3. Характеристика неповної індукції

Неповна індукція — це вид індуктивного умовиводу, у якому загальний висновок про ознаки усього класу предметів робиться в результаті дослідження лише частини предметів даного класу.

Схема неповної індукції має такий вид:

Посилки:

1)S1 має ознаку р

S₂ має ознаку Р

S_n має ознаку Р

2) S1, s2 ..., s належать класу к

Висновок:

Класу К, очевидно, властива ознака Р.

Треба мати на увазі, що логічний перехід у неповній індукції від деяких до всіх елементів або частин класу не довільний. Він виправдується емпіричними підставами - об'єктивною залежністю між загальним характером ознак і стійкою їхньою повторюваністю в досвіді для певного роду явищ. Звідси - широке використання неповної індукції в практиці.

Неповна індукція значно перевершує повну в тому розумінні, що висновок тут дає знання про нові предмети, крім тих, які розглянуті в посилках. Але її висновки мають лише більший або менший ступінь імовірності.

Розрізняють два види неповної індукції:

• популярну - шляхом перерахування;

• наукову - шляхом відбору.

4. Популярна індукція

Популярну індукцію інакше називають індукцією через просте перерахування, коли зі спостереження подібної ознаки в окремих предметів і відсутності суперечного випадку робиться загальний висновок про приналежність цієї ознаки всім предметам відомого роду.

Хід умовиводу тут можна виразити так: наскільки відомо, виключень із даного положення не зустрічалося, отже, воно може мати загальне значення. Підставою для загального висновку в цій індукції служить незнання суперечних випадків.

Популярну індукцію можна визначити так: цей умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостережуваних фактів не зустрілася жодного, суперечному узагальненню.

Однак відсутність суперечних випадків ще не може бути гарантією того, що вони взагалі не існують. При більш ретельному спостереженні вони можуть бути виявлені, і колишній висновок буде помилковим. Тому індукція через просте перерахування вважається найбільш ненадійним видом індуктивних умовиводів. Скільки б явищ не було охоплено спостереженням, завжди залишається можливість зустріти факт, що суперечить узагальненню.

Будь-яка наука починає з емпіричного дослідження - спостереження над відповідними об'єктами з метою їхнього опису, класифікації, виявлення стійких зв'язків, відносин і залежностей. Перші узагальнення в науці зобов'язані найпростішим індуктивним висновкам шляхом простого перерахування повторюваних ознак. Вони виконують важливу евристичну функцію первісних припущень, здогадів і гіпотетичних пояснень, які мають потребу в подальшій перевірці й уточненні.

5. Наукова індукція

Наукова індукція - найбільш досконалий вид індукції. Висновок про ознаки класу предметів робиться в цій індукції на основі дослідження внутрішньої обумовленості цих ознак у частини предметів даного класу. Якщо в індукції через перерахування спостережувані об'єкти беруться стихійно, без усякої системи відбору, і тому виявлена спільність ознак може виявитися випадковою, а індуктивне узагальнення - необґрунтованим, то в індукції через відбір ці недоліки виключаються шляхом вивчення методично відібраних найбільш типових явищ.

Залежно від способів дослідження розрізняють індукцію:

• методом відбору (селекції);

• методом виключення (елімінації).

Наукова індукція поєднує обидва методи.

Отже: науковою індукцією називається умовивід, у якому узагальнення будується шляхом відбору необхідних і виключення випадкових обставин.

Досвідчені дослідження вкрай важливі при вивченні соціальної практики людей, і тут щоб уникнути узагальнення випадкових фактів широко застосовується індуктивний метод через відбір найбільш характерних явищ. При цьому методика відбору й узагальнення соціальних і суспільно значимих факторів безпосередньо позначається на характері й науковій цінності отриманих індуктивних висновків.

Пізнавальна роль елімінативної індукції - аналіз причинних зв'язків. У пізнанні причинного зв'язку явищ яскраво розкривається діючий характер науки, тому що тут "знання й сила людей збігаються", як говорив основоположник індуктивної логіки Ф. Бэкон. Наукова індукція спрямована насамперед на пізнання активного матеріального зв'язку явищ, на встановлення причинно-наслідкових відносин у закономірному ході речей.

Недогляд основних вимог наукової індукції негативно позначається на характері висновку. Необхідно активно втручатися у вивчення сутності явищ шляхом наукового експерименту.

Науковий експеримент можливий і в сфері громадського життя. Однак при соціальних дослідженнях він істотно відрізняється від природничо-наукового експерименту. На відміну від лабораторного в соціальному експерименті об'єкт дослідження не ізолюється від звичайних умов, у них тільки вносяться додаткові фактори для перевірки доцільності тих або інших форм гуртожитку, організації праці.

Соціальний експеримент - це організація в невеликих масштабах нових форм суспільної діяльності з метою їхнього наукового вивчення (експерименти економічний, педагогічний, соціально-психологічний і т.п.). Експеримент застосовується також у соціальному керуванні при пошуку нових практичних засобів досягнення поставлених цілей, що дозволяє говорити про соціально-управлінський, або соціальному, експерименті.

Хоча експеримент займає особливе місце в науковій індукції, грає в ній дуже важливу роль, але в індуктивному висновку він не є вирішальним. Особливо важливе значення в науці й суспільній практиці мають висновки за причинним зв'язком. Індукція методом виключення, або елімінативна індукція, - це система умовиводів, у якій висновки про причини досліджуваних явищ будуються шляхом виявлення підтверджуючих обставин і виключення обставин, що не задовольняють властивостям причинного зв'язку. Для встановлення причинної залежності необхідно насамперед виділити досліджуване явище із сукупності інших, з якими воно пов'язане й існує одночасно. Потім потрібно зосередити увагу на фактах і обставинах, що передували цьому явищу. Далі варто піддати дослідженню ці попередні обставини й виявити серед них визначальні, здатні я стати причиною даного явища,

Сучасна логіка описує п'ять методів установлення причинних зв'язків:

• подібності;

• розходження;

• об'єднаний подібності й розходження;

• супровідних змін;

• залишків.

Метод подібності виражається такою схемою:

1. За умови ADC виникає явище a.

2. За умови ADM виникає явище a.

3. За умови АКР виникає явище а.

Отже, обставина А є причиною явища a.

Метод подібності називається також методом знаходження загального в різному, оскільки всі випадки помітно відрізняються друг від друга, крім однієї обставини.

Метод розходження виражається такою схемою:

1. За умови АВР виникає явище а.

2. За умови ВР відсутнє явище а.

Отже, обставина А є причиною явища а.

Метод розходження називається також методом знаходження різного в подібному, тому що порівнювані випадки по багатьом властивостям збігаються.

Об'єднаний метод подібності й розходження має такий вид:

АВС викликає р

ГДВ викликає р

ГВС викликає р

АС не викликає р

ГД не викликає р

ГС не викликає р

Очевидно, В є причиною р.

Метод супровідних змін виражається такою схемою:

1. За умови А ВР виникає явище а.

2. За умови А₁ВР виникає явище а₁.

3. За умови А₂ВР виникає явище a₂

Отже, обставина А перебуває в причинному зв'язку з явищем а.

Метод залишків має такий вид:

АВС викликає абс

В викликає б

С викликає с

А викликає а.