Хеттське царство:

Табарна – титул та ім’я хеттських царів. Перший цар Хеттського царства носив ім’я Лабарна, яке було фонетичним варіантом майбутнього титулу “табарна”. Також існує версія, що таким було узагальнено пізніше ім’я перших хеттських правителів.

Тавананна – титул хеттської цариці; її влада мала сакральний характер, вона мала свій палац, земельні володіння, певну область у власному управлінні (як правило ту, з якої походила).

Панкус – рада в Хеттській державі, до якої входили воєначальники, царські родичі та найвпливовіші чиновники. Панкус трансформувався з колишніх народних зборів, обмежував царську владу: мав право визначати спадкоємця престолу, вести судові справи. Роль панкуса була значно зменшена після затвердження твердого порядку престолоуспадкування Телепінусом І (1520-1490).

Тулія – спеціальна царська рада, на якій обговорювалися тексти міжнародних угод, листи правителів іноземних держав.

Карум – (гавань, ринок) колонія купців-іноземців у Малій Азії, більш висока, у порівнянні з вабартумами, форма організації, бо мала свої органи самоврядування. Найбільш відомий – карум Каніша, в якому знаходився центр, що об’єднував торгівельні поселення по всій Малій Азії.

Вабартум – торгівельний табір, як правило короткочасне поселення, що виконувало функції торгівельних факторій на важливих торгівельних шляхах у Малій Азії. Створювалися як правило купцями – вихідцями з міст-держав Східного Середземномор’я та країн Близького Сходу.

Давня Месопотамія:

Месопотамія – (Межиріччя), назва, яку дали давньогрецькі географи долині між річками Тігр та Євфрат.

Лугаль – буквально “велика людина”, “господар” – правителі давньомесопотамських міст-держав; спочатку так називалися військові ватажки, які управляли племенем разом із радою старійшин, народними зборами, енсі; згодом лугалі ставали царями, владу передавали у спадок та брали царські титули.

Енсі – буквально “той, хто кладе наріжний камінь”, або “жерці будівельники”; представники правлячої верхівки у давньомесопотамських містах-державах; часто функції енсі виконувалися лугалями.

Гуруші та нгеме – підневільні робітники та робітниці великих уніфікованих царсько-храмових господарств в Шумеро-Аккадському царстві періоду ІІІ династії Ура; мешкали у трудових таборах, об’єднувалися у робочі загони, на час виконання примусових робіт не мали права заводити сім’ю. Їх примусова праця регламентувалася і тривала кілька місяців на рік.

Кудурру – документи-камені, які ставилися на межі приватних земель, які вилучалися з державного фонду як пожалування. На каменях фіксувалося ім’я власника та підтверджувалося його право на дану землю. Копії кудурру зберігалися у храмах. Земля, передана царем згідно з кудурру згодом ставала приватною власністю. “Кудурру” називався також сам акт передачі землі у приватну власність.

Амелуту – підневільні храмові робітники у середньовавілонському суспільстві.

Хапіру – соціальна група населення в країнах давнього Близького Сходу, яка складалася з біглих рабів, храмових робітників, навіть збіднілих повноправних общинників, які убігали від пригнічення у важкодоступні лісові та степові райони, де засновували свої поселення. Там займалися землеробством, скотарством, наймалися на сезонні роботи, а також часто промишляли грабіжництвом.

Зіккурат – масивна східчаста три-, п’яти- чи семиярусна споруда релігійного призначення у формі поставлених один на одного паралелепіпедів, чи зрізаних пірамід, що звужувалися догори. Верхівка зіккурату скоріше за все була олтарем, куди доступ мав тільки верховний жрець.

Авелум – буквально “мужі”, повноправні вільні члени міських та сільських общин у Давній Вавілонії, були власниками землі в межах общинного фонду. Їх майно, земля, особа захищалися законами.

Мушкенум – буквально “покірні”, особисто вільне населення Давньої Вавілонії, яке мало обмежені, у порівнянні з категорією авелумів, юридичні та політичні права; не мали нерухомого майна, отримували від держави (царя) за службу або роботу землю як умовне володіння.

Вардум – раби у давній Вавілонії.

Ілку – різновид державної царської землі у Вавілонії. Частіше за все цілі маєтки: з будівлями, рабами, садами. Ілку надавався не у власність, а у користування – на час служби. Таке володіння не можна було продавати, купувати, заповідати, закладати, обмінювати.

“Ділові дома”, або торговельні дома – великі торговельно-лихварські корпорації, що існували у давній Вавілонії з середньовавілонського періоду. Займалися різноманітними операціями: купівлею-продажем, обміном, видачею позик під відсотки, здаванням в оренду будинків, земельних ділянок, садів, каналів, брали на відкуп у держави збір податків. Діяльність деяких ділових домів тривала століттями. Так, відомі “дім Егібі та синів” (спеціалізувався на зовнішній торгівлі), та “дім Мурашу та синів” (спеціалізувався на внутрішній торгівлі).

Тамкари – купці у Месопотамії. Під час старовавілонського періода були державними торговельними агентами: торгували, займалися шпигунською діяльністю на користь царя, викупляли вавілонців з полону. Пізніше – вільні приватні торговці.

Шамаллуми – помічники тамкарів.