7. Визначення понять

Свідоме оперування поняттями припускає насамперед з'ясування їхнього змісту. Воно не виявляється безпосередньо в слові, що виражає. Кожний науковий термін необхідно розкрити, усвідомити його значеннєве значення, установити виражений цим терміном зміст поняття.

Логічна операція, що розкриває зміст поняття, називається визначенням, або дефініцією.

Розрізняють визначення номінальні й реальні.

Номінальним називається визначення, за допомогою якого замість опису якого-небудь предмета вводиться новий термін (ім'я), пояснюється значення цього терміну, його походження й т.п.

Реальним називається визначення, що розкриває істотні ознаки предмета.

Розрізняють також визначення явні й неявні.

До явного відносяться визначення, що розкривають істотні ознаки предмета. Вони складаються із двох чітко виражених понять: обумовленого й визначального. Основним видом явного визначення є визначення через рід і видову відмінність, що містить у собі два прийоми: перший - підведення обумовленого поняття під більш широке за обсягом родове поняття (рід); другий - вказівка видової відмінності, тобто ознаки, що відрізняє обумовлений предмет (вид цього роду) від інших видів, що входять у даний рід.

Щоб визначити поняття про предмет, потрібно детально вивчити сам предмет, зрівняти його з іншими предметами, проаналізувати властивості й відносини. Це далеко не одноразовий акт. Визначення є підсумком складного пізнавального процесу, воно певною мірою завершує логічне формування поняття.

8. Правила визначення понять

Визначення понять спирається на ряд правил:

1. Визначення повинне бути співмірним, тобто обсяг обумовленого поняття повинен збігатися з обсягом визначального; вони повинні бути рівнозначними поняттями. Домірність легко перевіряється через перестановку місць членів означального судження. При порушенні правила домірності визначення буде або занадто широким, або дуже вузьким.

2. Не можна припускати кола у визначенні, коли визначальне саме роз'ясняється через обумовлене поняття. Визначальне поняття не повинне залежати від обумовленого. Порушення цього правила приводить до логічної помилки - тавтології. Щоб уникнути подібної помилки у визначенні, потрібно пам'ятати, що обумовлене й визначальне поняття рівно по обсязі, але не тотожні по змісту і являють собою самостійні поняття.

3. Визначення не повинно бути тільки негативним. Мета визначення - відповістити на запитання: чим є даний предмет, відображений у понятті. Для цього необхідно виявити й перелічити в стверджувальній формі його істотні ознаки. Негативне ж визначення відзначає лише відсутні ознаки, тобто вказує, чим не є даний предмет. Звичайно, легше сказати, чим він не володіє, ніж установити його істотні - загальні й відмітні - ознаки.

4. Визначення повинне бути коротким, точним і зрозумілим. Занадто багатослівне визначення виходить за рамки свого призначення й може перетворитися в простий опис. У визначенні не слід допускати двозначних, розпливчастих термінів, які можна розуміти по-різному. Нечітке визначення призводить до нерозуміння сутності предмета, до неясних уявлень і плутанини.