, що вирувала в нiм.

Го-го! Хтось там на нього насувається?! То ми ще подивимось. О, ми ще подивимось! Доки вiн тут - нема тiї сили, щоб його звiдси викурила, щоб взяла його живцем.

I не знаючи, як виладувати ту снагу i ту безвiдчитну тваринячу радiсть вiд життєвої наснаги, хлопцi пускали конi вчвал, стрiляли в пнi i стовбури i гоготiли, як азiати.

"Так, ми ще подивимось!"

* * *

Вдома Гриць розповiдав Наталцi про їхнi парубоцькi походеньки. Про химерних розмальованих дiвчат, про музики, про мащенi фарбою губи, про дивацькi танки... Про весь той "цирк".

Дiвчина, що знiчев'я перебирала iзюбринi лапки, готуючи їх до шиття унтiв, i пильно розглядала їх - особливо тi чотири - ревичнi, з того iзюбра, що дурiв з пристрастi й загинув, - слухала братовi теревенi й була дуже сердита.

Навiть не тiшилась з подарункiв, що їх навезли хлопцi.

А як зостались з Грицем самi, Наталка приступила з допитом - перепитувала знову й знову про їхнi гулi, про чудернацькi музики, про танцi та про тих панянок мальованих, i слухала пильно, з блискучими очима, намагаючись не прогавити нi слова... Який химерний той свiт! Чи й вони теж танцювали?

Аякже! Танцювали. Навiть до них панянки сватались, такi-о iнтереснi... - Гриць показував, якi саме iнтереснi.

Але виходило, що то не вони танцювали з пiвголими "панянками", а тi "пришелепкуватi городяни". А вони? - вони собi добре попиячили.