Теми, винесені на самостійне опрацювання

1. Формування української національної мови. Статус укра­їнської мови як державної в світлі Закону про мови в Україні.

2. Організаційні документи. Правила (внутрішнього трудо­вого розпорядку, підготовки документації для здачі до архіву тощо) та їх реквізити. Принципи української орфографії.

3. Розпорядчі документи. Вказівки та їх реквізити. Україн­ська орфоепія та її основні норми.

4. Документи щодо особового складу. Трудова книжка. Особовий листок з обліку кадрів. Українська графіка.

5. Довідково-інформаційні документи. План роботи (пер­спективний, квартальний, місячний, тижневий, денний). Фо­нетика. Чергування голосних.

6. Довідково-інформаційні документи. Реферат. Рецензія. Анотація. Багатство словника української мови. Лексичне зна­чення слова.

7. Етикет ділового листування. Заохочувальні та спону­кальні листи. Рекомендаційні листи. Фразеологія української літературної мови.

8. Документи з господарсько-договірної діяльності. Банківська діяльність. Договір про депозитний вклад, кредит­ний договір, договір про пайовий внесок. Особливості відмінювання іменників та поділ їх на відміни.

9. Обліково-фінансові документи. Відомість. Квитанція. Накладна. Числівник та його відмінювання.

10. Обліково-фінансові документи. Заповіт. Оформлення відкриття рахунка у банку. Відмінювання числівників.

11. Усне ділове спілкування. Стиль усного спілкування. Форми ввічливості.

12. Усне ділове спілкування. Візитна картка як одна із форм протокольних контактів. Правила оформлення візит­них карток та їх використання. Дієслово як частина мови. Творення форм дієслів наказового способу.

ВСТУП

§1. Поняття літературної мови

Українська мова — слов'янська мова. Вона є національ­ною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її тери­торіальних діалектах.

Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різнови­дах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його сус­пільної діяльності.

За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мис­тецтва, засобів масової інформації.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою ("Енеїда", "На­талка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим вико­ристав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича. Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий Рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, за­клав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови"*. Традиції Т.Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.

В основу української літературної мови деякі письменни­ки й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер: мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку, мова Г. Квітки-Основ'яненка — на харківську, мова І.Вагилевича, М.Шашкевича, Я.Головацького — на говірки Галичини тощо. Т.Шевченко першим "піднісся до розуміння синтетич­ності і соборності" літературної мови. Проте ще довго точи­лася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. За збагачення її галицькими елементами виступали О.Пчілка, М.Драгоманов, В.Мова (Лиманський), М.Старицький, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбииський. Проти були П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, А.Кримський. Через певний час дискусія привела до засу­дження крайностей і ствердження середньої лінії. Однак су­часна літературна мова широко використовує галицькі елементи: в абстрактній лексиці {засада, властивість, заро­зумілість, необізнаний, вплив, відчувати), в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко); в адміністра­тивно-канцелярській сфері (звіт, уряд)', подвійний наголос ^засідання, роки, тисячі, часі)); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді).

Українська літературна мова постійно розвивається і зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфу­ванням обов'язкових для всіх літературних норм.