Основні терміни з історії стародавнього сходу. Загальні поняття:
Стародавній Схід – стародавні цивілізації, які хронологічно та духовно передували греко-римській (античній) цивілізації. Географічно цей регіон простягається від Лівії на Заході до території Китаю на Сході, від Кавказьких гір на Півночі до земель Ефіопії на Півдні. Охоплюють період з IV тис. до н.е. до середини I тис. н.е.
Східна деспотія – “ніким та нічим не обмежена влада царя”, форма держави, при якій вся повнота влади, не обмежена законом, належить одноосібному правителю. Він є спадковим монархом, править за допомогою складного військово-бюрократичного апарату. Східній деспотії притаманні повне свавілля влади та безправне становище населення, що підтримується сакральним характером влади правителя.
Класи – великі групи людей, які об’єднувалися за наступними критеріями: (1) чи володіють представники цієї групи засобами виробництва; (2) чи беруть представники цієї групи участь у розподілі суспільного продукту; (3) чи беруть участь у суспільному виробництві.
Стани – це групи людей, що поєднуються за походженням, привілеями, правами та обов’язками.
Міністерства, або відомства – спеціальні структури, які відповідали за певну галузь управління.
Патріархальне рабство – більш м’яка, у порівнянні з класичним, форма рабства, при якій рабів не використовували в основному виробництві (тобто у сільському господарстві). Основними сферами застосування їх праці було: домашнє господарство (в якості домашньої прислуги), та на важких фізичних роботах (на рудниках, в каменоломнях, на будівництві храмів, палаців, поховальних споруд). В умовах патріархального рабства раби жили у скрутному становищі, але у деяких випадках вони ще зберігали залишки прав (могли свідчити у суді, мали шлюбні стосунки з представниками вільного населення). Основними джерелами рабства були: походження, військовий полон, самопродаж у рабство, боргове рабство, купівля, покарання за злочини.
Майорат – система пріоритетного успадкування всього, або більшої частини майна старшим сином.
Політеїзм – (від лат. poly – багато, deus – бог), система вірувань, для якої характерним є поклоніння багатьом богам.
Монотеїзм (від лат. mono – один, deus – бог), система вірувань, коли визнається верховенство одного бога.
Давній Єгипет:
Номи – адміністративні округи Давнього Єгипту (єгип. – “сепати”). Єгипетська держава являла собою політичне об’єднання окремих номів, які до об’єднання являли собою невеликі державні утворення в межах локальних іригаційних систем.
Номарх – назва, яку дали давні греки правителям номів. Єгипетська назва посади – “андж-мер” – “той, хто копає канал”. Номархи були царськими намісниками, яких призначали. В межах ному номарх очолював адміністративний апарат, суд та військо. Він також слідкував за станом іригаційної системи, відав розмежуванням земель, збором податків та трудовими відробітками, храмовим господарством. В періоди децентралізації Єгипту номархи ставали самостійними, навіть спадковими правителями, незалежними від фараонів.
Фараон – загальноприйняте визначення давньоєгипетських царів, з ХХІІ династії – титул царя. Термін “фараон” походить від давньоєгипетського слова “пер-о” (буквально – “великий дім”), яке було передане біблейською традицією як “фараон”. Цим терміном спочатку позначався царський палац, та лише з XVIII династії сам цар, який вважався сином Сонця, земним втіленням Гора та спадкоємцем Осіріса.
Піраміда – гробниця фараонів у Давньому Єгипті. Першою була збудована піраміда засновника ІІІ династії – Джосера. ІV династія єгипетських правителів відзначилася найбільш масштабними пірамідами, за що в історії їх назвали “будівельниками пірамід”.
Мастаба – трапецієвидна гробниця давньоєгипетських вельмож, значно менша за своїми розмірами, ніж піраміда.
Чаті – або візир, перший заступник фараону в адміністративному апараті; йому підпорядковувалися всі відомства в державі, окрім військового.
Рабісу – представники єгипетського державного апарату у залежних князівствах, своєрідні намісники, які стежили за ситуацією на підкорених Єгипту територіях.
Неджес – первісне значення – “малий”, “слабкий”. В добу Середнього царства це люди незнатного походження, вільні общинники-землероби та ремісники. Заможна частина неджес поповнювала собою чиновництво, писарів, дрібне жрецтво, воїнів та утворювала таким чином середній прошарок службової знаті: їх називали уру, вони були опорою владі фараонів у протистоянні останніх знаті та жрецтву.
Баку – залежне населення в Давньому Єгипті; баку ототожнюють з рабами. Вони працювали у господарствах окремих осіб, були їх приватною власністю.
Хему – або “царські хему” (“хему нісут”) – основний виробничий клас у Давньому Єгипті. Хему не мали власності на землю, працювали у царських, храмових та господарствах вельмож, вважалися “службовим майном”, бо разом із землею, на якій вони працювали, були закріплені за тією чи іншою посадою, але не конкретною людиною.
Шадуф – водопостачальний пристрій, що нагадує “лелеку”; застосовувався у Єгипті для подачі води на “високі” поля (ті, які розташовувалися вище рівня Нілу чи каналів).