I так само раз по раз одстрiляв своє. З тiєю ж швидкiстю. Григорiй дивився пильно в бiнокль, але нiчого не мiг зауважити, лише пiсля останнього пострiлу щось бризнуло збоку на ялицi.

- Одбив, Грицю!

- Що?

- Гiлку.

- Неправда, то рiг одлетiв. Старий хитав головою:

- Що ви робите, дiтки! Таж по тiм боцi сопки так вашi кулi свистять, що там порозбiгалося все живе й мертве.

А стара Сiрчиха вийшла на ганок i стояла, пiдперши рукою пiдборiддя:

- Мати Божа!.. Подурiли!.. I що вони виробляють?!

Як на вiйнi, прости, Господи...

Пiсля Гриця стрiляв старий Сiрко. Вiн дс5ре вмостився i, не кваплячись, випустив своїх п'ять куль, пiсля кожної примовляючи: "Пiшла, мила!"

Наталка, що пильно дивилась, як стрiляв батько. вкiнцi серйозно зауважила:

- Таке-е. Спортили ви дерево, тату! Воно б ще росло.

- Смiйся, смiйся. А воно, може, й не спортив, дочко.

Останнiй стрiляв Григорiй. До правди, - вiн хвилювався. Бував вiн на рiзних стрiльбищах i не був новаком в стрiлецькiм дiлi, на всякiй зброї мисливськiй i немисливськiй, як кажуть, зуби з'їв. Мав навiть колись ворошиловськi значки i на всяких змаганнях стрiлецьких пописувався знаменито. Але тут, на цiм iспитi, на цiм виїмковiм змаганнi, хвилювався. I рушниця нова, не вивiрена, i iспит складати треба незвичайний, змагатися з стрiльцями, яких, далебi, ще не зустрiчав у життi.

Коли б йому хтось колись запропонував змагатися з дiвчиною в стрiлецтвi, - вiн посмiявся б i взяв би те за злий жарт. Але тут бачив, що може бути побитий, i то саме дiвчиною. "А що як гвинтiвка "мотає" або забирає вбiк?" Аж пiт йому на долонях виступив. Ну ж ну...

Поставив рамку на "600". Прицiлився пробно. Раз...

Вдруге...

Наталка серйозно: "От, бач, як треба..." Це, власне, i врятувало справу, наладувавши враз його, як тугий лук.

Раз по раз вiн вистрiлив п'ять разiв. Так же швидко, як перед тим Наталка i Гриць.

За останнiм пострiлом всi враз схопились - стрiльцi й собаки - i подалися стрiмголов через падь. Старий Сiрко ледве поспiвав верхи. Наталка летiла попереду, перестрибуючи пеньки й колоди, як та дика коза. Спершу вона була за Грицем, але обдурила:

_-_ Грицю-у! Постривай, щось скажу! Гриць загаявся, i Наталка зi смiхом пролетiла мимо, а за нею Заливай, голосно гавкаючи.

- А тепер доганяй, ха-ха-ха!.. Не будь дурний! Старий Сiрко тюпав верхи на буланому:

- Бiсової вiри... Ну-ну, чисто тобi гурани! - I смiявся задоволене. То є плем'я Сiркове!

Наталка була вже бiля кедрiв. Перша. Обдивилася всiх "оленiв", намальованих на товстих кедрах, i стояла, надувши губи та длубаючи пальцем в батьковiй мiшенi.

- Я ж казала, тату, що ви спортили дерево. Гляньте... В оленячiй головi було п'ять дiрок, одна бiля одної майже.

В Наталчинiй мiшенi - чотири кулi лягли кункою посерединi. П'ята ген вгорi влучила в рiг.

- Все-таки не пропала, - потiшав батько. - I рiг на щось здасться... Добре... Добре... А Гриць:

- Та то я його неправильно прималював. Ця куля пiшла геть!

В Грицевiй мiшенi п'ятої кулi взагалi не було, лише чотири продiрявили голову в рiзних мiсцях.

- Добре. Добре, - бубонiв старий Сiрко. - Казав, - не спiшiть, бiсової вiри. Пропала куля.

Григорiй здалеку поглядав на свою мiшеню, i йому душа втекла в п'яти. Жодної дiрочки в мiшенi. Пiдiйшли.

- Ого-го! - ляпнув Гриць рукою по плечах Григорiя. - От це да, так да!

В оленячiй головi не було жодної дiрочки. Зате над головою, пiвлiктя вище, нiби хто жменею ткнув, - п'ять куль.

- То да! - похвалив старий Сiрко. - Я ж так i знав... лягли купкою. А з другого боку розвернуло стовбур геть-чисто, повиривавши шматки.

- От хто справдi спортив дерево!

- Знаменита гвинтiвочка, знаменита! Ач, як довбе!.. Спасибi Блюхеровi! - тiшився старий Сiрко. - Знающий стрiлець. Добрий з тебе цiлок, синку! Що трохи вище взяло - то нiчого, то рушниця забирає трiшки вгору. Робитимеш поправку. Рушниця, як дiвка, - треба до неї приноровитися. Призвичаїшся та як отак кластимеш кулi - нiщо вiд тебе не втече. Я вже бачу. А гвинтiвочка - дай Бог здоровля тому Блюхеровi.

Назад так само наввипередки. Але тепер органiзовано. Спершу вишикувалися в ряд i попросили старого бути за суддю. "Добре!" Сiрко об'їхав конем навколо змагунiв, важно оглянув їх, а тодi став збоку, як генерал на парадi; пiдняв руку i подав команду по-вiйськовому:

- Бiго-о-м... Марш! - i махнув рукою.

Змагуни зiрвалися i пiшли навзаводи. А за ними собаки...

Тепер Наталцi не треба було вдаватися до хитрощiв, - вона летiла трiумфально попереду. Григорiй, що "теж колись був бiгуном", даремно намагався перегнати.

Нi таки, вона бiгає, як коза.

А мати спостерiгала все те з вiконечка i смiялась:

- Подурiли!.. Зовсiм подурiли разом з дiдом. - Старiй було весело дивитись на тих, що "подурiли" та й стрибали по падi, як гурани. - Що то є молодiсть! - I милувалась та тiшилась з дочки, що вийшла переможцею.

На тому змагання - ця своєрiдна Сiркова олiмпiяда - не скiнчилась. Повернувшись, стрiльцi почали виробляти ще рiзнi стрiлецькi "коники". На те благословив сам Сiрко сентенцiєю, мовляв: "Гулять так гулять! Стрiлець мусить стрiляти. А начиння, хвала Боговi, у Сiрка нiколи не бракувало, - того й рiд вийшов стрiлецький. Анум лиш, наробiм ще шелесту!.."