I вони "стрiляли", черпаючи спирт просто з туязя. Уранцi хлопцi вирушили назад, вгору по Мухенi. А дiставшись до вершини, уже пiшли пiшки додому. Тiєю самою стежкою. Григорiй прагнув скорiше додому.

__

_Роздiл восьмий_

_ОСIНЬ У ТАЙЗI_

_Коли достигає виноград_

Непомiтно минало лiто. Промайнуло, як один погожий день, i надходила осiнь. Золота осiнь, коли достигає виноград у тайзi, коли набряклi червоним соком грона його обтяжують лози, випромiнюючи сонце увiбране в себе i вiдбите в блискучих росинках.

Пiсля пантування хлопцi пробули вдома лише п'ять днiв, то й тi п'ять днiв косили траву на старiй пасiцi, кiлометрiв за десять, "за харч", мовляв Грицько, кепкуючи. А накосившись досхочу, Грицько з Григорiєм вибули вдвох на верхiв'я рiчки Iман.

Старий з дочкою порався вдома на пасiцi - брали мед. А потiм зiбрався везти панти та й дещо зробити для осiнньої й зимової "кампанiї": то умови поскладати, то взяти авансом шкiри, чобiт чи там ще чого. А хлопцям звелiв з'їздити на Iман та й поробити все, що треба. А що треба, то вже Грицько знає.

За цi днi вдома Наталка ще бiльше наче зчужiла - сторонилась Григорiя. Чи то зумисне, чи то так виходило, але все десь обминала i була якась задумана, сумна нiби. Тож Григорiй зрадiв нагодi помандрувати десь подалi. Хай, може, воно в нiм уляжеться, лихо оте його, хвороба ота. А коли хлопцi вiд'їхали, забравши з собою Нерпу з Рушаєм, Наталка стала ще сумнiша. Iнодi така сердита, що навiть на Заливая гнiвалась. Заливай лишився вдома, хоч поривався був разом з iншими побiгти, та господиня його не пустила.

А подеколи на неї несподiвано находило, i вона дурiла чи пустувала, як мала дитина. Стрибала з Заливаєм на рiчцi по камiнцях, поки котресь не плюхалось у воду з усього розгону; гуляла з ним у палочки-стукалочки, а то й стрибали разом через високу лату наввипередки. Чисто дiвча мале. Або ставала на колоду i, приклавши руки до вуст, викликала мавок у горах, дражнилась, - кричала дзвiнко i дослухалась, як її голос повторювався безлiч разiв. Заливай i собi гавкав, а йому вiдповiдало кiльканадцять псiв одразу. Здивований пес аж поривався туди, щиро переконаний, що це з ним перегавкується цiле собаче товариство.

А то десь зникала на цiлого пiвдня - десь лежала чи блукала в лiсi, а приходила з вогкими очима i тиха така, слухняна, лагiдна.

Мати бачила все, дивилась на дочку пильно, зi смутком, але нiчого не говорила. Розумiла - дiвчина на порi, от i нудиться. Такий вiк дiвочий. Сама не знає, чого їй треба. Теж була такою.

А раз мати запропонувала їй:

- Може б, ти, доню, поїхала до тiтки в Київ та погостила. (Така думка - там i хлопцiв, i дiвчат доста, хай покрутиться межи людьми, подурiє). Пам'ятаєш, як ти їздила торiк улiтку, саме оце, як виноград достигав?

Наталка обiйняла матiр i засмiялась:

- Нi, мамо! Чого я там не бачила? Я хочу бути коло вас.

- Вiдколи це ти стала такою мамiйкою?

- Отак! Чого це думають всi, що я така сердита та негарна? Хiба я така, мамо?

- Та нi. Тiльки ж i не мамiйка ти.

- А от i мамiйка! Менi iнодi вас так шкода. От ми їздимо та й їздимо, а ви самi вдома. I скучаєте, ажи? Як i я iнодi без вас...

- Дитино моя хороша, - радiла мати. - А може, таки поїхала б до тiтки?

- Нi, нi, мамо! Нi, ой нi, нi!