5. Побудова й перевірка гіпотези

У своєму розвитку гіпотеза проходить ряд щаблів. Насамперед у ній висувається основне припущення про те, що шукають у процесі пошуку. Це зробити нелегко, з огляду на, що таке припущення повинне бути в якімсь ступені ймовірним. У процедурі висування основного припущення велике значення мають загальна й спеціальна ерудиція дослідника, глибина розуміння обговорюваної сфери знань, властиве йому творче мислення, уміння порівнювати, аналізувати, використовувати аналогії й, звичайно ж, уява й інтуїція.

Висуванням основного припущення розвиток гіпотези не обмежується, необхідно зазначене припущення обґрунтувати, тобто пройти другий щабель руху гіпотези. Обґрунтувати гіпотезу - значить показати, що основне її припущення висунуте не випадково, а спирається на ланку теоретичних і інших міркувань, що інші припущення менш ймовірні або зовсім неймовірні.

Третя стадія розвитку гіпотези - перевірка її як теоретична, так і практична. Перевірка гіпотези означає показ її істинності або хибності, відповідності або невідповідності дійсності.

Другий етап у логіці розвитку гіпотези - дедуктивне виведення наслідків з допущеної причини й зіставлення їх з перевіреними фактами.

Тут відбувається експериментальна перевірка гіпотези й одночасно її розвиток, наукове оформлення й уточнення як припущення про причину даного явища. Досягається це шляхом виведення наслідків, що випливають із передбачуваної причини, і критичного зіставлення їх з дійсними відносинами й властивостями досліджуваного кола явищ.

Третій етап логічного становлення гіпотези призводить у результаті ретельної перевірки до її підтвердження або спростування.

Отже, ми бачимо, що науковий пошук припускає два моменти: постановку проблеми й формулювання гіпотези. При успішному результаті, тобто при підтвердженні гіпотези, пошук завершується відкриттям. Відкриття утворить третю, завершальну стадію пошуку. Такий хід думки присутній в процесі побудови, розвитку й перевірки кожного гіпотетичного положення.

Лекція 8. Доказ

1. Сутність і значення доказу.

2. Логічна структура доказу.

3. Види доказів.

4. Логічні правила доказу.

5. Основні помилки в доказі.

1. Сутність і значення доказу

Практика показує, що в процесі обміну думками люди не пасивно сприймають і передають один одному судження й поняття про навколишній світ і власні дії. У бесіді, у суперечці, у дискусії, у ході обговорення будь-яких питань виробництва, науки й життєвого побуту люди переконують слухачів, читачів, співрозмовників і опонентів у правоті своїх поглядів, захищають, відстоюють і доводять істинність своїх суджень і понять, спростовуючи погляди, судження й поняття, які вони вважають помилковими. Багатовіковий досвід переконує, що обґрунтованість, доказовість - важлива властивість правильного мислення.

Термін “доказ" вживається в декількох значеннях.

1. Під доказом розуміють факти, за допомогою яких обґрунтовується істинність того або іншого положення.

2. Словом "доказ" позначають джерела відомостей про факти, наприклад літописи, розповіді очевидців, мемуари й т.п.

3. Доказ - це й процес мислення, логічний процес обґрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін "доказ" вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає доказ як розумовий процес.

Доказ - це виведення одного знання з іншого, істинність якого раніше встановлена й перевірена практикою.

Питання про істину є центральним питанням не тільки діалектичної, але й формальної логіки. Але якщо в діалектичній логіці проблема істини розглядається й вирішується у всіх її аспектах, то формальна логіка вивчає лише одну з найважливіших сторін цієї проблеми - питання про те, як істину відокремити від омани, від неістини, як повинні логічно будуватися наші міркування, щоб у результаті цих міркувань прийти до істини.

Доказ і його прийоми перебували в центрі уваги майже всіх логіків від дня виникнення науки про мислення. Істинність доводів і логічна правильність аргументації грають винятково важливу роль у науці про ефективну організацію, мотивацію й стимулювання високоякісної професійної праці людей, зайнятих управлінською діяльністю у всіх сферах матеріального й духовного виробництва.