2. Логічна структура доказу

У всякому доказі є теза, підстави доказу (аргументи) і демонстрація (форма доказу).

Тезою доказу називається положення, істинність якого потрібно довести.

Аргумент (підстава, довід) - складова частина всякого доказу, під якою розуміється думка, істинність якої перевірена й доведена й котра тому може бути наведена для обґрунтування істинності або хибності висловлюваного положення.

Основними типами аргументів у процесі доказу є судження про вірогідно відомі факти; наукові визначення понять; загальноприйняті в науці узагальнення, раніше доведені закони науки, теорії, загальні положення тих або інших відповідних галузей знання; твердження про твердо встановлені факти; аксіоми й постулати.

Крім істинності аргумент повинен задовольняти таким вимогам: бути достатньою основою для доказуваного положення; бути думкою, істинність якої доведена самостійно, незалежно від доказуваного положення.

Рішення завдання аргументації припускає дотримання правил логіки оперування аргументами: як аргументи можна використати лише вірогідно встановлені положення, істинність яких не викликає сумнівів; вірогідність аргументів установлюється автономно стосовно тези; аргументи не повинні суперечити один одному; у сукупності аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

У процесі аргументації вироблення переконань у співрозмовника або аудиторії часто пов'язана з їхнім переконанням. Тому в аргументації велика роль риторики в її традиційному розумінні як мистецтва красномовства.

Мистецтво аргументації означає вміння раціонально вести критику й спростовувати невірні твердження опонентів. Варто враховувати, що про бездоганність або про сумнівність аргументів з погляду їхньої істинності вирішує не логіка; у кожній конкретній галузі науки й техніки для цього використаються свої власні критерії. Дійсно, як би добре не знав логіку, наприклад, фізик, але для того щоб довести істинність тези про те, що хвильова функція є статистична функція квантового ансамблю, а не одиничної елементарної частки, потрібно мати глибокі знання у сфері квантової механіки, з якої можна вивести істинність доказуваної тези. Фахівець із конструкції й міцності літальних апаратів повинен добре знати фізику, опір матеріалів, основи термодинаміки й аеродинаміки, матеріалознавства й інші дисципліни.

Демонстрація - логічне міркування, у процесі якого з аргументів (доводів) виводиться істинність або хибність тези. Демонстрація є третьою складовою частиною будь-якого доказу. Це спосіб (або форма) зв'язку тези й аргументів доказу. Теза й аргументи самі по собі, поза логічними взаємозв'язками ще не становлять доказу. Аргументи починають здобувати певне значення для тези лише тоді, коли з них виводять тезу. Процес виведення тези з аргументів і є демонстрація.

Всі ці складові частини, коли мова йде про докази істинності або хибності конкретної тези, вимагають крім знання предмета досить високої логічної культури. Уже саме формулювання тези припускає вміння гарно оперувати поняттями й судженнями, знання способів визначення понять, уточнення характеру суджень ( чиє вони вірогідно щирими або тільки ймовірними, загальними або частками). Сам процес доказу ґрунтується не тільки на пошуку переконливих аргументів, але й на правильному логічному пов'язуванні їх з тезою, а це вимагає знання правил побудови обґрунтованих способів умовиводів, виявлення помилок, що допускають. Дослідження ж таких умовиводів, правил одержання одних суджень із інших саме й становить головне завдання логіки: і дедуктивної, і індуктивної. Однак, як уже говорилося, індуктивні міркування за структурою істотно відрізняються від дедуктивних тем, що теза або висновок у них не виводиться логічно з аргументів або посилок. Аргументи лише підкріплюють, підтверджують теза, роблять його ймовірним у тім або іншому ступені, але не гарантують його достовірної істинності. Проте у всіх природних, суспільних, технічних науках, у міркуваннях, використовуваних політиками, суддями, адвокатами, моралістами, та й у повсякденній нашій діяльності ми найчастіше звертаємося саме до індуктивних умовиводів.

У будь-якій реальній суперечці або дискусії індуктивні або недемонстративні аргументи й схеми міркувань у цілому виступають разом з неформальними дедуктивними формами умовиводів. Це й цілком зрозуміло, якщо врахувати, що висновки від часткового до загального припускають висновки від загального до частки, так що індукція й дедукція не виключають, а, навпроти, доповнюють один одного. Цей найважливіший філософський принцип поряд із принципами об'єктивності й відносності всього нашого знання, його руху від імовірності до вірогідності, обліку суб'єктивних і особистісних моментів у пізнанні й діяльності є надійною основою процесу аргументації, а тим самим і переконання в полеміці й дискусії.