- •Авторський колектив
- •Скорочення, які використовуються за текстом
- •Передмова
- •Розділ 1. Загальні положення
- •Глава 1. Поняття та предмет римського приватного права
- •1. Поняття та предмет римського приватного права.
- •2. Значення римського приватного права для виникнення і розвитку правових систем країн Європи.
- •1. Поняття та предмет римського приватного права
- •2. Значення римського приватного права для виникнення і розвитку правових систем країн Європи
- •Глава 2. Джерела римського права
- •1 Періодизація розвитку Римської держави і права.
- •2. Поняття та види джерел римського приватного права.
- •3. Кодифікація Юстиніана.
- •1. Періодизація розвитку Римської держави і права
- •2. Поняття та види джерел римського приватного права
- •3. Кодифікація Юстиніана
- •Глава 3. Особи.
- •1. Поняття особи. Правоздатність та дієздатність осіб
- •2. Правове положення римських громадян
- •3. Правове положення латинів
- •4. Правове положення перегрінів
- •6. Правове положення колонів
- •7. Правове положення рабів
- •8. Юридична особа в римському приватному праві
- •Глава 4. Сімейне право
- •1. Римська сім’я. Агнатське та когнатське споріднення
- •2. Шлюб
- •3. Правовідносини подружжя
- •4. Правовідносини батьків та дітей
- •Глава 5. Захист прав. Позови
- •1. Форми захисту прав
- •2. Види римського цивільного процесу
- •3. Види позовів
- •4. Позовна давність
- •5. Особливі засоби преторського захисту
- •Розділ 2. Речове право
- •Глава 6. Загальне вчення про речове право
- •1. Поняття та класифікація речей у римському праві.
- •2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав.
- •1. Поняття та класифікація речей у римському праві
- •2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав
- •Глава 7. Володіння
- •2. Види володіння.
- •3. Захист володіння.
- •2. Види володіння
- •3. Захист володіння
- •Глава 8. Право власності
- •1. Поняття права власності
- •2. Види права власності
- •3. Спільна власність
- •4. Способи набуття права власності
- •5. Обмеження права власності
- •6. Припинення права власності
- •7. Захист права власності
- •Глава 9. Права на чужі речі
- •1. Особливості виникнення, поняття та види прав на чужі речі
- •2. Сервітут (право обмеженого користування чужим майном)
- •3. Окремі види особистих сервітутів
- •4. Емфітевзис (право користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення)
- •5. Суперфіцій (право користування чужою земельною ділянкою для забудови у межах населеного пункту)
- •6. Заставне право
- •Розділ 3. Зобов’язальне право
- •Глава 10. Загальне вчення про зобов’язання
- •1. Поняття та загальна характеристика зобов’язання
- •2. Сторони у зобов’язанні
- •3. Види зобов’язань
- •4. Підстави виникнення зобов’язання
- •5. Зміст зобов’язання
- •6. Виконання зобов’язання
- •7. Забезпечення виконання зобов’язання
- •8. Наслідки невиконання зобов’язання
- •9. Припинення зобов’язання
- •Глава 11. Загальні положення про договори
- •1. Поняття та види римських договорів
- •2. Зміст договору
- •3. Умови дійсності договорів
- •4. Укладення договорів
- •Глава 12. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти
- •1. Вербальні контракти
- •2. Літеральні контракти
- •3. Консенсуальні контракти
- •4. Реальні контракти
- •5. Безіменні контракти
- •6. Пакти
- •7. Квазіконтракти
- •Глава 13. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти
- •1. Становлення понять та загальна характеристика зобов’язань із деліктів.
- •2. Класифікація зобов’язань із деліктів.
- •3. Квазіделікти.
- •1. Становлення понять та загальна характеристика зобов’язань із деліктів
- •2. Класифікація зобов’язань із деліктів
- •3. Квазіделікти
- •Глава 14. Спадкове право
- •1. Поняття та історія спадкування
- •2. Види порядків спадкування
- •3. Спадкування за заповітом
- •4. Спадкування за законом (hereditas ab intestato)
- •5. Прийняття спадщини
- •6. Легати та фідеїкоміси
- •7. Захист спадкових прав
- •Додаткова література
- •Скорочення, які використовуються за текстом................................................................4
- •Глава 1. Поняття та предмет римського приватного права............................................6
- •Глава 2. Джерела римського права......................................................................................19
- •Глава 3. Особи............................................................................................................................33
- •Глава 4. Сімейне право............................................................................................................51
- •Глава 5. Захист прав. Позови..................................................................................................66
- •Глава 6. Загальне вчення про речове право.........................................................................89
- •Глава 7. Володіння.....................................................................................................................95
- •1. Загальне вчення про володіння..............................................................................................95
- •Глава 8. Право власності.......................................................................................................106
- •Глава 9. Права на чужі речі...................................................................................................122
- •Глава 10. Загальне вчення про зобов’язання....................................................................142
- •Глава 11. Загальні положення про договори.....................................................................169
- •Глава 12. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти.................................181
- •Глава 13. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти..............................................................220
- •Глава 14. Спадкове право....................................................................................................236
6. Легати та фідеїкоміси
Легат (legatum)- заповідальний відказ, безоплатне заповідальне розпорядження спадкодавця, яке робилося у заповіті спадкодавцем, щодо надання спадкоємцям деяких грошових сум або речей визначеній особі, в силу чого виникало сингулярне спадкування. Легат виключає будь-яку частину спадкової маси з решти майна, яке переходить спадкоємцям. З наведеного визначення випливає, по-перше, сінгулярний характер наступництва легатарія ( так називається особа, на користь якої призначений легат) в майні спадкодавця. Це означає, що він – наступник спадкодавця в окремому праві, але не у будь-якій частці спадщини, і що отримання легату не супроводжується відповідальністю за борги спадкодавця. По-друге, оскільки легат залишається тільки у заповіті, неможливо покласти легат на спадкоємця за законом.
