3. Аналогія й моделювання

Найбільш розвиненою сферою, де часто використовують аналогію як метод, є так називана теорія подібності. Її широко застосовують при моделюванні. Сутність методу моделювання полягає у відтворенні властивостей об'єкта пізнання на спеціально влаштованому його аналогу, моделі. Метод моделювання має дуже велику подібність із методом аналогії. Логічна структура умовиводу за аналогією є як би організуючим фактором, що поєднує всі моменти моделювання в єдиний цілеспрямований процес. Можна навіть сказати, що у відомому змісті моделювання є різновидом аналогії.

При моделюванні, як і в аналогії, знання з одного предмету (моделі) переноситься на інший предмет (оригінал). Логічною формою такого висновку є умовивід за аналогією. На підставі приналежності моделі S ознак abсd і приналежності оригіналу S¹ властивостей авс робиться висновок про те, що виявлена в моделі S властивість d також належить оригіналу S¹.

Учені давно почали користуватися методом моделювання. Його значення гарне розумів ще Леонардо да Вінчі, що жив в XV ст. Метод моделювання застосовували Галілей, Ньютон і ін. Однак розкрити справжню сутність методу вчені тоді не могли.

У цей час метод моделювання здобуває велике значення у зв'язку з найбільшими відкриттями у сфері фізики, математики й інших наук, особливо в квантовій механіці, математичній логіці, кібернетиці й т.д.

У процесі пізнання в різних галузях науки використовують різноманітні моделі. Однак їх усі можна розбити на дві великі групи: моделі речовинні, або матеріальні, і моделі логічні, або ідеальні. Речовинні моделі в більш-менш наочній формі матеріально відтворюють предмет дослідження. Логічні ж, або ідеальні, моделі не обов'язково пов'язані з матеріальним їхнім втіленням. Розумові моделі містять у собі функції як наочних уявлень, так і певні символізації. Тому в них в образних, почуттєвих, наочних формах виражаються абстрактні думки. Логічними моделями є також різні знакові системи. Значення знакових моделей полягає в тому, що вони за допомогою символів дають можливість розкрити такі зв'язки й відносини дійсності, які іншими засобами виявити дуже важко. Це насамперед відноситься до таких наук, як логіка й математика, які оперують із абстракціями досить високого рівня.

4. Логічна природа й роль гіпотези

Для того щоб зробити хоча б крок у безкрайому морі емпіричного матеріалу, потрібна гіпотеза, тобто попереднє теоретичне припущення, нехай навіть зрештою воно не підтвердиться. При цьому теоретичний здогад, що служить керівною ниткою при русі в лабіринті емпіричного матеріалу, не з'являється "на порожньому місці", не створюється "чистим розумом".

Тірмін "гіпотеза" уживається у двоякому змісті - по-перше, для вираження самого припущення про причину спостережуваних явищ, по-друге, для позначення логічного процесу, що призвоить до побудови цього припущення і його перевірці.

Гіпотеза ще не істина, властивістю істинності вона в уявленні її дослідника не володіє. Гіпотеза - це приблизне нове знання (його істинність або хибність потрібно довести), отримане шляхом екстраполяції старого знання й у той же час суперечне з ним. Зберігаючи певну наступність відносно минулого знання, гіпотеза повинна містити принципово нове знання.

По логічній природі гіпотеза є умовивід, у якому одна або частина посилок невідома. Більше того, гіпотеза - це система умовиводів, складний цілеспрямований процес думки, що включає моменти аналогії, індукції й дедукції. Логічна схема перевірки гіпотези така: якщо істинно А (гіпотеза), те істинно В (наслідок); В істинно (на підставі експерименту); звідси містять, що А (гіпотеза) істинно. Однак отриманий в такий спосіб висновок про істинність гіпотези є лише ймовірним, тобто не треба з посилок з логічною необхідністю. Підтвердження тієї або іншої гіпотези в окремому експерименті ще не є остаточним доказом її істинності, оскільки те саме наслідок може випливати (дедуктивно виводитися) з різних гіпотез. Навпроти, експериментальне спростування наслідків з гіпотези вважається спростуванням і самою гіпотезою (тому що з посилок “якщо А, то В” і "невірно, що В" логічно необхідно треба "невірно, що А"), тобто для спростування гіпотези досить вказати хоча б на один суперечливий факт.

Гіпотеза намічає нові шляхи в науці, спрямовує розвиток творчої думки, сприяє руху від незнання до знання й цим породжує наукове передбачення. Гіпотеза застосовується як при пізнанні загальних причинних зв'язків і закономірностей, так і при встановленні причинно-наслідкових відносин між окремими явищами. Її використовують не тільки в наукових дослідженнях, але й у процесі пояснення конкретних фактів і подій.