I вони наробили ще шелесту.

Показували по черзi трiки, розваги для.

Гриць стрiляв гiльзу, покладену на стовпець, - на 50 крокiв стрiляв її в денце з бойового. Пiсля пострiлу гiльза цвiрiнчала десь.

Григорiй, стрельнувши для проби кiлька разiв у стовпчик i звiривши остаточно рушницю, стрiляв у пiдкинену бляшану банку вiд пороху, набиту пiском.

Та найцiкавiший нумер демонструвала Наталка. Вона "сiкла локшину", так називають мисливцi цю оригiнальну i трудну вправу.

Встромила свiй мисливський нiж в пень лезом до себе. Пiдсунула пень до товстої пiдвалини коло комори. А тодi принесла з хати бердану, що стрiляла кулями без оболонки, i, одмiрявши 50 крокiв, стрiляла лежачи в лезо ножа. Вистрiлила десять разiв...

Обабiч ножа в пiдвалинi було по 8 половинок куль. Вони глибоко повлiтали в дубову пiдвалину.

Це i називалось на мисливськiй мовi "сiкти локшину". Лише двi кулi вгрузлiї цiляком злiва.

Старий Сiрко спостерiгав, спостерiгав все те та й собi не витримав. Став показувати, "як вiн колись стрiляв, як був молодим". Вiн вийняв з кишенi кiлька мiдяних грошин по три та по п'ять копiйок i звелiв Грицевi кидати їх по однiй вгору... Згадав, як вони колись бавились (мисливцi цебто) замолоду. Було, поз'їздяться на базу у Владивостоцi здавати панти, та й давай дурiти, - накуплять горiлки, боєначиння на цiлий рiк, повиводять зiд мiсто на сопку i там влаштують стрiльбище, - стрiляють по грошах в лет на могорич. Ось так...

Гриць кидав угору п'ятака, а старий Сiрко бистро ловив його на мушку. Пiсля пострiлу п'ятак щезав. Лише чути було, як вiн десь сюрчав пiсля зудару з кулею.

То було весело. Регiт стояв на подвiр'ї, коди старив Сiрко пiсля кожного пострiлу примовляв зiтхаючи:

- Ось так колись i я стрiляв, як був молодим.

Ось так Сiрки бавились собi знiчев'я. Нi, вiдбували муштру навесело перед тим, як вирушити на довгий час в тайгу, в далеку дорогу, на суворий i тяжкий промисел.

П'ятнували.

На те, мовляв, старий Сiрко, щоб око було метке, а рука тверда, а рушниця щоб була вiрная.

_Роздiл шостий_

_В ПРАЛIСАХ СIХОТЕ-АЛIНЯ_

_На маршi_

День лишень перепочили конi, i старий Сiрко загадав збиратися в дорогу. На промисел, на пантування. Сам вiн тiльки погейкував та загадував, а все робилось якось само собою. Мати з Наталкою наготовляли всього, чого треба було. Збирали й пакували в мiшки, торбинки i торбиночки - борошно, свiчки, оселедцi, хлiб свiжий, цукор, кирпичний чай. Наливали в боклажки та в сулiї олiю, спирт, гас, мед... Клали, де треба, сiрники, кресало, голки, нитки... Мати все приказувала Наталцi:

- Ти ж дивись - те буде там, а те там...

- Добре, добре, мамо, - там розберем. А забудемо, де чай, то горiхом заваримо... Скiльки того й дiла!

Переглядали намет, вирiзували онучi, ремонтували iчаги, одягу промислову... Чистили салдатськi "манiрки", сапернi лопати... До голки й нитки запакували ще й марлю, - навiщо то вона буде потрiбна пантiвникам.

Григорiй теж мав їхати i чим мiг допомагав. Старий Сiрко, правда, бурчав:

- Та облиш, синку: то не чоловiцьке дiло. На промислi - то вже так, а тут є кому...

Ало Григорiєвi було приємно брати участь у загальному клопотi, в такому незвичайному готуваннi. Збори, як у якусь довготривалу експедицiю. Тут тобi i борошно, i цинки з набоями, i рушницi, i вухналi, i якiсь накомарники, i сажанки, i сокира, й пилка-ножiвка, i багато таких речей, що вiн їх уперше бачив i не розумiв, що воно й до чого, ходив разом з матiр'ю то в погрiбник, то в комору... Пересипали сiль, овес, борошно, наливали з великого дзбана спирт, цiдили мед, розстеляли брезенти, перепорожнювали i знову наповнювали сакви. Рiзали шкiру...

