8. Сумісні й несумісні судження

Судження, як поняття, можуть бути порівняні й непорівняні. Порівняні судження містять загальний термін - суб'єкт або предикат. Порівнянні судження, у свою чергу, бувають сумісними й несумісними.

Сумісними називаються судження, що виражають одну думку повністю або хоча б у деякій частині. Несумісними будуть судження, що виражають протилежні або протирічні думки.

Сумісні судження діляться на рівнозначні й підлеглі. Рівнозначні судження виражають одну думку в різній формі.

Підлеглі судження мають загальний предикат, а суб'єкт одного суждення підкорює суб'єкт іншого судження. Тут одне судження буде підпорядковуючим, а інше - підлеглим. Підлеглі судження розрізняються кількісною стороною, але однакові за якістю: підпорядковуюче судження — загальне (А, Е) підлегле — часткове (/,О).

Несумісні судження поділяються на контрарні (протилежні), субконтрарні й суперечні.

Контрарними називаються загальні судження, що виражають протилежні думки. Контрарні судження подібні за кількісною характеристикою (обидва загальні) і протилежні за якістю; це судження А та Е.

Субконтрарні називаються часткові судження, що виражають протилежну думку. Субконтрарні судження однакові за кількісною характеристикою (обидва часткові) і протилежні за якістю; це судження І та О.

Суперечними називаються судження, які взаємовиключають один одного. Суперечні судження розрізняються й кількісною стороною, і за якістю; це судження А - О та Е - I.

9. Співвідношення істинності й хибності суджень

Співвідношення істинності й хибності підлеглих суджень визначається такими правилами. З істинності загального, підпорядковуючого судження обов'язково слідує істинність підлеглої частки судження. Ознаки роду визначають і властивості його видів.

З хибності загального судження не випливає ні істинність, ні хибність часткового судження - воно залишається невизначеним.

Висновки про підлеглі судження:

• істинність загального судження визначає істинність підлеглої частки судження, але хибність загального залишає часткове судження невизначеним;

• хибність часткового судження зумовлює хибність підпорядковуючого загального судження, але істинність частки залишає загальне судження невизначеним.

Розглянемо співвідношення істинності й хибності контрарних суджень. Ці судження не можуть бути одночасно істинними, але можуть виявитися й помилковими. Істинність одного контрарного судження визначає хибність іншого, але хибність одного залишає інше контрарне судження невизначеним.

На відміну від контрарних субконтрарні судження можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути відразу помилковими. Тому якщо одне субконтрарне судження хибне, то інше - істинне, але з істинності одного не випливає хибність іншого. Отже, хибність одного субконтрарного судження визначає істинність іншого, але істинність одного залишає інше субконтрарне судження невизначеним.

Співвідношення істинності й хибності суперечному судженні визначається найбільше чітко: вони не можуть бути одночасно істинними й не можуть бути помилковими. Відповідно до закону виключеного третього, із двох суперечних суджень одне буде неодмінно істинним, а інше обов'язково помилковим. Причому істинність одного суперечного судження визначає хибність іншого й навпаки.

Усі наведені правила мають велике пізнавальне значення - вони дають можливість не тільки виразити істинне судження, але й протиставити його помилковим; застерігають від логічних помилок при одержанні вивідного знання; забезпечують правильність думки в безпосередньому умовиводі.