Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОРП ПІДРУЧНИК 2007 1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
1.25 Mб
Скачать

2. Правове положення римських громадян

Серед вільних людей найбільшим обсягом правоздатності наділялися римські громадяни (cives Quiritas). Римське громадянство набувалося внаслідок народження дитини у законному шлюбі (matrimonium justum)1 від батьків - римських громадян. Дитина, яка народилася в такому шлюбі набувала статусу свого батька і підпадала під його владу. Римське громадянство могло бути пожалуване особливими актами держави окремим особам, общинам або провінціям за особливі заслуги перед Римською державою. Усиновлення римським громадянином чужоземця надавало останньому статусу cives Quiritas. Раб, звільнений римським громадянином, як правило, набував положення римського громадянина.

Залежно від підстави встановлення громадянства римські громадяни поділялися на вільнонароджених (ingenui) і вільновідпущеників (libertini).

Вільнонароджений римський громадянин мав повну правоздатність в політичних, майнових і сімейних відносинах. Римський громадян, який мав статус pater familias мав повну правоздатність у приватній сфері. Крім того, правоздатність римського громадянина у публічній сфері включала: право служити в регулярних римських військах; право брати участь і голосувати у народних зборах (ius suffragii)1; право бути обраним на посади магістратів (ius honorum).

Римські громадяни з числа вільновідпущеників, назавжди залишалися носіями обмеженої правоздатності, як у сфері публічних, так і у сфері приватноправових відносин. Вони перебували в залежності від своїх колишніх господарив. Однак, в період імперії з’явився інститут присвоєння вільновідпущеникам повної правоздатності спеціальною постановою імператора або шляхом пожалування імператором золотої каблучки за особливі заслуги2.

Римське громадянство припинялось смертю особи, втратою римського громадянства шляхом продажу у рабство (наприклад, дезертира, крадія, неплатоспроможного боржника), полонення (якщо ж особа поверталася з полону в Рим, то вважалось, що вона ніколи не втрачала свободи, громадянства та прав), засудження до найтяжчих видів кримінального покарання чи вигнання з Риму. Римський громадянин міг сам відмовитися від прав римського громадянства, наприклад, коли переходив у статус латинів для отримання земельної ділянки у провінції.

3. Правове положення латинів

Латинами (latini) спочатку називалися жителі Лаціума, які отримали латинське громадянство до середини ІІІ ст. до н.е.3 Згодом правовий статус латинів почали надавати деяким італійським общинам за межами Лаціума. Ці колонії представляли собою Латинський Союз, створений Римом на завойованих територіях. Після союзницьких війн (90-89 р.р. до н.е.) право латинського громадянства стали розуміти як технічний термін, що означав певну категорію правоздатності, яка “надавалась” окремим особам і цілим провінціям.

Правове положення латинів набувалось в наступних випадках: а) народження в сім’ї латинів; б) присвоєння статусу латина актом державної влади; в) добровільного переходу римського громадянина до числа латинів з метою одержання земельного наділу, що надавалися населенню колонії; г) звільнення від рабства господарем-латином або римським громадянином, але за умови надання йому статусу латина.

Правове положення латина істотно не відрізнялось від правового статусу римського громадянина. У сфері публічного права обмеження полягали в тому, що латини не мали права служити в римських легіонах, обиратися на посади римських магістратів. Але коли вони перебували в Римі, могли брати участь в голосуванні в народних зборах. У сфері приватного права латини за народженням були близькі до правового положення римських громадян. Вони могли вступати у законний шлюб, що регулювався римським правом, і торгувати, тобто мали всі майнові права. Найбільш обмеженою була правоздатність у категорії латинів, які були звільнені з рабства - так званих “латинів Юніана” (Latini Iuniani)1. Про них казали: “жили як вільні, а померли як раби”. Латини Юліана не могли складати заповіт, а після їх смерті майно, що належало їм, не успадковувалось за законом, а переходило до колишнього господаря, що надав свободу.

Майнові спори всіх латинів вирішувались у тих же судах, та у тому ж порядку, що й спори римських громадян.

У найдавніші часи для набуття римського громадянства латину було достатньо переселитися на постійне проживання у Рим. Однак, згодом це правило спричинило різке зменшення чоловічого населення в містах Лаціума, що викликало необхідність встановлення певних умов для набуття латинами римського громадянства. Так вимагалося щоб латин, який бажав переїхати до міста Риму на постійне місце проживання, залишив на місці свого попереднього проживання чоловіче потомство. Крім того римське громадянство надавалось латинам на підставі постанов Римської держави, що присвоювала його цілим категоріям латинів при наявності певних обставин (наприклад, заслуги перед державою).

Права римського громадянина одержували також латини, обрані в своїх общинах на посаду магістратів або сенаторів. В І ст. до н.е. все населення Італії дістало правовий статус римського громадянина.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.