Виникнення легату сходить до Законів ХІІ таблиць. Спадкодавець, опікуючись долею дружини та дітей, які виключені з числа цивільних спадкоємців, заповідав їм певну частину майна на прогодування. Із спливом часу легати набувають більш широкого застосування, яле як наступництво, яке не породжує для легатарія ніяких зобов’язань з боргів померлого. Легат відразу ж з моменту відкриття спадщини становить квиритську власність легатарія і може бути витребуваний з будь-якого володіння за допомогою віндикаційного позову.
Предметом легату могло бути все те, що могло бути в обороті, і те, що мало для легатарія економічний або моральний інтерес.
Легат включає три особи: а) заповідача; б) особу, для якої призначений легат - легатарія (honoratus або legatarius); в) особу, зобов’язану видати легат ( oneratus).
Призначати легат мав право тільки заповідач. В якості легатарія (особи, яка отримувала легат) міг бути тільки той, кого можно було призначати спадкоємцем. Заповідач міг зобов’язати видати легат тільки тій особі, яка отримує будь-що з майна заповідача. Легат на користь одного з співспадкоємців (praelegatum) зобов’язував інших спадкоємців виконувати його. Від розміру частки спадкоємця залежала дійсність легату: ніхто не міг бути одночасно кредитором та боржником легатарія. В залежності від частки спадщини спадкоємець не мав права відмовлятися від спадщини і отримувати легат. На випадок смерті до набуття легату право на легат переходило до його спадкоємців. Легат міг бути призначений або в заповіті, або в кодицилі (публічне або приватне розпорядження заповідача у присутності п’яти свідків).
Особливе місце мав дамнаціонний легат, який надавав право вимоги на річ або дію (будинок, поле, стадо, пенсію, чужу річ, яку спадкоємець повинен був викупити та передати легатарію, навіть боргову вимогу до третіх осіб тощо). В даному випадку легатарію надавався позов із зобов’язання.
Порядок набуття легатів. В процесі набуття легатарієм його права розрізнюються два моменти: виникнення права на легат та здійснення цього права. Легатарій набував право на легат за законом без свого відома, але не супротив своєї волі. Він міг відмовитися від цього права. Легатарій набував право на легат в день смерті заповідача, але здійснити це право можно було тільки з моменту прийняття спадщини. Якщо легат залишений під умовою, то право на легат виникає з моменту настання умови. Юридичне значення полягає в тому, що якщо легатарій переживе цей момент, його право на отримання легату само стає здатним переходити за спадкуванням. Отже, якщо потім легатарій помре, не отримавши легат, право на легат переходить до його спадкоємця.
Dies legati venit – це момент вступу спадкоємця в спадщину. З цього моменту легатарій або його спадкоємці отримують право вимагати здійснення їх права на легат: легатарій мав право пред’являти віндикаційний позов до будь-кого, в кого знаходиться відказана річ або зобов’язальний позов до спадкоємця про виконання легату.
Обмеження легатів. Легати отримали в Римі широке розповсюдження. При цьому нерідко заповідачі призначали стільки легатів, що спадкоємцям не залишалося майже нічого зі спадкового майна. Внаслідок цього в них не було інтересу приймати спадщину. У зв’язку з цим були введені обмеження легатів. Спочатку було встановлено, що забороняється призначати легати більше 1000 асів кожний, і що ні один легатарій не може отримувати більше, ніж спадкоємець, який отримав найменшу частку у спадщині. Але ці заходи виявилися недостатньо ефективними, тому що можливим було, призначивши багато невеликих легатів, все ж таки вичерпати всю спадщину.
Тому законом Фальцидія (1 в. до н.е.) була встановлена більш радикальна заборона: спадкоємець не мав права видавати в якості легатів більше ¾ спадщини. Чверть спадщини, яка залишалася після погашення боргів спадкодавця, повинна була залишитися спадкоємцеві. Це так звана фальцидієва чверть.
Фідеїкоміси (fideicommissum) (звернення до честі іншого)- це усне або письмове розпорядження останньої волі, через яке заповідач під чесне слово зобовязував свого спадкоємця видати третій особі або всю спадщину, або її певну частку. У практиці життя траплялися випадки, коли легати залишалися без дотримання форм цивільного заповіту. Це були неформальні легати. Виконувати його чи ні, було справою совісті спадкоємця. Саме тому ці розпорядження отримали назву – фідеїкоміс, тобто доручене совісті. Вони могли бути звернені і не до спадкоємця, а й до боржника заповідача: “Борг свій віддай не моєму спадкоємцеві, а Тіберію, якому я винен уважним доглядом ... добрим вчинком ...тощо”.
Довгий час подібне прохання вважалося моральним обов’язком, і тільки імператор Август надав йому юридичного значення. Хоча такі розпорядження не користувалися позовним захистом, особа, на користь якої було здійснене таке розпорядження, могла звернутися до представницької адміністративної влади – консула (у подальшому до фідеїкомісарного претора).
В епоху принципату фідеїкоміси отримали позовний захист, що фактично обєднало їх з легатами.
У формі фідеїкомісів спадкодавець отримав можливість створити будь-яку відчутну вигоду, яка передається у спадщину. Таким чином виник фамільний фідеїкоміс, який увійшов у феодальне право Західної Европи.