За день усього наготували, а наступного дня уже мали й вирушати в дорогу.

На свiтанку, коли засiрiло, коли ще тiльки на свiт почало благословитися, бiля Сiркової хати в'ючили конi. В хатi блимав вогник. Четверо добрих коней - сiрий, буланий, вороний i гнiдий - пирскали коло ганку i стояли слухняно, звичнi до такої операцiї, їх спритно нав'ючували, пильнуючи, щоб було порiвну.

А коли все було приторочено i припасовано, люди пiшли снiдати.

Випили по однiй i по другiй. "Дай, Боже!" I мовчки, наполегливо їли, не марнуючи часу. Стара упадала коло них i журилась.

- Уже б ви й мене з собою брали, абощо, як менi самiй тут нудьгувати.

А Наталка (вона теж їхала):

- То їдьмо!

- Еге, їдьмо. А дома хто буде?..

- Чого це ти, бабо, заквоктала? - обiзвався старий Сiрко. - Нудно їй. Нiчого, понудьгуєш - лiпше нас шануватимеш, як приїдемо.

- Нiби я вас погано шаную... Наїдайтесь гарненько. А ти чого, Наталко? Їж, дитино. I ти, синку (до Григорiя)... - Ти не дивися на них, їж добре... Там, як поїдете, цього вже не буде, там катзна-що їстимете. Таке, що його тут i собаки б не їли.

Грнцько засмiявся. А Григорiй, щоб догодити матерi, їв за трьох. Та й усi їли нiвроку. Стiл був застелений скатертиною i заставлений, як на Великдень... Пили наливку i їли оселедцi з оцтом. Потiм гарячий борщ, локшину з бiлими пирогами, сите м'ясо з картоплею. Далi: пироги з рижем, з м'ясом, з квасолею. А на закуску солодке - мед i солодку брусничну...

Потiм повставали, перехрестились до iкон i стали збиратись. Старий давав жiнцi накази, при якiй нагодi як їй треба повестись та що треба зробити вдома.

На вiдходi посидiли урочисто хвилину, поскидавши шапки.

- Ну, з Богом!

Весело попрощались з матiр'ю.

Небо тiльки трохи зарожевiло, як iз Сiркового подвiр'я рушив похiд.

Попереду собаки вистрибом. Три здоровеннi звiровi пси. Потiм два Грицьки з рушницями за плечима, обидва в добрих iчагах з закоченими вниз халявами (це поки не вступили в росу), в легкiм, але добрiм мисливськiм одязi. Потiм двоє нав'ючених коней - сiрий i вороний. Потiм Наталка в "унiформi", подiбнiй до лiтунського комбiнезона, зробленiй з "чортової шкiри", але з непокритою головою: вона несе свою шкiряну "динамiвку" в руцi. Потiм ще двоє коней - буланий i гнiдий. Всi йдуть черiдкою.

А позаду старий Сiрко, йде, пiдпираючись "сажанками", як костуром. Вiн, як i всi, в iчагах. На нiм засмальцьованi штани, така ж старенька куцина, а на головi - той самий старомодний кашкет, що йому, мабуть, стiльки лiт, скiльки й самому Сiрковi.

Перейшовши рiчку, повернулись на схiд i пiшли нагору стежечкою, пiдiймаючись помалу навскiс схилами на Сiхоте-Алiнь.

А на ганку стояла Сiрчиха i нишком хрестила їх. Проводжала очима, поки видно було...

Перед тим як пiрнути в нетрi, Наталка обернулась i помахала здалеку уже невиднiй матерi рукою.

В повiтрi було свiжо, навiть холоднувато, як узагалi в цих мiсцевостях улiтку. Над паддю, над рiчкою, що вилась внизу, i в ущелинах гiр ворушились тумани, пiдiймаючись помалу-помалу, нiби спросоння.

Небо, заставлене химерними мурами Сiхоте-Аланя, рожевiло.

- Буде ясний, гарячий день, - обiзвавсь Грицько. Але на це нiхто не вiдгукнувся.

Хилило на сон. А в кущах десь прокинулась i, либонь, перемерзши, намагалась зiгрiтись мрiйноголоса пташка. Вiщувала ранок. Спiвала якось чудно - не то зяблик, не то соловей. Невидима, перелiтала десь межи кущами слiдом - проводжала. Григорiєвi спало на думку подiбне - з дитинства знане: ...iдеш степами, а дзвiнка жовтобрюшка перелiтає поруч з билини на билину, гойдається на верхiвках або полиню i дзвонить: "Тiнь-тiнь-тiнь-тiнь-тi-iнь!"