Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ЛОГІКА.docx
Скачиваний:
4
Добавлен:
21.04.2019
Размер:
121.02 Кб
Скачать

31

Лекція 1. Предмет і значення логіки

  1. Логічна форма мислення.

  2. Предмет формальної логіки.

1. Логічна форма мислення

Мислення — це такий процес, у ході якого людина зіставляє думки, тобто міркує, робить висновки, з одних думок виводить інші, у яких міститься нове знання.

Розумовий процес має внутрішню структуру й реалізується в таких природно сформованих формах, як поняття, судження, умовивід. Оперування поняттями, судженнями й одержання нового, вивідного знання в умовиводах становлять формально-логічний апарат мислення. Логічна форма являє собою історично сталі способи зв'язку складених елементів думки.

Кожна проста думка, як правило, складається із двох основних елементів:

  • відображення предмета, що називається суб'єктом (позначається латинською буквою S);

  • відображення тієї або іншої властивості предмета, що називається предикатом (позначається латинською буквою Р).

Зміст думок може бути різним, але їхня логічна форма - однакова.

Зазначені елементи думки - суб'єкт і предикат - виражають відношення між предметом і його властивістю. Це відношення фіксується в думці словами "є", "суть", "складає" (часто ці слова-зв’язки тільки маються на увазі).

Залежно від характеру сполучення елементів думки розрізняється кілька основних стійких форм: поняття, судження, умовивід.

Логічна форма мислення застосовується у всіх сферах знання, охоплює всілякий предметний зміст. Властивість загальності логічної форми зовсім не свідчить про її беззмістовність і апріорність, а вказує лише на те, що ця форма відбиває найпростіші відносини реального світу, загальні для всіх предметів і явищ об'єктивної дійсності. Тому і їхня логічна форма мислення знаходить універсальне застосування у всіх галузях науки. Загальність логічної форми не заперечує, а в ще більшому ступені підтверджує її об'єктивний зміст.

2. Предмет формальної логіки

Логічні форми й правила наших думок у міркуванні стихійно стали формуватися в далекій давнині, з того моменту, коли людина виділилася зі світу тварин і у неї почала розвиватися потреба в обміні досвідом і знаннями, повідомляти свої думки іншим людям. Але тоді люди, зрозуміло, не знали законів і форм мислення, правил логічного висновку й умовиводів. Усі ці знання накопичувалися людиною поступово, у ході суспільної практики й багатовікового розвитку пізнавальної діяльності.

Перші форми й прийоми мислення спочатку вироблялися стихійно. Люди в процесі постійного спілкування між собою, із природою, у ході трудової діяльності знаходили найпростіші прийоми пізнання, перевіряли істинність своїх міркувань. Первісна людина спостерігала явища природи, пізнавала їхні особливості, знаходила шляхи й засоби захисту від диких звірів, від стихійних сил природи. Це постійно розвивало її мислення, удосконалювало шляхи й засоби пізнання навколишнього світу. Адже для того щоб здобути вогонь, виготовити найпростіше кам'яне знаряддя праці, побудувати нескладне житло, необхідно було мати певні знання, досвід і розвинене мислення.

Прийоми й форми мислення, які приводили до знання, що відповідало дійсності, закріплювалися як виправдані себе й, навпаки, думки і міркування, які призводили до помилкових висновків, відкидалися як неправильні. Правильні логічні форми й методи мислення перевірялися в процесі практичного впливу людини на матеріальні предмети й закріплювалися в її свідомості.

Логіка мислення в більш повному і широкому значенні - це система законів і форм, яким об'єктивно підкорюються, у яких існують елементи думки, а також їхні зв'язки. Без дії таких законів і форм не може здійснитися зв'язок думок, а без останніх не можна відобразити зв'язки, відносини дійсності. За походженням й існуванням логіка мислення - не що інше, як своєрідне узагальнене відбиття "логіки речей". Логіка ж речей є закономірність, необхідна послідовність речей, зв'язок однієї речі з іншою й т.д.

Законами, правилами й формами мислення, виробленими в процесі суспільної практики, люди користувалися дуже давно, однак наука про закони й форми правильного мислення, що приводить до істинних висновків, стала складатися значно пізніше, в античну епоху. Творцем першої логічної науки, що пізніше була названа формальною логікою, вважається давньогрецький мислитель Аристотель (384—322 до н.е.).

Створену науку Аристотель не називав логікою. Термін "логіка " уперше ввели стоїки, а термін "формальна логіка" І. Кант. Згодом учні Аристотеля назвали логічні трактати свого вчителя "Органоном", що означає "знаряддя пізнання". Як стверджував грецький філософ, нові істинні думки можна одержати з інших думок у тому випадку, якщо вони пов'язані за правилами логіки.

Логіка Аристотеля носить двоїстий характер: вона поклала початок формальному підходу до аналізу знання, але одночасно Аристотель прагнув визначити шляхи досягнення нового знання, що збігається з об'єктом. Він намагався вивести свою логіку за рамки тільки формальної, порушував питання про змістовну логіку, про діалектику. Тим самим логіка й гносеологія Аристотеля тісно пов'язані з вченням про буття, з концепцією істини, тому що в логічних формах і принципах пізнання він бачив форми й закони буття.

Отже, логіка є наука про закони й форми правильного мислення. Вона покликана вивчати історично сформованою, перевіреною практикою логічну форму, у якій виражене істинне знання. Елементарна логіка не досліджує всіх умов досягнення істини, але незмінно припускає цю істинність, тому що помилковий зміст думки, як правило, порушує логічну форму й, навпаки, порушення логічної форми призводить до помилкового висновку.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.