
- •1. Комунікація: визначення, суть поняття. Комунікація і спілкування.
- •2. Різновиди комунікації. Комунікація за кількістю співрозмовників.
- •3. Комунікація і мовлення
- •4. Теорія масової комунікації як наука в Україні
- •5. Етапи розвитку науки про масову комунікацію
- •6. Науки, що вивчають комунікацію
- •7. Поняття про комунікативний процес. Форми комунікативного процесу.
- •8. Типи комунікаторів
- •9. Складники комунікативного процесу
- •10. Основні комунікативні канали
- •11. Класифікація змк. Види класифікацій.
- •12. Природні і технічні системи змк.
- •13. Типи і види змк.
- •14. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності.
- •15. Розвиток інформаційної індустрії як сфери виробництва змі та змк.
- •16. Технологія інформаційного виробництва. Технологічний предмет і засоби.
- •17. Галузі інформаційного виробництва.
- •18. Органи управління інформаційною індустрією (Держкомітет з інформаційної політики, Нацрада з питань тб і радіомовлення)
- •19. Поняття інформаційного простору. Інформаційний простір України.
- •20. Правове забезпечення процесів дальшого формування, розвитку і захисту інформаційного простору України.
- •21. Концепція розвитку телерадіоінформаційного простору України.
- •22. Входження України в європейський і світовий масовокомунікаційний простір.
- •23. Комунікативні дискурси.
- •24. Дуальна схема функціонування телебачення в сша
- •25. Класична дуальна модель британського телемовлення
- •26. Тelevisa I tv Globo - взаємозв'язки медіа-імперій та національної політики
- •27. Австрійська модель телемовлення.
- •28. Трансформація економічної і медіа-влади у владу політичну.
- •29.Національна система телебачення республіки Корея та Японія.
- •30.Вербальна і невербальна комунікації.
- •31.Візуальна комунікація.
- •32.Перформансна комунікація.
- •33.Міфологічна комунікація.
- •34.Художня комунікація.
- •35.Моделі іміджевої комунікації.
- •36.Моделі психотерапевтичної комунікації.
- •37.Моделі пропагандистської комунікації.
- •38.Семіотичні моделі комунікації
- •39.Модель знака (ф. Де Соссюр, ч.Пірс, р.Якобсон).
- •40.Прикладні моделі комунікації
- •41. Методи комунікативного аналізу
- •42. Соціологічні і психологічні моделі комунікації
- •43. Моделі комунікації з точки зору реклами і пропаганди
- •44. Моделі масової комунікації
- •45. Паблік рилейшинз як комунікативна дисципліна
- •46. Сучасна масово-інформаційна діяльність в Україні
- •47. Комунікативна стратегія і комунікативні процеси
- •48. Новітні тенденції розвитку мас-медіа
- •49. Функції та зразки передачі інформації
- •50. Роль змк в утвердженні національної ідеї
- •51. Результативність масово-інформаційної діяльності
- •52. Правові основи функціонування мас-медіа
- •53. Комунікація і суспільство
- •54. Міжнародні комунікації
- •56. Основні напрямки інформаційної політики на сучасному етапі
- •57. Тематичний діапазон сучасної преси України
- •58. Гендер і змк
- •59. Проблема гендерних стереотипів в масовій комунікації
- •60. Дослідження проблем масової комунікації у радянські часи
- •61. Головні етапи розвитку комунікативної теорії у хх столітті
- •62. Іноземні концепції масової комунікації
- •63. Роль журналістики в структурі масової свідомості
- •64. Реклама і зв’язки з громадськістю як форма впливу на маси, опосередкована змк
- •65. Міжкультурна комунікація
- •66. Журналістика в системі політичної комунікації
- •67. Інформаційні конфлікти, інформаційні війни
- •68. Журналістика і влада
- •69. Свобода слова і журналістика
29.Національна система телебачення республіки Корея та Японія.
Будь-яка інформація Південної Кореї має масове, суспільно призначення, тому усі бажаючи мають до неї доступ – до певної дозволеної кількості цієї інформації. Північна Корея навпаки ж вважається хіба що не найзакритішою у світі.
Телебачення Кореї має розділ за направленням, тобто це: загальне телебачення (усі типи програм, включаючи політичні, розважальні и новинні), музичне, наукове,розважальне і так далі.
Основу корейського телебачення складають три основні телеканали, що об’єднані в одну телекомпанію і є найбільшим «постачальником» телевізійної продукції у країні. Це канали MBS, KBS, SBS також додатковий ресурс – CBS), що грають роль телебачення загального характеру. Існують також суто новинні призначення цих каналів, наприклад KBS News. Навіть враховуючи те, що вони об’єднані в одну мережу, канали мають різні телепрограми, випуски новин, художні фільми та серіали. Кожен з каналів має свій офіс у Сеулі – столиці країни, де розміщенні свої студії та зали. Основа будь якого телевізійного каналу у Кореї – чи то один з основних на телебаченні, чи інші, це новини та програми новинного спрямування. За добу виходить 3-4 основних новинних програми, та ще додаткові випуски новин, які можуть переривати будь-яку програму чи фільм. Такі випуски новин можуть нести сенсаційну чи важливу інформації, виступ важливого політика тощо. На телебаченні Кореї виділене велике місце і політичним дебатам, різним програма даного напрямку, часто транслюють виступи урядовців, президента.
Як вже було зазначено, другу ланку на корейському телебаченні займає розважальне телебачення. Для глядачів передбачені цікаві розважальні шоу, програми, вікторини. Увага глядачів привертається завдяки участі у таких програмах зірок корейського шоу-бізнесу. Наявна велика кількість розважальних програм, що розповідають про проводження вільного часу зірок, саме вільного часу, не особистого життя. На телебаченні Кореї багато хіт парадів с цього приводу, приділяється увага і створенню якихось відомих кліпів/фільмів/фото сесій, так що глядач має змогу дізнатися усе, що йому потрібно.
Не останнє місце на корейську телебаченні займають також серіали та фільми. Такі речи подаються глядачеві з розумом: наприклад серіали, які містять в основному від 12 -70 серій, транслюють 1 (у рідкому випадку 2), рази на тиждень у певний день і час, не більше. Багато серіалів створюється і транслюється саме завдяки підтримці основних телеканалів Кореї, частіше вони і є виробниками.
На корейському телебаченні також наявна велика кількість концертів, що в основному проходять чи в прямій трансляції, чи являють собою офіційні повні записи з концертів. Наприклад, новорічні концерти цього року транслювалися на усіх трьох основних телеканал, і мали різне місце проведення, структуру, порядок виступу учасників концерту і так далі.
При розгляді даного питання слід також звернути увагу на рекламу. У Південній Кореї до неї ставляться досить відповідально, і тому перерви між новинами, програмами та фільмами створюються з метою в першу чергу дати змогу глядачеві трохи відпочити, чи, якщо це пряма трансляція, за умов надання та потреби у паузі на концерті чи події. Перерви між програмами і т.д як правило, займають короткі епізоди з наступних програм, або спеціальні маленькі епізоди з них, що саме на це і розраховані, також розбивкою можуть бути музичні відео кліпи, а потім тільки реклама, яка триває досить короткий період часу і не навантажує.
В цілому, система телебачення Південної Кореї досить розвинена і продовжую вдосконалюватися. Вона повністю розрахована на глядача і в основі її мети лежить пряме спілкування з глядачем, яке буде доцільним та зручним саме для глядача.
Дуальна система телебачення діє і в Японії, яка до 1995 р. проводила політику обмеження прийому програм супутникового телебачення.
Загалом варто визначити, що японська державна політика в галузі масової комунікації є виваженою і стратегічно вивіреною, спрямованою на захист свого інформаційного простору.
Японська телерадіомовна модель спрямована на високі культурні, освітні й естетичні стандарти громадського телебачення у поєднанні з розвитком комерційного телебачення і ставці на нові інформаційні технології.
У цій країні функціонує сім мереж наземного телебачення, дві з яких належать громадській компанії NHK. Один з каналів загальний (новини — розваги — культура), другий — освітній, який готує програми для школярів, освітні програми для дорослих та культурні передачі.
У п'яти комерційних каналів половина програм розважальна. Японці не дуже полюбляють зарубіжні програми і віддають перевагу продукції "made in Japan". Тому проблема інформаційної експансії з боку глобальних медіа-імперій, які в основному контролює американо-європейський капітал, для жителів японських островів не є серйозною.
Причин цього національного інформаційного благополуччя кілька: мовний бар'єр (ніхто поки що не збирається перекладати супутникові програми японською), внутрішня культура народу, вищі (ніж, скажімо, у американців) професійні стандарти національного телерадіомовлення і, звичайно, продумана правова і цінова політика держави в комунікаційній сфері.